Алексей ГОРОДОВ: «Оболонь – это настоящий бренд украинского футбола»

Відомий фахівець із багаторічним досвідом роботи в українському футболі Олексій Городов цього літа приєднався до тренерського штабу Оболоні. У своїй кар’єрі він очолював Авангард Краматорськ, а останні 4 сезони працював асистентом головного тренера Прикарпаття.

В інтерв’ю клубній прес-службі він розповів про перші враження від роботи в Оболоні, співпрацю з Олександром Антоненком, власне бачення сучасного футболу, важливість командної єдності та підготовку до нового сезону.

(Публікується українською мовою)

– Минуло вже декілька тижнів відтоді, як ви приєдналися до Оболоні. Якими були ваші перші враження від клубу та команди?

– Враження дуже позитивні. Я щиро радий, що став частиною футбольного клубу Оболонь. Для мене це клуб із великим ім’ям, зі своєю історією та власною філософією розвитку. Я вважаю, що Оболонь – це справжній бренд українського футболу. Клуб має свої принципи, своє бачення розвитку футболу та своє ставлення до життя в нашій країні. Мені ці цінності дуже близькі, тому я із задоволенням прийняв запрошення Олега Миколайовича Мазуренка приєднатися до команди.

– Ви неодноразово зустрічалися з Оболонню як футболіст і тренер. З чим у вас асоціюється цей клуб?

– Ще з молодих років. Свого часу я виступав за ЦСКА Київ, і тоді ми регулярно грали товариські матчі з Оболонню. Уже тоді це була впізнавана київська команда зі своєю історією. Крім того, Оболонь завжди мала власних уболівальників, сильну підтримку району та заводу. Це клуб із традиціями, який багато років залишається важливою частиною українського футболу.

– Уже як тренер ви також мали цікаві матчі проти Оболоні. Зокрема, на чолі Авангарду перемогли в Києві з рахунком 1:0. Пам’ятаєте той поєдинок?

– Дуже добре пам’ятаю. На той момент у нас була затяжна серія невдалих результатів. Перед грою я сказав футболістам, що ми можемо переламати ситуацію саме в матчі з Оболонню. Пригадую, що перед поєдинком ми навіть не дивилися футбольні епізоди. Я показав команді відео боксерського поєдинку, в якому один спортсмен поступався, але завдяки характеру зміг перемогти. Дехто з футболістів тоді навіть посміхався, але ця історія справила потрібний ефект. У тому матчі Оболонь, якщо чесно, виглядала сильніше за грою. Але ми проявили характер, зіграли дисципліновано, десь допомогла удача – і здобули дуже важливу перемогу. Саме вона стала переломним моментом, після якого команда почала регулярно набирати очки.

– Тобто ви часто використовуєте нестандартні методи мотивації?

– Так, і не лише бокс. Бували випадки, коли показував футболістам художні фільми про спорт, зокрема про американський футбол. Іноді мотивацію можна знайти не лише у футбольних матчах. Наприклад, у Прикарпатті був момент, коли я побачив, що колектив почав ділитися на окремі групи. Тоді ми навіть скасували тренування і разом переглянули фільм про команду, де головною була єдність. Хотілося донести просту думку: команда має жити разом не лише під час перемог, а й у складні моменти. Це дуже важливо.

– Складається враження, що психологія для вас є одним із ключових аспектів тренерської роботи.

– Безумовно. Для мене команда – це родина. Я завжди кажу футболістам: якщо ми разом, то й поразки переживаються легше. А коли команда єдина, її набагато важче перемогти. Є проста аналогія: один палець легко зламати, а якщо всі п’ять стиснуті в кулак – це вже сила. Так само і в команді. Якщо всі працюють заради спільної мети, підтримують один одного і в перемогах, і в поразках, тоді можна досягати серйозних результатів.

– У 2022 році ви перейшли з посади головного тренера Авангарду до тренерського штабу Прикарпаття. Наскільки непростим було це рішення?

