На севере Италии

На півночі Італії, в Еміліо-Романському регіоні, розмістилась мальовнича Болонья. Місто, яке подарувало Європі «Болонську систему», Папу Римського Георгія тринадцятого і кращого арбітра в історії футболу… Пьерлуіджі Колліна, лише при згадці цього прізвища перед очима мільйонів вболівальників постає образ лисуватого чоловічка з непідробною щирою посмішкою… Практично кожен, хто бачив матчі на яких працював італієць, згадує його бездоганну роботу, що в наш час являється досить таки рідкісним явищем. Звісно, не вся кар’єра найвідомішого футбольного «Фантомаса» була чистою і безпомилковою, проте та незначна кількість помилок нівелювалась черговою серією безпомилкових матчів…

 

 

Життєвий шлях нашого героя розпочинається 13 лютого 1960 року. Саме тоді в сім’ї вчительки молодших класів та службовця міністерства оборони з'явився малюк. Батьки майбутньої легенди арбітражного цеху були настільки зануренні з головою у роботу, що майже все дитинство маленького Пьерлуіджі пройшло з нянею. Тьотя Бічі, як називав її наш герой, була досить суворою вихователькою. Практично з пелюшок вона зайнялась вихованням майбутньої легенди тому у віці п’яти років Колліна міг «заткнути любого першокласника за пояс» по рівню розвитку…

 

В шестирічному віці Пьерлуіджі іде в школу. Слід відзначити що навчання того часу дуже сильно відрізнялось від сучасного. На відмінну від сьогодення, де будь який прояв сили збоку вчителів викликає шквал обурення, школа святої Анни, де розпочинав здобувати освіту юний Колліна, відзначалась дуже суворими умовами. У своїй автобіографії наш герой пригадує цей період такими рядками: «Про ті роки в мене залишились мутні спогади, але деколи бувають чіткі проблиски: наприклад, я досить добре пам’ятаю, як монахиня щипала мене за щоки, крутила за вуха, якщо я робив помилки, при чому ми всі цього дуже боялися… Або ще я пригадую день, в початковій школі, коли мене закрили на складі старих меблів і протримали там цілий ранок через відвідування школи керівниці гуртка початкової освіти… » Все це з юних років привило відомому італійцю ненависть до грубості і несправедливості…

 

Проте, як би там не було, не одними темними плямами сповнене дитинство нашого героя. Саме в школі у його душі загорається полум’я любові до «гри мільйонів». Після уроків, день у день, він і його молода команда, озброївшись м’ячем, відправлялись за церкву місцевих прихожан, де й розміщувалось їх саморобне поле.

 

Невеличкі ворота, потріпаний м’ячик, який вони ганяли до тих пір поки ніч не опускалась на землю, все це з кожним днем закохувало Пьерлуіджі у футбол все сильніше. Повертаючись додому, ледве переступаючи ногами, він вислухав чергову порцію критики від матері, після чого падав безсило на ліжко і засинав з щасливою посмішкою.

 

 

Закінчивши середню школу, перед Колліною постав вибір. Болонья, яка з давніх-давен вважалась університетським центром Європи, пропонувала нашому герою цілу низку варіантів. Кожен з них був по своєму цікавий, перспективний, але вибір «метра арбітражного цеху» пав на ліцей з гуманітарно-науковим нахилом. Що з цього вийшло - можна знову ж таки уявити за його спогадами: «В ліцеї навчання не було моєю головною ціллю, набагато цікавіше мені було ходити під час лекцій по коридору, розмовляти з викладачами, які до того ж залюбки підтримували зі мною бесіду. Кожного суботнього ранку я дивився традиційну передачу лижних перегонів Кубка світу по портативному телевізорові свого товариша, який в той час завжди перебував на лекціях по спортивному вихованню».

 

Після закінчення ліцею, з досить таки непоганим результатом 48 балів з 60 можливих, наш герой поступає в комерційно-економічний університет. Закінчуючи курс за курсом, тим не менше, він не забуває і про покликання серця. Почувши одного дня про набір в команду «Дон Оріон», що існувала при місцевій церкві, він, недовго думаючи, записується й собі…

 

Проте перший млинець нажаль виявився глевким… Провівши за болонських аматорів декілька сезонів, в яких з’явився на полі лише лічені рази, він вирішує змінити команду. Благо практично відразу трапився варіант з і ще однією місцевою командою «Паллавічіні» . Після декількох днів перегляду він стає повноцінним гравцем команди. На протязі двох років він вірою й правдою служив своєму новому клубу. Граючи на позиції ліберо, він все більше ставав незамінним в тактичних постановках клубу. І хто зна, як би склалась його подальша доля, коли б після одного з тренувань він не затримався у роздягальні. Розмова, підслухана випадково, різкого змінила його життя. Почувши про курси для арбітрів він, недовго думаючи, вирішує спробувати себе в новій, на той момент невідомій для себе ролі…

 

Нажаль поєднувати гру і курси з кожним днем ставало все важче. Час, якого і так не завжди вистачало, взагалі став на вагу золота. Єдиним правильним рішенням для італійця було закінчити кар’єру гравця. І можливо б йому і не прийшлося йти на такий радикальний крок, коли б не одне але…

 

 

Армія… Що сьогодні, що двадцять років тому, запрошення під армійські стяги приносив радість лише певній касті людей… І як не дивно наш герой до неї не відносився. Залишати рідне місто, родичів, друзів, явно не входило в плани «Фантомаса». Не довго думаючи, він записується на альтернативну службу, яка повинна була б замінити армійську службу на службу в пожежній частині. В крайньому випадку, саме така вакансія дісталась Пьерлуіджі у своєму місті. Влаштувавшись канцеляром при головнокомандуючому пожежної частини він одним пострілом вбив двох зайців, більше того, він зміг продовжити курси арбітражу, які з кожним наступним заняттям все більше підкорювали його серце…

 

 

Після закінчення служби, Пьерлуіджі закінчує університет. Червоний диплом, направлення на роботу фінансового консультанта ну і, що саме головне, перші кроки в його суддівські кар’єрі. Відразу по закінченню курсів з арбітражу він отримав шанс спробувати себе на регіональному рівні. Від матчу до матчу його робота набувала впевненості, чіткості і, що саме головне, справедливості. Здавалося б, життя ввійшло в саме звичайне русло, коли б не вирок лікарів. Практично за один тиждень жахлива хвороба алопеція знищила увесь волосяний покрив Пьерлуіджі Колліни.

