СИБІРЯКОВ: «Це був сезон випробувань і експериментів»

Півоборонець «Оболоні».Сергій Сибіряков нинішнього сезону став справжнім відкриттям.. Його гострі проходи флангами тримали в напрузі оборону команд суперників, чимало передач було голевими, а самі голи радували одноклубників вболівальників. Гравець і справді виріс за цей рік, ставши одним із лідерів команди.

—Сергію, нинішній сезон для «Оболоні» був важкий і неоднозначний. Погоджуєшся з цим?
—Безумовно. Сезон пройшов важко, — передусім у психологічному плані. По-перше, команда лише повернулася до вищої ліги, по-друге, відбулася зміна тренера. Осіння частина вийшла дуже вдалою, весняна — не зовсім. У цілому ж можна сказати, що сезон пройшов нормально, одне з найголовніших завдань — закріпитися у прем'єр-лізі — ми виконали.

—Які події цього сезону запам'яталися найбільше? Що було найважчим, що, навпаки, найяскравішим?
—Перемоги над такими командами, як «Дніпро», «Таврія» і донецький «Металург», це, напевно, найяскравіші спогади. Домашній матч із «Шахтарем» вийшов непоганим. Були такі цікаві події, як відкриття стадіонів у Харкові та Донецьку. На «Донбас-Арені» ми хоч і поступилися 0:4, але враження від стадіону та від атмосфери, яка була там, залишилися найприємніші. Також запам'ятався матч проти «Металіста», коли ми виграли на виїзді — 1:0. Теж цікава гра і теж відкриття стадіону. Можна сказати, що ми така собі команда, яка відкриває стадіони (сміється). Вважаю, що в нас цього сезону було багато позитивних моментів. З негативних моментів — напевно, поразки від «Карпат». Ми пройшли цей чемпіонат не зовсім стабільно. Якщо порівнювати першу лігу і прем'єр-лігу, то остання в спортивному плані набагато цікавіша.

—Після першої ліги «розкачка» у прем'єр-лізі пройшла легко чи важкувато?
—Перерва між сезонами влітку була невелика. Буквально за два тижні команда вийшла з першої ліги, почала готуватися до змагань у прем'єр-лізі. Часу на «розкачку» й не було. Ми на полі розуміли одне одного з півслова. Враження було таке, ніби сезон і не закінчувався. У перших матчах навіть і не помітили, що вийшли до вищої ліги. Коли ж пройшло кілька турів, навантаження почало відчуватися. Підвищилася напруга боротьби.

—Хоча стартовий матч у прем'єр-лізі проти «Металіста» «Оболонь» програла, але вже тоді команда грала добре. Вже тоді ви відчували, що потенціал у команди великий?
—Після того матчу тодішній наставник Юрій Максимов зайшов до роздягальні й подякував за гру. Він був дуже задоволений тим, що у команди йшла гра. Ми грали в пас. «Металіст» така команда, що й сама грає і дає грати супернику. Вийшов досить відкритий футбол. Харків'яни перемогли нас на класі, хоча впродовж матчу ми більше контролювали м'яч.

—Особливо у осінніх частині команда всі матчі вигравала. За рахунок чого?
—У нас була така установка: вдома ми повинні обов'язково вигравати. Ми повірили у те, що не є хлопчиками для побиття. Навіть якщо по ходу матчу ми програвали, потім все одно видряпували перемогу. Яскравим прикладом цього став домашній матч проти донецького «Металурга». Ми програвали 0:1, але потім виграли — 2:1. У цих матчах була безкомпромісна гра, оскільки ми повністю викладалися на полі. А ще: ми стояли одне за одного як команда. Плюс — талан.

—Є така легенда, що Максимов, налаштовуючи команду на гру, говорив, що в командах, вищих за рівнем, грають такі ж футболісти, у яких лише зарплата більша. Чи це так?
—Так, Юрій Вільйович казав нам, що на місці тих гравців могли б так само виступати й ми. Просто їм трохи більше пощастило. Коли ми грали проти «Шахтаря» в Донецьку, то було видно, що гірники сильніші у швидкості, техніці. Тому й зарплати у них в тридцять разів більші, ніж у нас. Кожному платять так, як він заслуговує. В усьому іншому ми подібні: і у них, і у нас так само одна голова, дві руки, дві ноги і чогось надзвичайного у гравців команд-суперниць немає. Максимов багато розповідав, що коли був футболістом, то для нього авторитетів не існувало взагалі. Того ж вимагав і від нас, щоб на полі авторитетів для нас не було. Те саме зараз говорить і Ковалець: «Не може бути такого, щоб ви когось на полі боялися».

