КУДИМА: «Маємо бути найкращими!»

Сьогодні київський «Сокіл» — одна з головних тем на сторінках спортивних видань. Та переважно обговорюються ігрові моменти. Мене ж зацікавили люди, яких ми не бачимо, проте саме вони роблять «Сокіл» — «Соколом»...

Один із них — віце-президент клубу Петро Кудима. Чесно кажучи, йдучи на зустріч із цим чоловіком, уявляв собі типового товстосума, який думає лише про гроші. Але дійсність шокувала: Петро Олександрович виявився людиною настільки щирою, цікавою та відвертою, що дві години нашої розмови пролетіли наче одна мить. Нечасто дочекаєшся від керівника конкретної відповіді на неприємне запитання. А тут — усе по ділу, як у програмі «Запитуйте — відповідаємо».

Після цієї розмови я зрозумів, що наш хокейний флагман у надійних руках. У всякому разі в «Соколі» є люди, котрі, якщо вже взялися за справу, то доведуть її до кінця. Тож знайомтеся — Петро Кудима.

Who is who?

— Розпочну з традиційного запитання — хто такий Петро Кудима?
— Я провів усе своє життя в спорті. Служив у спортроті на флоті та є майстром спорту з морського багатоборства. Плюс до цього — грав у одній п'ятірці за збірну університету з баскетболу разом із такими відомими майстрами, як Поливода та Виставкін. Закінчив філософський факультет відділення психології київського університету, після чого мене запросили працювати в ньому в науковій групі. Впродовж 11 років я був психологом збірної СРСР із велоспорту, і разом з  командою виграв дві олімпійські нагороди. За час «велосипедного» періоду накопичив чимало матеріалу, підсумком якого став захист дисертації.

А далі був розпад Союзу, і я закінчив свою роботу в спорті та почав займатися бізнесом, а паралельно — тенісом. Нині я є президентом українського тенісного клубу (любительського). Ну а далі мене запросили допомогти «Соколу», оскільки я знаю спортивну інфраструктуру і маю серйозний досвід роботи в спорті. Я покликаний організувати спортивну роботу в клубі і тому відповідаю за спортивні результати.

— Дивно якось виходить. Морське багатоборство, баскетбол, теніс, велоспорт і ось тепер — хокей...
- Чесно кажучи, я ніколи в житті навіть на ковзанах не стояв. Та за часи навчання виступав за три збірні університету з ігрових видів спорту. Саме суть командної гри я розумію, а зі специфікою розберуся по ходу справи. Все ж таки я виконую більше менеджерську, організаційну роботу. Для суто спортивних завдань у нас є тренерський штаб. Я ж маю забезпечити йому умови для нормальної роботи.

— А що саме входить до ваших обов'язків?
— По-перше, селекційна робота. По-друге, наукове та медичне забезпечення команди. І по-третє, матеріально-технічне забезпечення. До цього всього слід додати організацію самої клубної системи,  включаючи дитячу школу, фарм-клуб та головну команду. Ці три ланки останні 15 років ледь виживали. А сьогодні ми будуємо клуб у тому вигляді, в якому він має бути. Головний акцент робитиметься на дитячу школу, адже зараз у нас серйозний провал на юніорському рівні.

Також ми займаємося другою командою, перед якою поставлено завдання виграти чемпіонат України. А про головну команду і говорити не варто — вона представляє весь вітчизняний хокей на міжнародній арені.

— А вам не було страшно йти у новий для себе вид спорту? Досвід досвідом, а специфіка таки має серйозне значення...
— Не страшно, адже хокей перебував в такому стані, що можна сміливо казати — він знаходився на нульовій позначці. Тож ми розпочинали все з початку. А інакше нас би туди й не запросили. Насправді робота лежить в організаційній площині, а ігрові моменти мене не стосуються. Я, звісно, намагаюся «підтягнутись» у розумінні хокею, але всьому свій час.

«Я маю зрозуміти тонкощі цієї гри»

— Не скажіть. Я був на вашій прес-конференції перед стартом сезону, спостерігав за вами під час матчів. Ви не схожі на дилетанта у цій справі. Ви коли-небудь цікавилися хокеєм?
— Я завжди цікавився ігровими видами спорту. Палко вболівав за «Сокіл» часів Степанищева та Христича, пам'ятаю радянський хокей. Коли ми з колегами були у Москві на Кубку «Спартака», я познайомився з Михайловим, Тузиком, Якушевим, Касатоновим, Фетисовим — гравцями, за яких завжди вболівав.

У дитинстві перегляд хокейних трансляцій по телевізору було моїм хобі. «Вживу» ж хокей виглядає зовсім по-іншому. Тепер я дивлюся хокей через іншу призму. Працюю у клубі і маю розібратися у всіх тонкощах цього виду спорту.

— І наскільки глибоко ви хочете розібратися?
— Настільки, наскільки це можливо. Я розумію, що впіймати тренерську концепцію дуже складно, але тренери допомагають мені.

— Ну, якщо вже згадали про тренерів, тоді скажіть: як вам робота тренерського штабу?
— Скажу відверто. Перша ланка в нашій команді — це тренери. Перед стартом сезону я їм так і сказав: «Ви — наша п'ятірка номер один». Сеуканд, Степанищев, Голдобін, масажист та лікар — це перша ланка. Я в них вірю, і не заважаю працювати. Це люди з великою самовіддачею, і якщо вони вистояли у надскрутні часи, то їм не можна не довіряти. От уявіть: у тебе є ідеї, а втілювати їх немає з ким. Тому дуже важко зберегти у собі той творчий зародок, пронести його крізь усі незгоди. І ось зараз, коли у команди є можливості для придбання кваліфікованих гравців, тренери мають втілювати свої ідеї у реальність.

