СИБІРЯКОВ: «Це був сезон випробувань і експериментів»

Півоборонець «Оболоні».Сергій Сибіряков нинішнього сезону став справжнім відкриттям.. Його гострі проходи флангами тримали в напрузі оборону команд суперників, чимало передач було голевими, а самі голи радували одноклубників вболівальників. Гравець і справді виріс за цей рік, ставши одним із лідерів команди.

-Сергію, нинішній сезон для «Оболоні» був важкий і неоднозначний. Погоджуєшся з цим?
-Безумовно. Сезон пройшов важко, - передусім у психологічному плані. По-перше, команда лише повернулася до вищої ліги, по-друге, відбулася зміна тренера. Осіння частина вийшла дуже вдалою, весняна - не зовсім. У цілому ж можна сказати, що сезон пройшов нормально, одне з найголовніших завдань - закріпитися у прем'єр-лізі - ми виконали.

-Які події цього сезону запам'яталися найбільше? Що було найважчим, що, навпаки, найяскравішим?
-Перемоги над такими командами, як «Дніпро», «Таврія» і донецький «Металург», це, напевно, найяскравіші спогади. Домашній матч із «Шахтарем» вийшов непоганим. Були такі цікаві події, як відкриття стадіонів у Харкові та Донецьку. На «Донбас-Арені» ми хоч і поступилися 0:4, але враження від стадіону та від атмосфери, яка була там, залишилися найприємніші. Також запам'ятався матч проти «Металіста», коли ми виграли на виїзді - 1:0. Теж цікава гра і теж відкриття стадіону. Можна сказати, що ми така собі команда, яка відкриває стадіони (сміється). Вважаю, що в нас цього сезону було багато позитивних моментів. З негативних моментів - напевно, поразки від «Карпат». Ми пройшли цей чемпіонат не зовсім стабільно. Якщо порівнювати першу лігу і прем'єр-лігу, то остання в спортивному плані набагато цікавіша.

-Після першої ліги «розкачка» у прем'єр-лізі пройшла легко чи важкувато?
-Перерва між сезонами влітку була невелика. Буквально за два тижні команда вийшла з першої ліги, почала готуватися до змагань у прем'єр-лізі. Часу на «розкачку» й не було. Ми на полі розуміли одне одного з півслова. Враження було таке, ніби сезон і не закінчувався. У перших матчах навіть і не помітили, що вийшли до вищої ліги. Коли ж пройшло кілька турів, навантаження почало відчуватися. Підвищилася напруга боротьби.

-Хоча стартовий матч у прем'єр-лізі проти «Металіста» «Оболонь» програла, але вже тоді команда грала добре. Вже тоді ви відчували, що потенціал у команди великий?
-Після того матчу тодішній наставник Юрій Максимов зайшов до роздягальні й подякував за гру. Він був дуже задоволений тим, що у команди йшла гра. Ми грали в пас. «Металіст» така команда, що й сама грає і дає грати супернику. Вийшов досить відкритий футбол. Харків'яни перемогли нас на класі, хоча впродовж матчу ми більше контролювали м'яч.

-Особливо у осінніх частині команда всі матчі вигравала. За рахунок чого?
-У нас була така установка: вдома ми повинні обов'язково вигравати. Ми повірили у те, що не є хлопчиками для побиття. Навіть якщо по ходу матчу ми програвали, потім все одно видряпували перемогу. Яскравим прикладом цього став домашній матч проти донецького «Металурга». Ми програвали 0:1, але потім виграли - 2:1. У цих матчах була безкомпромісна гра, оскільки ми повністю викладалися на полі. А ще: ми стояли одне за одного як команда. Плюс - талан.

-Є така легенда, що Максимов, налаштовуючи команду на гру, говорив, що в командах, вищих за рівнем, грають такі ж футболісти, у яких лише зарплата більша. Чи це так?
-Так, Юрій Вільйович казав нам, що на місці тих гравців могли б так само виступати й ми. Просто їм трохи більше пощастило. Коли ми грали проти «Шахтаря» в Донецьку, то було видно, що гірники сильніші у швидкості, техніці. Тому й зарплати у них в тридцять разів більші, ніж у нас. Кожному платять так, як він заслуговує. В усьому іншому ми подібні: і у них, і у нас так само одна голова, дві руки, дві ноги і чогось надзвичайного у гравців команд-суперниць немає. Максимов багато розповідав, що коли був футболістом, то для нього авторитетів не існувало взагалі. Того ж вимагав і від нас, щоб на полі авторитетів для нас не було. Те саме зараз говорить і Ковалець: «Не може бути такого, щоб ви когось на полі боялися».

