КУЛАК: «У наших найкращих штангістів по дві-три освіти»

Приємно вразили тренерів і чоловіки: молодий резерв збірної поповнив скарбничку команди незапланованими нагородами.

- В успіхах жіночої збірної немає нічого дивного: як відпрацювали, те й маємо, - підбиває підсумки єврофоруму головний тренер чоловічої та жіночої збірної України з важкої атлетики Василь Кулак (на фото). - Федерація та тренерська рада дала дівчатам завдання - посісти призове місце в командному заліку. А наші дівчата взяли і перемогли! Такого не було дуже давно: лише в далекому 1994 році чемпіонами стали чоловіки, серед жінок наш вид спорту був тоді непопулярним. Тепер же глядачі приходять подивитися і на дівчат - трибуни на цьому чемпіонаті були переповнені. Героїнею стала Ольга Коробка - єдиною її конкуренткою була штанга, суперниці на континенті поки що не можуть кинути їй виклик. Приємним сюрпризом став виступ тернополянки Наталки Троценко: їй уже вдавалося стати срібною та бронзовою призеркою континентальної першості, а тепер вона поповнила цей комплект «золотом», перемігши, окрім двоборства, також у ривку та поштовху. Дві срібні медалі принесла збірній Юлія Довгаль, бронзові - Юлія Артемова й Тетяна Жукова.
У чоловічих змаганнях на єврофорумі ми обкатували молодь - хлопців, які наполегливо стукають у двері збірної. І не помилилися. Троє з п'ятьох учасників - Олексій Торохтій, Ігор Шимечко та Костянтин Пілієв привезли медалі.

- Хто в українській збірній став відкриттям чемпіонату?
- У хлопців - львів'янин Шимечко та Торохтій, які суттєво додали в результаті. А в дівчат - Троценко та Артемова. Вони здивували силою волі, бажанням перемагати. Дівчата боролися до останнього і зробили все, на що здатні на цей час. Загалом, порадували всі. Єдиним нашим розчаруванням були умови проживання та харчування для спортсменів. Я на посаді головного тренера збірної вже 16 років, але жодного разу ще не бачив такого неподобства. За добу за проживання-харчування ми платили по 120 євро. І при цьому не могли нормально нагодувати підопічних та поселити їх у пристойні номери. У кімнатах не було ні телевізора, ні холодильника. Наперед ми домовилися про окремий номер для Ольги Коробки - з її вагою потрібне спеціальне ліжко. Організатори запевнили, що все буде на вищому рівні. А насправді запропонували Олі номер з... п'ятьма ліжками. Мабуть, для того, щоб щодня падати та ламати нове... Як не крути, звичайне ліжко не може витримати 160 кг.

- Який змагальний момент запам'ятався найбільше?
- Коли Костянтин Пілієв штовхав штангу, він «підсів», тримаючи вагу на прямих руках, і не міг встати. Зал весь зірвався на ноги - так хотів допомогти йому піднятися, але Пілієв так і не зумів втримати срібну медаль. А похвилюватися змусила Наталія Троценко. В її ваговій категорії (до 53 кг) точилася дуже складна, я б навіть сказав, хитра тактична боротьба - щоразу тренери головних конкуренток перезаявляли вагу, «крутили» кілограмами, які вирішували долю «золота». Таку «боротьбу за лаштунками» ведуть тренери. Своїх спортсменів ми намагаємося оберігати від подібного стресу, часто вони навіть не знають, яку вагу піднімають, - просто виконують технічну роботу, як на тренуванні.

- Скільки олімпійських нагород очікує від важкоатлетів керівництво?
- На Олімпіаді виступатимуть ті ж атлети, що й на чемпіонаті світу, однак ці змагання не можна навіть порівнювати! У Пекіні може статися все, що завгодно. І передбачати переможців - невдячна річ. При цьому від нас очікують дві медалі: за «бронзу» змагатиметься Ольга Коробка, а «срібло» повинен принести хтось із чоловіків - Артем Удачин чи Ігор Разорьонов.

- Чи слухняні ваші підопічні?
- Кілька років тому з деякими учнями в нас, тренерів, був головний біль. Сьогоднішня збірна - це колектив однодумців, які навіть припустити не можуть такого, щоб не послухати тренера. Я визнаю два варіанти: виконувати накази чи не виконувати. В останньому випадку спортсменові краще пакувати валізи та залишити збірну. Але «гайки» ми закручуємо лише в тренувальному процесі. А на вихідні всією командою їздимо на концерти, в цирк, театри, спілкуємося зі співаками та акторами. Друзями нашої команди є Бенюк і Хостікоєв. Спортсмени вірять нам. Адже вони професіонали, які усвідомлюють, що інакше успіху не досягнеш. Еліта української важкої атлетики - грамотні та освічені люди: у багатьох з них по дві-три освіти. На європейському та світовому помості перемагають українські юристи, професійні управлінці та аграрники.

- З чим ви можете порівняти роботу головного тренера?
- Зі справою танкіста, адже ніколи не знаєш, що буде завтра. А особливо в роботі з жінками, коли щодня зіштовхуєшся з ревнощами, підвищеною чутливістю та знервованістю, істериками. Не так подивишся на вихованку - в неї вже зіпсований настрій. Знайти підхід до кожної - це, мабуть, найскладніше в моїй роботі. Спортсмени нікуди не виходять з Кончі-Заспи: тут закохуються, одружуються, народжують дітей і розчаровуються в коханні. Перемоги також святкуємо всією командою.
У мене була довга і надзвичайно насичена тренерська кар'єра. Тепер я з особливим нетерпінням очікую на Олімпійські ігри - вони стануть для мене останніми. Після того, як зроблю свою справу, полечу до родини: доньку та онуків, які живуть в Італії, я давно не бачив. А коли вони приїздять до мене, вся моя увага все одно спрямована на спортсменів.

Олена САДОВНИК

Високий Замок