Владислав ВАЩУК: "По завершеннi кар'ери гравця маю намiр стати тренером"

Через шiсть днiв на полi львiвського стадiону "Украiна" вiдбудеться перший пiвфiнальний матч розiграшу Кубка Украiни, в якому "Карпати" прийматимуть флагмана вiтчизняного футболу, лiдера нацiонального чемпiонату - киiвське "Динамо". Одним iз тих, хто напевне вийде на поле в цьому поединку у складi столичного клубу, буде центральний захисник динамiвцiв Владислав Ващук. Вихованець футбольноi школи киiвського СКА вперше одягнув бiло-синю футболку "Динамо" ще далекого 1992 року. Сьогоднi Ващук - один з найдосвiдченiших i чи не найнадiйнiших захисникiв не лише "Динамо", а й усього украiнського футболу. Недаремно головний тренер нацiональноi збiрноi Украiни Олег Блохiн каже, що вiрить у Ващука i сподiваеться на його успiшний виступ у складi головноi команди краiни влiтку цього року на чемпiонатi свiту в Нiмеччинi. Мрiе вдало зiграти на футбольних полях Ляйпцiга, Гамбурга та Берлiна i сам Ващук, для якого свiтовий форум повинен стати вершиною його футбольноi кар'ери. Про свiй шлях у футболi, а також про плани на майбутне Владислав Ващук розповiв у розмовi з кореспондентом "Поступу".

- Владиславе, минулоi суботи "Динамо" вдома не зумiло обiграти полтавську "Ворсклу" i тим самим дозволило донецькому "Шахтарю" наблизитися до себе на вiдстань однiеi перемоги. Чим Ви можете пояснити те, що "Динамо" пiсля 11-матчевоi переможноi серii в нацiональному чемпiонатi втратило два важливi пункти в матчi з далеко не найсильнiшою командою украiнськоi вищоi лiги?
- Бувають такi матчi, коли м'яч не йде у ворота. Адже це футбол, а в ньому трапляеться рiзне. I далеко не завжди перемагае той, хто краще грае. Тому жодноi трагедii з нiчиеi в матчi з "Ворсклою" робити не потрiбно. Хлопцi старалися, дуже хотiли перемогти, створили кiлька небезпечних моментiв, але цього разу не вийшло. До того ж не можна забувати i про погоду. Всi ми добре знаемо, що на важкому полi перевага в майстерностi нiвелюеться i захищатися на такому газонi значно легше, нiж атакувати. А "Ворскла" i не думала йти вперед. Проте ще раз наголошую: нiчого страшного не трапилося. У тому, що "Шахтар" скоротив вiдставання вiд "Динамо", е i позитив. Звичайно, не для нас, а для вболiвальникiв - боротьба за чемпiонський титул буде ще гострiшою, а саме це й потрiбно шанувальникам футболу. Чи не так?

- А що Ви можете сказати про кубкове пiвфiнальне протистояння з львiвськими "Карпатами"?
- Напевно, для "Карпат", як i для всiх клубiв Украiни, матчi з "Динамо" будуть особливими. Тим паче, що це поединки пiвфiналу Кубка Украiни. Не можна забувати i про те, що нинi "Карпати" грають у першiй лiзi, а пiсля того, як вони вибили на попереднiх стадiях три команди вищоi лiги, серед яких був i "Шахтар", апетит у них зрiс максимально. Звичайно, ми якнайсерйознiше налаштуемося на поединки з львiв'янами, але якоiсь особливоi пiдготовки, мабуть, не буде. Для "Динамо" матчi з "Карпатами" - черговi зустрiчi на внутрiшнiй аренi. Сподiваюся, що вони будуть цiкавими i достатньо видовищними. Хоча тут велике значення матиме те, за яких погодних умов вони проходитимуть. Але за будь яких обставин вiрю, що в фiнал вийде "Динамо".

- Уперше бiло-синю футболку "Динамо" Ви одягли ще 1992 року. А як i де Ви почали грати у футбол?
- Мiй батько завжди хотiв, щоб я став футболiстом. Уперше записатися до ДЮСШ киiвського СКА я спробував, коли менi виповнилося шiсть рокiв. Щоправда, набирали з семи, тому на вiдбiрному заняттi менi довелося конкурувати з хлопцями, якi були на рiк старшi вiд мене. На жаль, серед тих, кому видали красивi футболки червоного кольору, мене не було. Проте за рiк вiдбiр я пройшов упевнено.

- Окрiм футболу, ще якимись iншими видами спорту Ви в дитинствi захоплювалися?
- Звичайно, особливо менi подобалися зимовi види спорту. Щойно випадав снiг, ми з хлопцями каталися на санках i ковзанах, а найулюбленiшим нашим заняттям був хокей. Любов до цiеi гри в мене залишилася й донинi. I ми iнколи з друзями збираемося, щоб поганяти шайбу. Але на першому мiсцi у мене завжди був футбол.