-Якщо поглянути на статистику виїзних матчів, то тут успіхів значно менше. Як вважаєте, чому?
-Важко сказати. У нас і в першій лізі такі ж проблеми були. Вдома ми не програли майже жодного матчу, а на виїзді постійно поступалися... Можливо, рідні стіни допомагали. До того ж, зіграності, а з нею й стабільності, теж не було.

-Яка філософія клубу: «Оболонь» має в турнірній таблиці обов'язково бути вищою за «Арсенал»?
-Це конкуренція винятково спортивного характеру. Тут немає якихось негативних стосунків між клубами. У Києві, окрім нас, є ще два клуби. Вище за «Динамо» ми бути не можемо. Вище за динамівців може бути лише чемпіон України. Нам, на жаль, ще далеко до цього. А ось «Арсенал»... Звичайно, там є досвідчені гравці, які пограли на дуже високому рівні, там багато орендованих з «Дніпра». Цього сезону була можливість стати вищими за «Арсенал», але не склалося. А про якісь конфлікти чи суперечки між клубами не може бути й мови.

-Для «Оболоні» матчі з «Чорноморцем» завжди складалися добре. На твій погляд, чому? І як у цьому сезоні, на твою думку, склалися матчі з аутсайдерами?
-В Одесі ми здобули перемогу - 1:0. Вважаю, що там гра була рівною. За рахунок того, що ми забили м'яч, а саме Валерій Куценко, ми й виграли. Вдома теж вдалося обіграти «моряків». Не скажу, що ми грали краще за одеситів, чи вони гірше за нас. Гра в обох матчах була рівною. Нам дещо пощастило. У футболі, я вважаю, багато що залежить від фарту.
Стосовно «Закарпаття». Вдома ми поступилися - 0:1, не реалізували пенальті. Мабуть, така доля. На виїзді ми їх обіграли. Повернули, так би мовити, боржок. У прем'єр-лізі виокремлюється четвірка-п'ятірка команд більш високого класу, решта колективів - приблизно одного рівня. Серед них головним чинником стає талан.

-За своєю грою ці команди заслуговували на пониження в класі?
-Хтось мусив залишити прем'єр-лігу. Чекали, що ними стануть криворіжці. Вони програвали всім і їх уже повністю списали з рахунків. Якби вилетів «Кривбас», то усі, напевно, говорили б, що він на це заслуговує. Та криворіжці билися до кінця і втрималися у прем'єр-лізі. А от «Чорноморець» навіть «свої» матчі не виграв. По «Закарпаттю» теж були питання, чи заслуговувало воно на виліт. Напевно, так мало бути.

-Цього сезону «пивовари» писали історію клубу, адже до цього часу не вдавалося обігравати таких грандів, як «Дніпро», «Металург» (Донецьк). За рахунок чого вдалося досягти таких певних висот?
-У нашій команді багато молодих гравців, які хочуть «засвітитися» і довести, що вони теж можуть багато чого досягти. Кожен хоче грати і довести, що чогось вартий у цьому житті. Прем'єр-ліга - це найвищий вітчизняний рівень, і гравці, безумовно, тут хочуть грати, і якомога яскравіше. Хлопці повірили, що можуть грати у футбол і що команди-суперники точно такі самі, які ми.

-Цього сезону «Оболонь відкривала стадіони в Харкові і Донецьку до Євро-2012. Порівняй ці два матчі-відкриття.
-Коли ми відкривали «Донбас-Арену» в Донецьку і був повний стадіон, було враження, ніби ми приїхали грати за кордон в Лізі чемпіонів чи в Лізі Європи. Звичайно, коли триває матч, ми зосереджуємося на грі й - не відволікаємося на те, що багато людей. А ось після матчу, звичайно, відчули приємні враження від арени, на якій грали.
У Харкові, коли я грав за «Металіст» у першій лізі, поле було дуже занедбане. Здавалося, футбол там нікому не потрібен. А зараз видно, що президент «Металіста» Олександр Ярославський зацікавлений в тому, щоб і тренувальні поля були у команди, і якість гри щоб була. Бува, приходять люди у футбол тимчасово, так ось про Ярославського такого не скажеш. Видно, що все це він робить для міста і для вболівальників. Обидві споруди - фантастичні. Ще хочу сказати, що у Дніпропетровську чудова «Дніпро-Арена». Побільше б у нас таких стадіонів.

-Після перемоги в Харкові, напевно, приємно було чути закиди про те, що кияни, мовляв, зіпсували свято відкриття стадіону?
-Коли ми стартували у вищій лізі, в дебютному матчі харків'яни ж нас переграли. Тож ми їм повернули своєрідний борг. Було видно, що харків'яни дуже хотіли перемогти у тому матчі. Нам більше пощастило - вони ще й пенальті не забили. Та й кілька моментів господарі не реалізували. Ми ж спромоглися на свій гол (Андрій Варанков). Господарям у той вечір фатально не щастило.