—Якщо поглянути на статистику виїзних матчів, то тут успіхів значно менше. Як вважаєте, чому?
—Важко сказати. У нас і в першій лізі такі ж проблеми були. Вдома ми не програли майже жодного матчу, а на виїзді постійно поступалися... Можливо, рідні стіни допомагали. До того ж, зіграності, а з нею й стабільності, теж не було.

—Яка філософія клубу: «Оболонь» має в турнірній таблиці обов'язково бути вищою за «Арсенал»?
—Це конкуренція  винятково спортивного характеру. Тут немає якихось негативних стосунків між клубами. У Києві, окрім нас, є ще два клуби. Вище за «Динамо» ми бути не можемо. Вище за динамівців може бути лише чемпіон України. Нам, на жаль, ще далеко до цього. А ось «Арсенал»... Звичайно, там є досвідчені гравці, які пограли на дуже високому рівні, там багато орендованих з «Дніпра». Цього сезону була можливість стати вищими за «Арсенал», але не склалося. А про якісь конфлікти чи суперечки між клубами не може бути й мови.

—Для «Оболоні» матчі з «Чорноморцем» завжди складалися добре. На твій погляд, чому? І як у цьому сезоні, на твою думку, склалися матчі з аутсайдерами?
—В Одесі ми здобули перемогу — 1:0. Вважаю, що там гра була рівною. За рахунок того, що ми забили м'яч, а саме Валерій Куценко, ми й виграли. Вдома теж вдалося обіграти «моряків». Не скажу, що ми грали краще за одеситів, чи вони гірше за нас. Гра в обох матчах була рівною. Нам дещо пощастило. У футболі, я вважаю, багато що залежить від фарту.
Стосовно «Закарпаття». Вдома ми поступилися — 0:1, не реалізували пенальті. Мабуть, така доля. На виїзді ми їх обіграли. Повернули, так би мовити, боржок. У прем'єр-лізі виокремлюється четвірка-п'ятірка команд більш високого класу, решта колективів — приблизно одного рівня. Серед них головним чинником стає талан.

—За своєю грою ці команди заслуговували на пониження в класі?
—Хтось мусив залишити прем'єр-лігу. Чекали, що ними стануть криворіжці. Вони програвали всім і їх уже повністю списали з рахунків. Якби вилетів «Кривбас», то усі, напевно, говорили б, що він на це заслуговує. Та криворіжці билися до кінця і втрималися у прем'єр-лізі. А от «Чорноморець» навіть «свої» матчі не виграв. По «Закарпаттю» теж були питання, чи заслуговувало воно на виліт. Напевно, так мало бути.

—Цього сезону «пивовари» писали історію клубу, адже до цього часу не вдавалося обігравати таких грандів, як «Дніпро», «Металург» (Донецьк). За рахунок чого вдалося досягти таких певних висот?
—У нашій команді багато молодих гравців, які хочуть «засвітитися» і довести, що вони теж можуть багато чого досягти. Кожен хоче грати і довести, що чогось вартий у цьому житті. Прем'єр-ліга — це найвищий вітчизняний рівень, і гравці, безумовно, тут хочуть грати, і якомога яскравіше. Хлопці повірили, що можуть грати у футбол і що команди-суперники точно такі самі, які ми.

—Цього сезону «Оболонь відкривала стадіони в Харкові і Донецьку до Євро-2012. Порівняй ці два матчі-відкриття.
—Коли ми відкривали «Донбас-Арену» в Донецьку і був повний стадіон, було враження, ніби ми приїхали грати за кордон в Лізі чемпіонів чи в Лізі Європи. Звичайно, коли триває матч, ми зосереджуємося на грі й — не відволікаємося на те, що багато людей. А ось після матчу, звичайно, відчули приємні враження від арени, на якій грали.
У Харкові, коли я грав за «Металіст» у першій лізі, поле було дуже занедбане. Здавалося, футбол там нікому не потрібен. А зараз видно, що президент «Металіста» Олександр Ярославський зацікавлений в тому, щоб і тренувальні поля були у команди, і якість гри щоб була. Бува, приходять люди у футбол тимчасово, так ось про Ярославського такого не скажеш. Видно, що все це він робить для міста і для вболівальників. Обидві споруди — фантастичні. Ще хочу сказати, що у Дніпропетровську чудова «Дніпро-Арена». Побільше б у нас таких стадіонів.

—Після перемоги в Харкові, напевно,  приємно було чути закиди про те, що кияни, мовляв, зіпсували свято відкриття стадіону?
—Коли ми стартували у вищій лізі, в дебютному матчі харків'яни ж нас переграли. Тож ми їм повернули своєрідний борг. Було видно, що харків'яни дуже хотіли перемогти у тому матчі. Нам більше пощастило — вони ще й пенальті не забили. Та й кілька моментів господарі не реалізували. Ми ж спромоглися на свій гол (Андрій Варанков). Господарям у той вечір фатально не щастило.