Нелегко й гравцям. Упродовж усього минулого сезону команда набрала очок менше, ніж на даразі у вищій лізі. Як можна зберегти себе, коли тебе весь сезон постійно обігрують, з тебе знущаються? Тут важко не надломитися психологічно. З цього стану вийти складно і гравцям, і тренерам.

Я бачу, що у тренерів є ідея та бажання її реалізувати. Головне для мене — це ставлення до роботи. Навколо нас бігає стільки радників, що голова йде обертом. А ти стань на чолі команди, і покажи — чого ти вартий. Тож я підтримуватиму тренерів доти, доки вони з повною віддачею працюватимуть на колектив.

У нас — досвід, у суперників — молодість та бажання

— Серед уболівальників та багатьох журналістів існує думка, що Олександр Сеуканд, довго перебуваючи на одному місці, не може об'єктивно оцінювати ситуацію...
— Але ж тільки цього року він отримав такі умови для роботи, в яких можна перевірити його кваліфікацію! Бач, раніше ніхто ж не прийшов і не сказав: «Давайте я візьму команду».
Зараз ми готуємо плацдарм для колективу, який за три роки має виконати завдання потрапляння до Суперліги. Я вірю, Що Олександр Юрійович із поставленим завданням упорається.

— А ви не вважаєте, що в плані цілей є певна недооцінка своїх можливостей? Ми бачили практично всі сильні команди вищої ліги, окрім «Крильєв» та «Дизеля», і суто за грою нас переграв лише ХК «Дмитров»...
— Ми також не бачили в Києві обох «Нефтяників». Дома — одне, а в гостях — інше. Це дуже хороші команди. Ви думаєте, легко заманити талановитих юнаків до Татарстану?
Дуже солідна команда «Кристал». Хлопці всі молоді, і грають — дай Бог кожному. Всі прагнуть «засвітитися» перед скаутами Суперліги, тому в бажанні молодикам не відмовиш. А згадати хоча би «Титан»! Команда знаходиться у хвості турнірної таблиці, а була краща за «Хімік».

Я цю лігу називаю «дикою». Тут усі можуть обіграти один одного. Щось схоже я бучив лише в НХЛ. У Вищій лізі в кожному матчі треба викладатися на 100% . Різниця у класі майже не відчувається. У нас, наприклад, команда досвідченіша, а більшість суперників бере молодістю та бажанням. Лише два колективи випадають із загального правила: це явний аутсайдер «Капітан» та явний лідер ХК «Дмитров». Хоча в матчі з лідером у нас був спад, на який ми чекали, тож і не продемонстрували своєї гри.

— Тренер «Дмитрова» після матчів був незадоволений кількістю помилок із боку своїх підопічних і сказав, що з такою грою у Суперлізі робити нічого...
— Бачите, через які призми вони себе оцінюють! Вони порівнюють себе із Суперлігою. «Дмитров» — класна команда, зібрана з колишніх гравців Суперліги та найкращих виконавців Вищої ліги.

Та й «Сокіл» не стоїть на місці. Згадайте наш клуб у міжсезоння. А за того часу в нас змінилася значна частина складу. Від кількох гравців ми відмовилися, кількох придбали. Це нормальний процес. Ось нещодавно підписали провідного захисника «Хіміка» Сьоміна та форварда «Автомобіліста» Деєва. Хочемо переманити до Києва талановитого нападаючого Олександра Матерухіна. У Білорусі є ще 6-7 українців, які нам підходять, і допомогли би «Соколу» вийти до Суперліги.

— Ну, якщо вже ви згадали про Суперлігу, то скажіть: за рахунок чого хочете через три роки грати в Суперлізі? Сьогоднішні лідери команди вже не юнаки, і чимало з них за цей час підуть зі спорту. А серед молоді справді перспективних гравців — одиниці...
— Ви чітко сформулювали нашу головну проблему. Наша мета — повернути всіх українських гравців додому. В тому числі тих, хто змінив громадянство. Також будемо «підтягувати» хокеїстів, які є у команді сьогодні. Наш девіз: «Ми маємо бути найкращими». А яким чином ми це зробимо — не так важливо.

Спортивна сім'я

— Давайте відійдемо від теми спорту. Розкажіть про свою сім'ю...
— Відійти від спорту і тут не вдасться. Бо моя дружина є донькою найвідомішої радянської тенісистки, а мій старший син Петро займався тенісом, і свого часу вважався одним із найперспективніших тенісистів України. Але важка травма надовго вивела його зі строю. За цей час він вступив до університету і зрозумів, що, окрім спорту, є інші цікаві речі. А після одужання заграти як раніше не зміг.

Донька Олександра, мабуть, найобдарованіша спортсменка в нашій сім'ї. Вона цікавиться усіма видами спорту: грає в теніс, волейбол, футбол. Особливо їй подобається футбол. Ну й наймолодший син, якому 7 років, вже достатньо зміцнів, і я планую відвести його до спортивної секції.

— То, може, до спортшколи «Сокола»?
— Я вже думав про це і, мабуть, так і зроблю. Хокей йому подобається. Якщо у нього «піде», то це чудово. А не «піде» — шукатимемо щось інше...


Юрій КИРИЧЕНКО, «Спортивна газета»