- За футбольним амплуа Вас усi знають як захисника. А в дитинствi Ви також грали лише на цiй позицii?
- Нi, як i всi хлопцi, найбiльше я любив забивати голи. Саме як нападника пробували мене на перших тренуваннях. Проте в мене завжди було багато сил i бажання грати, а тому, коли зривалася атака нашоi команди, я частенько вертався назад, щоб допомогти захисникам. I тодi тренер, помiтивши, що в оборону я бiжу з не меншим бажанням, анiж в атаку, вирiшив перевести мене в захисники.

- У складi головноi команди киiвського "Динамо" Ви дебютували у 18 рокiв. Якi спогади залишилися у Вас вiд того матчу?
- "Динамо" грало з чернiвецькою "Буковиною". Михайло Фоменко випустив мене на позицii переднього захисника. Звичайно, дуже хвилювався, нiяк не мiг заспокоiтися. I лише коли заробив кутовий i почув схвальнi вигуки з трибун, мене потроху почало "вiдпускати". Пiсля того матчу Фоменко щораз частiше довiряв менi мiсце в основному складi.

- Якi спогади залишилися у Вас вiд роботи пiд керiвництвом Михайла Фоменка?
- Я твердо переконаний, що це один з квалiфiкованих тренерiв у нашому футболi, яких не так уже й багато. Тому дивуе, що йому не завжди знаходили мiсце для роботи. А можливо, це й закономiрно. Адже в Украiнi, як правило, великий попит на "тренерiв-пожежникiв", якi можуть досягти необхiдного результату вже сьогоднi. А Фоменко - це тренер, який вмiе заглянути в завтрашнiй день, вiн працюе на перспективу. Не сумнiваюся, що керiвники "Таврii" не пожалкують, що довiрили посаду головного тренера саме Фоменковi. Але iм потрiбно набратися трохи терпiння i створити належнi умови для роботи.

- Вам пощастило не один сезон працювати пiд орудою легендарного Валерiя Лобановського. Що Ви можете сказати про його методи роботи з футболiстами?
- Уся команда з хвилюванням очiкувала першоi зустрiчi з метром. Але коли Лобановський зайшов у прес-центр стадiону "Динамо", де зiбрали колектив, i почав спокiйно говорити, всi одразу заспокоiлися. Вiн нiкого "не грузив", а просто розповiв про своi погляди на футбол, про розробленi ним програми тренувального процесу. А за кiлька днiв розпочалися тренування. Величезний обсяг роботи ми виконували буквально на одному диханнi. До того нiхто з нас нiколи так "не пахав". I уявiть собi, нi в кого з нас навiть думки не було десь недопрацювати. Настiльки великим був авторитет Валерiя Лобановського.

- А в московському "Спартаку" в Олега Романцева було легше?
- Романцев також давав навантаження чималi. Особливо я запам'ятав вправу, яку ми називали "Баварiя" - 17 хвилин човникового бiгу поперек поля з постiйним збiльшенням дистанцii. Але пiсля Лобановського менi iх витримати було не надто важко. Хоча для iнших це були пекельнi муки.

- Скажiть, а чим можна пояснити той факт, що тодiшнiй президент "Спартака" Андрiй Червiченко, який особисто запросив Вас до "Спартака", трохи бiльше як за рiк часу сам же Вас i вiдрахував з "народноi" команди Росii?
- Це справжнiй подвiйний стандарт. Причин таких дiй Червiченка я не знаю, менi iх нiхто нiколи не пояснював. Урештi-решт нехай це залишиться на його совiстi. Тому я можу лише здогадуватися, що було насправдi. Але ще бiльш незрозумiлим для мене е рiшення Червiченка про звiльнення Романцева... Це було цiлковите безглуздя, наслiдки якого е вiдчутними ще й донинi.

- До речi, а як складалися Вашi стосунки з Олегом Романцевим? Чи часто Ви з ним спiлкувалися?
- З Романцевим ми спiлкувалися не рiдше, нiж з Лобановським. Щобiльше, коли Романцев очолив московське "Динамо", я мiг знову опинитися пiд його орудою. Ми з ним постiйно пiдтримували телефонний зв'язок, але через певнi нюанси мiй перехiд у табiр московських динамiвцiв не вiдбувся.

- А як Вам загалом жилося в Москвi?
- Я дуже швидко зрозумiв, що Москва - це не мiсто, а цiла краiна. Ритм життя у столицi Росii просто колосальний. На мою думку, аби жити в Москвi, потрiбно там народитися або принаймнi вирости. А дорослiй людинi призвичаiтися до такого ритму дуже важко. Особливо, коли в тебе там мало знайомих. Менi було трохи легше, бо виручали друзi-футболiсти. Насамперед це Егор Тiтов та Дмитро Парфьонов.

- Що Ви вiдчули, коли пiсля тривалоi перерви повернулися до лав нацiональноi збiрноi Украiни?
- Приiхавши на рiдну базу у Кончу-Заспу, одразу вiдчув, як до мене повертаеться впевненiсть у власних силах. Було враження, що я нiкуди звiдси i не iздив. Одно слово, було вiдчуття, що я повернувся додому. Врештi-решт, так воно i є.