 

Отримавши такий удар у віці лише 26 років, не кожен наважиться появитись на публіці. Проте наш герой зміг. Він не тільки продовжив кар’єру арбітра, він не тільки не зважав на насмішки і кпини збоку людей, він своєю роботою заслужив на нагороду…

 

Йшов 1988 рік, отримавши таку бажану відпустку він відправляється в Версілію на відпочинок. Саме там він зустрічає майбутню дружину Джанну і саме про неї він згодом напише наступні рядки: «Ми закохались один в одного практично відразу і практично відразу стали жити разом. Без всяких сумнівів, моя дружинна Джанна – саме дороге, що є в моєму житті, хоча може здатися, що це лише слова…»

 

Подарувавши Пьерлуіджі Колліні даму його серця, доля продовжує компенсувати свій прорахунок… Практично відразу після весілля, кращий арбітр планети отримує підвищення. Він офіційно стає арбітром Серії С.

 

Напевно, непотрібно перераховувати матчі, які доводилось судити італійцю, та й більш за все імена команд, які представляли цей не надто престижний дивізіон, не несуть в собі нічого цікавого... Слід лише відзначити, що лише три роки вистачило «Фантомасу» для того, щоб провести свій перший поєдинок в Серії А.

 

Ця визначна подія сталась у грудні 1991 року. За декілька днів перед черговим туром Серії А Пьерлуіджі отримав запрошення від голови арбітражного комітету Паоло Казаріні. Новина, яку почув Колліна, мягко кажучи, його приголомшила. В матчі «Верона» – «Асколі» відбудеться його дебют… Провівши матч зі своїми помічниками: Раміконе і Адріоцці і отримавши максимальну оцінку, він зрозумів, від нині він мусить іти тільки вперед…

 

З того моменту авторитет Пьерлуіджі «ріс як на дріждях». Все частіше його кандидатура виринала в списках арбітрів на самі відповідальні матчі. В тому, що поєдинок буде проведений на найвищому рівні, не сумнівався ніхто…

 

Першим масштабним міжнародним змаганням для Колліни стає виклик на матчі Олімпійських ігор в Атланті. Напевне, не потрібно розписувати престижність цього турніру, слід лише відмітити що на момент проведення Пьерлуіджі був наймолодший серед всіх арбітрів змагань. Більше того, розпочинаючи з четвертьфіналу він провів як півфінальний поєдинок, так і фінальний. Непогано як для дебютанта, чи не так?

 

З цього моменту уявити без Колліни будь-яке масштабне змагання чи турнір стає неможливим. Чемпіонат світу в Франції, чемпіонат Європи в Бельгії та Голландії, легендарний фінал 1999 року між «Баварією» і МЮ… Авторитет харизматичного рефері у світі ріс з такою швидкістю, що їй міг би позаздрити навіть бамбук…

 

Наближався чемпіонату світу в Японії та Кореї. Участь в найважливішому турнірі чотирьохріччя Колліни, здавалося б ні у кого не викликало сумнівів, аж тут, на тестах для арбітрів, які традиційно проводяться перед початком чемпіонату, наш герой повністю провалюється. Здавалося б, надії на поїздку в Азію настав кінець… Проте на щастя все досить швидко вирішилось, після детального розбору стає відомо, що Колліна здавав тести в хворому стані. І після перездачі, показавши максимальні результати, італієць вирушає в Японію та Корею, щоб згодом відсудити свій черговий фінал…

 

Після повернення з Мундіаля, який подарував Бразилії п’яту світову корону, Колліна стає одним із самих відомих людей планети. Сміх, який не раз лунав за спиною італійця, змінився на заздрість. Втім наш герой розумів, що насправді заздрити не було чому: «Я чув, що виглядаю страшнувато, але це не впливає на те, що відбувається на полі чи в інших місцях. Ваша дружина вважає мене сексуальним? Тоді мені жаль вашої дружини».

 

 

5 липня 2010 року, саме тоді усю футбольну громадськість України облетіла звістка. Повірити в те, що сам легендарний італієць, який п’ять раз визнавався кращим арбітром року, очолив суддівський корпус, було важкувато, але все ж це здійснилось… Згадуючи минулий рік, важко сказати що арбітраж в Україні став справедливим, але все ж помилок стало набагато менше… Не раз доводилось зустрічати позитивні відгуки провідних українських арбітрів про роботу італійського «Фантомаса». Можливо, не все йому вдається, проте все ж маємо надію, що слова про українського рефері на Євро-2012 стануть реальністю і в цьому нам допоможе саме він…

 

 

П’ять раз визнавався кращим арбітр року

Судив фінали: ОІ 1996, Ліги Чемпіонів 1999, Чемпіонату світу 2002 , Кубка УЄФА 2004,

Учасник ОІ 1996,ЧС1998, ЧЄ 2000,ЧС 2002, ЧЄ 2004.

Арбітр ФІФА з 1995 року

 

Кindoroho