Максим СТАРЦЕВ: «В Волыни на меня рассчитывают»

Влітку «Волинь» поповнилася шістьма новачками. Серед них і 32-річний воротар Максим Старцев. Вихованець херсонського футболу встиг за своє кар'єру пограти вже за 5 команд УПЛ: «Дніпро», «Кривбас», «Таврію», «Металіст» і «Волинь». У його активі два матчі за національну збірну, Кубок України і три «бронзи» ​​чемпіонату України.

Старцев відмінно стартував у «Волині», втім як і сама команда з Луцька. У трьох матчах Максим пропустив лише один раз, а матч «хрестоносців» в Одесі перетворився на справжній бенефіс кіпера: відбитий пенальті від де Матоса Старцев і кілька сейвів дали друге дихання «Волині», яка привезла з Одеси три очки. Далі на Старцева і його команду обрушилися випробування. «Волинь» крупно програла обом грандам, а Макс «поламався» і в перерві матчу з «гірниками» попросив заміну.

«Футбол» скористався вимушеними канікулами Старцева, запросивши на інтерв'ю...

«Не очікував так швидко влитися...»

- Максим, як тебе зустріли у «Волині»?
- Зустріли мене тут добре, з деякими хлопцями я міг раніше працювати в різних клубах і в молодіжній збірній України. Тут хороші, кваліфіковані футболісти і дружний колектив. Я не очікував, що буде настільки легко влитися в колектив.

- З Луцьком познайомився?
- Компактне, зелене і чисте місто, з усією необхідною інфраструктурою. Привіз сюди дружину Марину, дітей. Їм подобається, ми знайшли розвиваючу школу, таку як в Харкові. Отож, за тил я спокійний.

- Добре, давай про фронти поговоримо. Ти відразу прийняв запрошення «Волині»?
- Анатолій Васильович розповів завдання команди, в тому числі про зону єврокубків. Кожен футболіст про це мріє.

- Тобі легко працювати з Демяненко?
- Так, мені імпонує і його стиль, і бачення гри, тому немає ніякої напруги. Демяненко заробив собі ім'я і коли був футболістом, і на тренерському містку. Завжди приємно грати під керівництвом того, хто досяг вершин у футболі.

«Такими як Федоренко не розкидаються»

- Тебе помітив у футболі, якщо не помиляюся, Микола Федоренко?
- Так я вдячний Миколі Івановичу за це. Він після школи запросив мене в дубль «Дніпра». Федоренко дає шанс молодим гравцям і дуже багато його вихованців заграли пізніше на самому вищому рівні. Крім мене, це Назаренко, Шершун, Матюхін, Куслій, Ротань, Валяєв. При ньому «Дніпро» нарешті взяв «бронзу» - після провалу - 12 місця. Не здивувався, що Федоренка потім узяв до себе «Шахтар», де він возився з «молодіжкою».

Микола Іванович дуже вимогливий, при ньому завжди була дисципліна в команді. Крім того, він колишній футболіст і може донести своє бачення гравцям, особливо молодим, а це дуже рідкісне як в нашому футболі - буть терплячим до молодих і чекати їх часу.

- Як думаєш, чому у нього стався конфлікт у армянському «Титані»?
- Знаючи його вимогливість і порядність, я не дуже здивувався тій ситуації. Федоренко хотів зробити з «Титану» більш боєздатну команду, а для цього потрібні кращі умови для функціонування клубу. Мабуть не всім це подобалося, а йти на компроміси в таких питаннях він не хотів. Можу тільки побажати, щоб він скоріше працевлаштувався і виховав не одне покоління гравців. Не можна такими фахівцями розкидатися.

- Футболіста Старцева виховав не лише тренер Федоренко...
- Ну так, коли я прийшов в «Дніпро», то був сирим хлопчиком і мня взявся «обробляти» Сергій Вікторович Краковський. Але він працював з основною командою. У дублі у нас не було тренера воротарів. Тренував Володимир Багмут, а потім прийшов російський фахівець Сергій Чистяков. Він багато чого мені дав, а після нього прийшов Валерій Васильович Городов. Він уже мене «відшліфував». Чистяков і Городов - дуже два сильних фахівця.

- Кажуть, що Городов дуже своєрідний тренер...
- У нас було багато хлопців, які навчалися в школі або інституті. Валерій Васильович багато по-доброму жартував з цього приводу, а ще про армію... І уроки перевіряти хотів... Словом, був для нас і завучем, і другим батьком. Самі тренування були дуже цікавими. На зборах ми виконували тільки воротарську роботу. Тест «Купера», наприклад, воротарі не бігали, як бувало в інших командах. У Городова тренувальний процес теж спрямований на витривалість, швидкість, різкість, але психологічного напруження у нього ніколи не було на заняттях.
Дніпровська «американка»

- Як вважаєш: є така каста - колишні «дніпряни»?
- Не знаю всю таємницю відносин колишніх «дніпрян», але коли в «Дніпро» повернувся Протасов, то ми бачили як тепло він зустрічав на базі і Пучкова, і Тарана. Молодь, дивлячись на них, розуміла, що колектив у них тоді був дружний. До речі, відмінна риса «дніпрян» - любов до «американки» - грі ногами через сітку тенісну. У Дніпропетровську це була гра номер один, її і для відновлювальних занять рекомендували, і просто так. Старше покоління як заклало любов до «американку», так усі наступні її і підтримують. Ми постійно її грали. «Заруби» такі були, що голови відлітали. Тищенко з Протасовим добре грають і не люблять програвати. Коли я прийшов в «Таврію», у Пучкова це була гра № 1. Було видно, що Пучков був у «Дніпрі».