– Треба розуміти, який це був період. Почалося повномасштабне вторгнення. Ми мали їхати на збори до Туреччини, але війна змінила абсолютно все. Я залишався у Краматорську майже два місяці. Не міг поїхати раніше, тому що потрібно було допомогти футболістам, працівникам клубу та їхнім родинам виїхати в безпечні місця. Коли всі питання були вирішені, ми з родиною переїхали до Івано-Франківська. Спочатку навіть не думав про роботу – просто хотів убезпечити сім’ю. У мене вже був схожий досвід у 2014 році, коли довелося залишити рідний Сєвєродонецьк. Тоді після звільнення міста я повернувся додому, тому була надія, що й цього разу все швидко закінчиться. На жаль, цього не сталося. Саме в Івано-Франківську мені запропонували працювати в Прикарпатті. Я поговорив із керівництвом Авангарду, і ми чесно обговорили перспективи. Стало зрозуміло, що найближчим часом команда не зможе повернутися до нормальної роботи, тому я прийняв це запрошення.

– Після кількох років роботи головним тренером ви стали асистентом у Прикарпатті. Наскільки непросто було змінити роль?

– Звісно, спочатку певний період потрібно було звикнути до нової ролі, але вже за кілька місяців я був повністю занурений у роботу. У мене був широкий спектр обов’язків: тренувальний процес, тактична підготовка, аналіз суперників, проведення теоретичних занять. Якщо головний тренер більше концентрувався на нашій команді, то я детально розбирав гру майбутніх суперників. Тому з професійної точки зору цей період був для мене дуже корисним. Роботи було багато, і саме завдяки цьому я отримав новий досвід та можливість розвиватися.

– Ви провели в Прикарпатті чотири роки. Що цей період дав вам як тренеру?

– Насамперед я дуже вдячний людям, які в такий непростий для мене час підтримали мене й мою родину. На жаль, під час війни я втратив батька. Робота допомогла пережити цей складний період. Я буквально занурився у футбол. Паралельно продовжував навчатися, їздив до Києва на курси, відвідував семінари, постійно намагався вдосконалюватися. Коли щодня працюєш у професійному футболі, ти просто не можеш не розвиватися. Саме тому я щиро вдячний Прикарпаттю за ці роки.

– Чому все ж вирішили прийняти пропозицію Оболоні?

– Коли надійшло таке запрошення, відмовитися було дуже складно. Я поговорив із керівництвом Прикарпаття. Ми відкрито обговорили ситуацію. У клубі чесно сказали, що зараз вони роблять ставку на розвиток молодих футболістів і не ставлять перед собою завдання виходу до Прем’єр-ліги найближчим часом. Це їхня стратегія, і я її поважаю. А для мене це була можливість працювати в клубі Української Прем’єр-ліги, зробити ще один крок уперед у кар’єрі та приєднатися до тренерського штабу Олександра Антоненка. Ми завжди підтримували хороші стосунки, ще з часів спільних виступів, тому мені було дуже цікаво працювати саме з ним.

– Ви добре знаєте Олександра Антоненка ще з часів ігрової кар’єри. Наскільки важливим фактором стало те, що тепер працюватимете разом?

– Ми однолітки, тому багато спілкувалися. У команді були старші досвідчені футболісти, але наше покоління теж трималося разом. Як нападник він був дуже швидким, наполегливим, добре грав головою і завжди прагнув перемагати. Це людина, яка не любить програвати. Думаю, у цьому ми дуже схожі. Я теж ненавиджу поразки, тому, мабуть, саме тому нам легко знаходити спільну мову.

– Як відбувалися переговори щодо переходу в Оболонь?

– Мені зателефонував Олег Миколайович Мазуренко й запропонував приєднатися до клубу. Чесно кажучи, мені не потрібен був час на роздуми. Я одразу зрозумів, що хочу рухатися вперед. Потім Олег Миколайович поспілкувався з головним тренером, після чого мене запросили до Києва на зустріч із генеральним директором Олександром Івановичем Різниченком. Ми обговорили всі деталі, швидко дійшли згоди, і вже невдовзі я приєднався до команди. Мені дуже сподобалося, наскільки все структуровано організовано в клубі. Усі питання вирішувалися чітко, професійно й без зайвих затримок. Саме так і має працювати сучасний футбольний клуб.

– Оболонь стала вашим першим клубом в Українській Прем’єр-лізі як тренера. Що найбільше впало в око після переходу?