-Ви зіграли з «Динамо» і «Шахтарем» по два різні матчі. По одному матчі і з тими, і з іншими були розгромні поразки. Ще в одному «Оболонь» була близькою до успіху. Оціни ці матчі.
-Такі команди, як. «Динамо» і «Шаіхтар», навіть дрібних помилок не вибачають, такої вальяжності. У Донецьку гірники переграли нас класом. Удома ми зосередилися, зібралися і видали зовсім іншу гру. Але припустилися однієї помилки, і вони нам не пробачили. З «Динамо», коли ми поступилися - 1:2, були дуже близькими до сенсації. Але вийшов Андрій Шевченко і своїм досвідом показав себе лідером команди. Вважаю, що він заслужено грає у збірній.

- У таких матчах відчувалася прикрість від того, що не вдалося витиснути максимум?
- Звичайно. Наприклад, вдома ми поступилися з однаковим рахунком і «Шахтарю», і «Закарпаттю». Але хіба можна говорити, що «Шахтар» на одному рівні із «Закарпаттям»? Звичайно, було прикро. Але не варто зациклюватися на помилках, потрібно дивитися вперед.

-У команди були дуже важкі періоди, пов'язані не із суто спортивними причинами. Заглиблюватися в деталі допінг-скандалу не буду. Запитаю лише: що допомогло колективу згуртуватися і навіть досягти позитивних результатів?
-Якщо команду починають притискувати з різних боків, вона починає гуртуватися. Є команди, які не витримують тиску і психологічно ламаються. У нас усе вийшло навпаки - зібралися і виграли ще кілька матчів. Увійти до прем'єр-ліги, щоб потім з неї вилетіти, - так теж не хотілося.

-Узимку Максимов залишив команду. Це стало несподіванкою?
-Доля тренерів і футболістів така: сьогодні ти тут, а завтра в іншій команді. Звичайно, він нас згуртував. Певна несподіванка в тому, що він пішов, була. Що вдієш, це життя.

-Команда втратила у грі з його відходом?
-Він півтора роки (майже два) був у команді і знав можливості всіх гравців. Сергій Іванович (Ковалець. - Прим, авт.) лише недавно прийшов, доки до нас звик, доки розібрався з командою. Не може такого бути, щоб тренер сходу, без будь-якої підготовки, дав результат. З Максимовим ми пройшли усю першу лігу, перше коло вищої, він уже знав, як з тими гравцями, які є, будувати тактику. Звичайно, певна втрата є. Сергій Іванович зараз налагоджує зв'язки, шукає комбінації. Поступово й він починає бачити, хто на що здатен. Вимагати від тренера результату за місяць-два теж не можна. Потрібно дати йому певний шанс.

-У чому різниця між цими тренерами в методиці, в підході до роботи?
-Я свого часу потрапив до таких чудових тренерів, як Євген Кучеревський та Михайло Фоменко. Це тренери цілої епохи. А ці тренери ще молоді, самі ще не так давно були гравцями. Вони мислять не як тренери, а ще як гравці. Коли прийшов Максимов, ми подумали, що ганятиме нас ой-ой-ой! А він, навпаки, розкріпостив нас, спочатку надав полегшене навантаження. Якщо до того у нас робився акцент радше на фізику, то у Максимова наголос був на техніці й тактиці. Так само і Ковалець дотримується більш європейського стилю. Зараз більше уваги приділяється роботі з м'ячем. Тож від тренувань отримуємо лише задоволення.

-Напевно, погодитеся, що кінцівка сезону пройшла не зовсім вдало?
-Погоджуюся. Ми теж не дуже задоволені результатом. Чекали іншого. Тренер і молодий склад шукав, і молодь «обкатував». Це була, напевно, весна експериментів.

-Що сказали тренер і керівництво по завершенні сезону?
-Подякували за сезон. Хоча завершили чемпіонат невдало - 0:5 у Донецьку, цькування ніякого не було. І президент, і тренер попрощалися з нами до наступного сезону «по-європейськи».

-Наступного сезону бачиш себе в «Оболоні»? Тренер розраховує на тебе?
-Бачу, що розраховує, довіряє. Докладу максимум зусиль, щоб виправдати його сподівання. Ще півроку в мене контракт з «Оболонню». Старатимусь. Хочу ще пограти у футбол на високому рівні.

-Команда формується практично нова. Це тебе не лякає?
-Максимов теж будував фактично нову команду. Кожен тренер робить колектив «під себе». Якщо він бачить мене у цій команді - працюватиму. Не треба вішати носа і думати, що все у житті втрачено.


Олексій КОМАРОВСЬКИЙ, газета «Український футбол»