Сергей ГРИНЬ: «Амплуа сменил из-за дефицита форвардов»

Його гол забезпечив «Іллічівцю» перемогу над «Зорею», а влучний постріл із «Шахтарем» став прикрасою всієї весняної частини сезону. «УФ» вирішив детальніше познайомити читачів з цим нападником.

- Шукаючи про вас інформацію, майже нічого не знайшла. Не могли би розповісти про себе детальніше.

- Я народився у Волновасі, там навчався до 7 класу. Із тих часів пригадую, мене батьки возили щодня на машині з Волновахи. Треба було йти з двох останніх шкільних уроків. Потім потрапив до «Шахтаря». У Донецьку навчався, допоки не перебрався в Маріуполь.

- Трохи банальне питання: чому вибрали саме футбол, адже росли у час, коли вже були доступні комп'ютери?

- Пам'ятаю, був на вулиці зранку до вечора. А комп'ютер уже років за три з'явився, коли почав футболом займатися.

- У підлітковому віці чимало спокус. Чи були моменти, коли піддавалися ним і не відвідували заняття?

- Жодного разу не було такого, щоби пропускав тренування. У нас у команді зібрані професіонали, й кожен знає, коли можна погуляти, а коли потрібно готуватися до тренувань та ігор.

- Наскільки тяжким для вас став перехід із дитячого футболу до дорослого?

- Усе якось плавно відбулося. Різниця, можливо, відчувалася в тому, що в дитинстві можна було взяти м'яча, обіграти всіх і забити гол, а зараз уже потрібно більше думати, більше діяти комбінаційно. Адже це наша робота, у футболістів є сім'ї, тож потрібно старатися не помилятися, всім потрібно годувати дітей.

- Можливо, з вами в юнацькій команді грали хлопці, які виглядали яскравіше, але так і не змогли заграти в прем'єр-лізі?

- Було багато хлопців, на яких покладалися надії, а зараз навіть не знаю, де вони.

- Упродовж кількох останніх років ви виступали за різні юнацькі команди України. Можете розказати, з якими відчуттями вперше прибули в збірну?

- Це була моя дитяча мрія. Коли вперше потрапив у юнацьку збірну, був дуже радий. Допомагало й те, що з багатьма хлопцями раніше перетинався. Тепер ставлю перед собою нову мету - пробитися в голов­ну команду країни.

- Наскільки відрізняються навантаження в збірній від фізичних вправ у Миколи Павлова?

- Дуже різняться. У збірній працюють спокійніше, нема великих навантажень. Там у тренерів зовсім інша філософія.

- Хто в «Іллічівці» зараз лідер? Адже багато хлопців трохи старше 20 років?

- Мабуть, наш капітан - Сергій Яворський.

- Футболісти - досить забобонні люди. Чи є у вас якісь прикмети?

- Знаю багато подібних прик­ладів, але в мене такого абсолютно немає, бо я не забобонний. Не маю ніяких заморочок перед грою: не голитися чи ще щось.

- Як проводите вільний час у Маріуполі?

- По-різному. Буває, батьки приїжджають, із ними завжди приємно побути. А з друзями в кіно ходимо, в боулінг граємо.

- Більшу частину зустрічей цього сезону «Іллічівець» провів на полі дніпропетровського стадіону «Метеор», газон якого критикують практично всі ваші суперники. Самим маріупольцям таке поле не заважає?

- Безумовно, заважає. Це стосується останніх ігор, що ми там провели. У першому колі там було хороше поле. Та після зими газон дуже зіпсувався.

- Тривожна обстановка в місті та околицях позначається на психологічному стані команди?

- Звісно, обстановка в місті всіх гравців тримає в постійному напруженні. Ось недавно знову стріляли. Хоча вже й звикли до цього, але все одно немає спокою.

- Упродовж чемпіонату ви змінили амплуа. У першому колі тренерський штаб використовував вас як правого півзахисника, а зараз - на вістрі атаки. Із чим це пов'язано?

- Із тим, що в команді дефіцит центральних нападників. Були травмовані Мандзюк і Ілюк, Кулач пішов, і так сталося, що не було нападників, і Микола Петрович мене поставив. Іще в молодіжній команді «Шахтаря» я кілька разів грав нападником, отож ця позиція для мене не нова.

- Будь-яка футбольна команда - це джерело якихось розіграшів. Можете наостанок поділитися одним із кумедних випадків із життя «Іллічівця»?

- Був випадок: підійшов один із старожилів і каже: «Тебе до головного тренера викликають», а інші підхопили: «Так-так, тебе шукали». Приходжу, відчиняю двері, й пот­рапляю в незручну ситуацію. Але це добрий розіграш, і зла ні на кого не тримаю.