– Насамперед рівень організації. Є багато речей, які допомагають тренерському штабу працювати ефективніше. Наприклад, використання сучасних технологій – GPS-систем, які дозволяють детально контролювати фізичний стан футболістів. У попередніх клубах ми лише планували впроваджувати такі інструменти або не мали можливості працювати з ними постійно. Звичайно, відчувається різниця й у побутових умовах, організації тренувального процесу, логістиці. Тут усе працює на високому рівні. Але якщо говорити безпосередньо про футбол, то поле однакове всюди, ворота однакові, і перемагати потрібно незалежно від статусу клубу.

– Наскільки збігаються ваші футбольні погляди з баченням головного тренера Олександра Антоненка?

– Абсолютно однакових тренерів не існує. У кожного є власне бачення футболу, свої акценти та підходи. Але найголовніше – ми дивимося в одному напрямку. Ще під час першої розмови ми багато говорили про футбол, про принципи гри, про те, якою хочемо бачити команду. Якби наші погляди кардинально відрізнялися, навряд чи ми почали б працювати разом. Ми обидва хочемо бачити агресивну команду, яка активно пресингує, грає інтенсивно та демонструє якісний футбол. Саме в цьому наші погляди повністю збігаються.

– Чи є у вас тренер, чий стиль найбільше імпонує?

– Якщо говорити про команди, які справили на мене найбільше враження, то це Боруссія Дортмунд часів Юргена Клоппа. Мені дуже подобалося, як грала та команда. Вона діяла агресивно, активно пресингувала, могла однаково якісно грати як першим, так і другим номером залежно від суперника. Це був футбол, який приносив задоволення вболівальникам, але водночас давав результат. А професійний футбол, на мою думку, насамперед будується саме навколо результату. Красивої гри недостатньо, якщо вона не приносить очок. Але й виключно результат без змістовної гри теж не може повністю задовольняти. Ідеальний варіант – коли команда поєднує якісний футбол із перемогами.

– Чи означає це, що Оболонь прагнутиме грати агресивно незалежно від суперника?

– Ми повинні бути реалістами. Є команди, проти яких доведеться більше оборонятися, компактно діяти без м’яча й використовувати свої моменти. Але є й суперники, з якими ми повинні нав’язувати власний футбол, пресингувати, більше контролювати гру й діяти першим номером. Саме тому на тренуваннях ми відпрацьовуємо різні моделі гри. Дуже важливо, щоб усе, що команда робить під час тренувального процесу, знаходило своє відображення вже в офіційних матчах.

– Зараз у складі Оболоні багато молодих футболістів. Наскільки цікаво працювати з ними?

– Дуже цікаво. У Прикарпатті ми також багато уваги приділяли молоді, тому цей напрямок мені добре знайомий. Але молодим футболістам потрібно розуміти одну важливу річ: юнацький футбол і Прем’єр-ліга – це абсолютно різні рівні. У молодіжному футболі можна дозволити собі більше ризику, більше імпровізації. У дорослому футболі будь-яка помилка, особливо поблизу власних воріт, може коштувати команді результату. Саме тому молодим гравцям потрібно швидко дорослішати, звикати до високих вимог і розуміти відповідальність за кожен епізод.

– Яке головне завдання стоїть перед тренерським штабом під час літніх зборів?

– Зараз ми продовжуємо комплектувати команду, знайомимося з можливостями футболістів, працюємо над тим, щоб кожен гравець максимально швидко адаптувався до наших вимог. Контрольні матчі допомагають краще оцінити можливості футболістів і побачити, над чим ще потрібно працювати. Але найголовніше – підготувати команду до старту чемпіонату так, щоб вона була конкурентною в кожному матчі.

– Що хотіли б сказати вболівальникам Оболоні?

– Насамперед хочу подякувати за підтримку. Я вже добре знаю, наскільки віддані вболівальники у цього клубу. Для команди дуже важливо відчувати їхню присутність і підтримку. Можу запевнити, що тренерський штаб і футболісти зроблять усе можливе, аби Оболонь демонструвала змістовний футбол, прогресувала та радувала своїх уболівальників результатами.

Читайте также:

Оболонь – Кудровка – 0:1. Как забил Овусу. Видео гола и обзор матча