- Свого часу пара центральних захисникiв Владислав Ващук - Олександр Головко була чи не найкращою в Европi. Невже Ви не мали запрошень вiд грандiв з-за кордону?
- Кiлька доволi солiдних пропозицiй у мене справдi було. Зокрема, коли я пiшов з "Динамо", то на зв'язок виходили дортмундська "Боруссiя" та "Монако". Але зробити конкретну пропозицiю гравцевi з важкою травмою наважився лише московський "Спартак". Напевне, на Заходi, де бiльш прискiпливо, нiж на Сходi, рахують кожну копiйку, побоялися ризикувати.

- Багато рокiв поряд з Вами на полi дiяв Андрiй Шевченко. Чи могли Ви тодi, на початку футбольноi кар'ери, передбачити, яке фантастичне майбутне чекае цього хлопця?
- Звичайно, нi. Напевно, таке передбачити не мiг нiхто, та й не можливо таке спрогнозувати в принципi. У кожного з нас своя доля - як у життi загалом, так i в футболi зокрема. Андрiй обрав правильний шлях, ось Фортуна йому й посмiхнулася. А я просто тiшуся його здобутками.

- Майже всi футболiсти е автоманами. А яке значення автомобiлю надаете Ви?
- З одного боку, автомобiль - це лише засiб пересування, але з iншого - за його виглядом оцiнюють i власника. Моiм першим автомобiлем була "дев'ятка" кольору форелi, але ii вкрали. Потiм я iздив "Маздою-323", яку помiняв на Mercedes 320Е. У Москвi пересiв на Audi А6, а зараз iжджу шостою моделлю BMW.

- Ким би Ви стали, якби свого часу не зайнялися футболом?
- Мiй товариш Юрiй Дмитрулiн говорить, що якби не футбол, то з нього вийшов би професiональний таксист. Ми ж iз моею дружиною Маргаритою налагоджуемо ресторанний бiзнес. Я вважаю, що це нормально. Наш заклад називаеться "Тампопо". В ньому можна скуштувати схiдну i европейську кухню.

- У кожного футболiста е мрiя. А яка вона у Владислава Ващука?
- Передусiм хочу сказати, що мрiя, а точнiше, мета повинна бути в кожноi людини. Стосовно моеi найближчоi мети, то вона звучить так: я дуже хочу поiхати на чемпiонат свiту з футболу цього року не як турист. Сподiваюся, що своею грою завоюю право вийти на футбольнi поля Ляйпцiга, Гамбурга i Берлiна в синьо-жовтiй футболцi збiрноi Украiни. I ще вiрю, що наша команда зумiе вийти з групи i зробить усе можливе, щоб якомога довше не повертатися додому.

- Владиславе, мабуть, говорити про це ще передчасно, але все ж. Вам зараз 31 рiк. Що плануете робити по завершеннi футбольноi кар'ери?
- Як i бiльшiсть футболiстiв, яким стукнуло 30, пiдсвiдомо починаю задумуватися над своiм майбутнiм. Не буду оригiнальним, коли скажу, що по завершеннi кар'ери гравця маю намiр стати тренером. Шкода лише, що футболiстам, згiдно з чинним положенням, не можна навчатися на тренерських курсах.

Розмовляв Iван ДУПНАК

Владислав ВАЩУК.
Народився 2 сiчня 1975 року в Киевi. У футбол грае з 1982 року. Вихованець ДЮСШ СКА Киiв. Амплуа - центральний захисник. Перший тренер - Анатолiй Сергiенко. Виступав за команди "Динамо-3" Киiв (1992), "Динамо-2" Киiв (1993, 1995 - 1998, 2000 - 2001), ЦСК ЗСУ Киiв (1993), "Динамо" Киiв (1993 - 2002, з серпня 2005-го i донинi), "Спартак" Москва (2003), "Чорноморець" Одеса (2004 - серпень 2005).

У вищiй лiзi чемпiонату Украiни провiв 239 матчiв, забив 10 голiв, у росiйськiй прем'ер-лiзi - 25 матчiв, 1 гол. Чемпiон Украiни 1994 - 2001 рокiв, срiбний призер 2002 року. Володар Кубка Украiни 1998 - 2000 рокiв. Володар Кубка Росii 2003 року.

У еврокубках провiв 59 матчiв, забив 3 голи. Пiвфiналiст Лiги чемпiонiв сезону 1998/1999 року. За нацiональну збiрну Украiни зiграв 54 матчi, забив один гол. Учасник вiдбiрних турнiрiв чемпiонатiв свiту 1998 (8 матчiв), 2002 (12) i 2006 (1) та чемпiонату Европи 2000 (12, 1 гол). У складi молодiжноi збiрноi Украiни зiграв 21 матч. Учасник вiдбiрного турнiру молодiжноi першостi Европи 1996 (10).

Динамо Киев от Шурика