- Важко було їхати з Дніпропетровська?
- Я провів у принципі непоганий відрізок в кінці чемпіонаті, коли Кернозенко зламався і грав тільки я. В принципі ми програли лише одну гру, дві нічиї було, всі інші при Бессонові виграли. Я теж відчував свої сили, впевненість. Для мене звичайно був шок і здивування, коли я повернувся з відпустки і не виявив себе в списках. Потім викликав мене гендиректор Андрій Стеценко і запропонував оренду в «Кривбас». Я погодився - там якраз головним був Таран і працював Городов. Але буквально тиждень з ними потренувався і мені запропонували контракт у «Таврії».

- У Сімферополі часто запитували, «як ти тут опинився»?
- Було таке, але я їхав грати, якісь фінансові або побутові умови мене мало цікавили. Як можна говорити, що я щось втратив, якщо за два роки в «Таврії» ми вибороли 6 і 7 місця, виграли Кубок України. Розумієте, в «Динамо», «Дніпрі» або «Шахтарі» легше стати чемпіоном або просто добитися успіху. А ось успішно грати в «Таврії» або «Ворсклі», щось добитися в «Волині» - це зовсім інші відносини. І не зрозуміло, що буде більше згадуватися на пенсії (сміється).

- До речі, «Таврія» навесні 2010 року в кубковому півфіналі обіграла в Луцьку «Волинь». Пам'ятаєш той матч?
- Звичайно. Хоча «Волинь» тоді була в першій лізі, в Луцьку завжди важко було грати. Пам'ятаю ажіотаж, повний стадіон і два швидкі голи Ковпака. Коли пропустили на початку другого тайму, довелося до кінця матчу багато оборонятися, відбивалися як могли.

«Місце в основі ні в кого не вимагав»

- Потім ти опинився в «Металісті»...
- Так сталося, що в Харкові поламався Горяінов. Вони почали спішно шукати заміну. Дуже хотіли Худжамова, але «Шахтар» його не відпустив. Інші дорого коштували або клуби не відпускали. Тоді й моя кандидатура потрапила в список. Керівництво «Металіста» зізвонилося з Куніциним. Тоді «Таврія» вже повинна була грати в єврокубках, у мене ще було півроку контракту. Мене в Сімферополі все влаштовувало, команда стала майже рідною і покидати її я сильно не хотів. Інша справа, що у нас тоді фінансові труднощі були, нам деякий час навіть боргували зарплату. Тому Сергій Володимирович мені тоді сказав, що краще було, щоб я перейшов до Харкова, адже за мене гроші давали... Згодом я дізнався, що хлопцям гроші виплатили. Та й я знав, що «Металіст» має дуже великі амбіції в Європі, тому був шанс спробувати себе на ще вищому рівні.

- Але разом з тобою взяли Дишленковіча...
- Так, вони його і раніше хотіли його, але «зрослося» все з «Металургом» тільки після того, як вже мене підписали. Потім я втратив місце в складі і виходив тільки коли Володя отримував якісь травми. А взимку, вже коли відновився Горяінов, тренер природно почав більше довірять Саші. Так я став лише третім воротарем. У мене звичайно були свої амбіції, я поговорив з Мироном Богдановичем...

- Вимагав місця в «основі»?
- Ні, що ви... Я розумів, що втратив місце, ніяких образ не мав, кадри - прерогатива тренера, я все розумію. Просто сказав, що хочу грати, щоб мене відпустили кудись в оренду. Маркевич пообіцяв, що розгляне питання. Але минав час і нічого не змінювалося. А коли ми повернулися в лютому цього року з Еміратів, мені сказали, що я виставлений на трансфер, щоб шукав собі команду. Це знову був шок. Я терміново почав шукати варіанти. Але команди були укомплектовані і знайти новий клуб не вдалося. Мене перевели в дубль, хоча я думав, що потренуюся ще з «основою». Чекав літнього міжсезоння, щоб зайнятися пошуками. У травні керівництво «Металіста» запропонувало мені річну оренду в одному з клубів Прем'єр-ліги. І тут за день до того, як я повинен був їхати в нову команду, виник варіант з «Волинню». Я переговорив з Анатолієм Васильовичем, почув слова про зацікавленість, про те, що він на мене розраховує.

- Для «Металіста» це було несподівано?
- Ну так, я ж порушив їх розклади. Але вони знали про мої переговори і все таки мені пішли на зустріч, адже розуміли, що контракт краще простої оренди, за що я їм дуже вдячний.

- Тепер чекаєш гри з колишньою командою?
- Так, я завжди до таких ігор по-особливому ставлюся. Втім сьогодні до кожного матчу слід налаштовуватися, адже рівень нашої ліги зріс. Повірте, я вже досить довго за нею спостерігаю і бачу, що всі команди додали.

«Хотів би залишитися в Криму»

- Нещодавно з «Волині» пішов Денис Шеліхов. Як ти оціниш ситуацію з голкіперами?
- Можу тільки побажати Денису удачі. У «Дніпрі» склалася така ситуація після покупки «Шахтарем» Каніболоцького. Денис отримав шанс закріпитися, а може навіть стати основним кіпером. Дніпряни хочуть добре нарешті зіграти в Лізі Європи. Це плюс для Дена, тепер все від нього залежить.

- Назви збірну захисників Максима Старцева - тих, з якими тобі було комфортно грати.
- Я не чотирьох, а п'ятьох назову: Монахов, Головко, Чижевський, Денисов, Сімінін.

- Знаю, що, коли ти грав у «Таврії», заснував невеликий курортний бізнес в Криму...
- Так, купив маленький готельчик на десять номерів на березі. Я закохався і в Сімферополь, і взагалі в цей край. Взагалі, в майбутньому з родиною плануємо осісти в Криму (це Макс ще Волинь не вивчив добре - її озера і ліси - "Футбол").

Журнал «Футбол», fcvolyn.net