—Ви зіграли з «Динамо» і «Шахтарем» по два різні матчі. По одному матчі і з тими, і з іншими були розгромні поразки. Ще в одному «Оболонь» була близькою до успіху. Оціни ці матчі.
—Такі команди, як. «Динамо» і «Шаіхтар», навіть дрібних помилок не вибачають, такої вальяжності. У Донецьку гірники переграли нас класом. Удома ми зосередилися, зібралися і видали зовсім іншу гру. Але припустилися однієї помилки, і вони нам не пробачили. З «Динамо», коли ми поступилися — 1:2, були дуже близькими до сенсації. Але вийшов Андрій Шевченко і своїм досвідом показав себе лідером команди. Вважаю, що він заслужено грає у збірній.

— У таких матчах відчувалася прикрість від того, що не вдалося витиснути максимум?
— Звичайно. Наприклад, вдома ми поступилися з однаковим рахунком і «Шахтарю», і «Закарпаттю». Але хіба можна говорити, що «Шахтар» на одному рівні із «Закарпаттям»? Звичайно, було прикро. Але не варто зациклюватися на помилках, потрібно дивитися вперед.

—У команди були дуже важкі періоди, пов'язані не із суто спортивними причинами. Заглиблюватися в деталі допінг-скандалу не буду. Запитаю лише: що допомогло колективу згуртуватися і навіть досягти позитивних результатів?
—Якщо  команду починають притискувати з різних боків, вона починає гуртуватися. Є команди, які не витримують тиску і психологічно ламаються. У нас усе вийшло навпаки — зібралися і виграли ще кілька матчів. Увійти до прем'єр-ліги, щоб потім з неї вилетіти, — так теж не хотілося.

—Узимку Максимов залишив команду. Це стало несподіванкою?
—Доля тренерів і футболістів така: сьогодні ти тут, а завтра в іншій команді. Звичайно, він нас згуртував. Певна несподіванка в тому, що він пішов, була. Що вдієш, це життя.

—Команда втратила у грі з його відходом?
—Він півтора роки (майже два) був у команді і знав можливості всіх гравців. Сергій Іванович (Ковалець. — Прим, авт.) лише недавно прийшов, доки до нас звик, доки розібрався з командою. Не може такого бути, щоб тренер сходу, без будь-якої підготовки, дав результат. З Максимовим ми пройшли усю першу лігу, перше коло вищої, він уже знав, як з тими гравцями, які є, будувати тактику. Звичайно, певна втрата є. Сергій Іванович зараз налагоджує зв'язки, шукає комбінації. Поступово й він починає бачити, хто на що здатен. Вимагати від тренера результату за місяць-два теж не можна. Потрібно дати йому певний шанс.

—У чому різниця між цими тренерами в методиці, в підході до роботи?
—Я свого часу потрапив до таких чудових тренерів, як Євген Кучеревський та Михайло Фоменко. Це тренери цілої епохи. А ці тренери ще молоді, самі ще не так давно були гравцями. Вони мислять не як тренери, а ще як гравці. Коли прийшов Максимов, ми подумали, що ганятиме нас ой-ой-ой! А він, навпаки, розкріпостив нас, спочатку надав полегшене навантаження. Якщо до того у нас робився акцент радше на фізику, то у Максимова наголос був на техніці й тактиці. Так само і Ковалець дотримується більш європейського стилю. Зараз більше уваги приділяється роботі з м'ячем. Тож від тренувань отримуємо лише задоволення.

—Напевно, погодитеся, що кінцівка сезону пройшла не зовсім вдало?
—Погоджуюся. Ми теж не дуже задоволені результатом. Чекали іншого. Тренер і молодий склад шукав, і молодь «обкатував». Це була, напевно, весна експериментів.

—Що сказали тренер і керівництво по завершенні сезону?
—Подякували за сезон. Хоча завершили чемпіонат невдало — 0:5 у Донецьку, цькування ніякого не було. І президент, і тренер попрощалися з нами до наступного сезону «по-європейськи».

—Наступного сезону бачиш себе в «Оболоні»? Тренер розраховує на тебе?
—Бачу, що розраховує, довіряє. Докладу максимум зусиль, щоб виправдати його сподівання. Ще півроку в мене контракт з «Оболонню». Старатимусь. Хочу ще пограти у футбол на високому рівні.

—Команда формується практично нова. Це тебе не лякає?
—Максимов теж будував фактично нову команду. Кожен тренер робить колектив «під себе». Якщо він бачить мене у цій команді — працюватиму. Не треба вішати носа і думати, що все у житті втрачено.


Олексій КОМАРОВСЬКИЙ, газета «Український футбол»