Олег ЛЕБЕДЄВ: До фінішу залишилось... три тижні
Єдиний марафонець із країн СНД хто зумів дістатися фінішу найдовшого у світі пробігу на 5000 км
- 01 июня 2006, 17:00
- |
- 1123
- 0
Легендарний філософ, поет, композитор, спортсмен etc. американець Шрі Чінмой, який є засновником та організатором найдовшого у світі пробігу на 5000 км "3100 миль самоперевершення", під час знайомства дав своєму учневі, киянину Олегу Лебедєву - єдиному марафонцю із країн СНД, хто зумів дістатися фінішу, - духовне ім'я Стутішил. Безсонне Серце Відданості, так перекладається це ім'я із санскриту, свідчить про невтомність його володаря спростовувати усі можливі стереотипи.
- З якою метою Ви бігли по 17-18 годин на добу, забуваючи про сон?
- Цей біг, та й усі види діяльності, в основу яких покладено наднавантаження, призначені для розкриття внутрішнього потенціалу. Біг на 3100 миль - не лише фізичне навантаження, але й величезна внутрішня робота душі. При цьому люди бачать тільки верхівку айсбергу: біг по 100 км на добу і кількагодинний сон після виснажливої роботи. Але сторонні не можуть уявити, яких зусиль вартує цим атлетам перемогти біль та втому, продовжувати бігти, незважаючи воістину ні на що. Що змушувало людей не складати зброї? Опора на величезний внутрішній стрижень, який загартовується із кожним проведеним у бігу днем, ба навіть із кожним пройденим кілометром. Цей багатоденний біг - то концентроване життя, навіть більше. Завжди здається, що під час кожного забігу я переживаю кілька повноцінних життів, здобуваю досвід, який у звичайних умовах не вміститься у середньостатистичному житті людини. Як так може бути? Передусім тому, що відпадає уся мішура, усе штучне та непотрібне. Коли ти живеш на межі можливостей, весь цей непотріб просто не спрацьовує, не виживає.
- Що першим із цієї суєти вилетіло за борт Вашого нового життя?
- Змагальність. Усіх нас від раннього дитинства вчили змагатися. Ми прагнули бути кращими за інших, бути першими: найкрасивішими, найосвіченішими, най-, най-, най-... Це було метою всього життя. Але у цьому екстремальному забігу - 53 дні бігу навіть важко просто уявити - я побачив, що принцип змагальності не спрацьовує. Змагання з іншими, я побачив, завжди призводять до травм. І невелика біда, якщо ці травми фізичні, - їх швидко можна вилікувати. Натомість травми душі, психіки часто взагалі не виліковуються. Ось уявіть собі ситуацію: минулого року під час пробігу два тижні стовпчик термометра показував +42 °С на сонці та стовідсоткову вологу. Нью-Йорк нагадував величезну сауну, де нормальні люди ледь рухались. А нам доводилось бігати. Цими днями сил у мене було вкрай мало, і якщо би я змагався з іншими, то дуже швидко довелось би зійти з дистанції. Але я дивився усередину себе, і коли хотілось піти поспати, перепочити, внутрішній голос спокійно казав мені: "Ти можеш ще". І я біг ще одне коло і ще одне коло, і ще одне коло. На такому подоланні власних слабостей, я б сказав самопереступанні, і побудований цей пробіг.
- Але у людського організму є своя межа. Якщо ноги відмовляються бігти, за допомогою одного розуму до фінішу не наблизишся. Що допомагає розкрити надлюдські можливості?
- Я б не сказав, що ці можливості є надлюдськими. Біг розкриває наші справжні здібності, які є безмежними. Якщо б я не взяв участі у пробігу, то так би ніколи і не дізнався, на що людина по-справжньому здатна. Спостерігаючи за людьми, у мене склалось враження, що ми себе постійно у всьому обмежуємо. Головним нашим тюремником є розум. Він говорить: "Ти не можеш так довго бігти. Ти не можеш писати вірші, не можеш грати на гітарі". Або ж: "Так не личить, так ніхто не робить. У тебе немає здібностей". І ми самі ставимо на собі, на власному розвитку хрест. Сили ж, які можуть протистояти цим непохитним стереотипам, приходять зі середини. Так, фізичні можливості людини певною мірою обмежені, але ті сили, які я відкрив у собі, є набагато потужнішими, ніж фізичні здібності і голос розуму. Ці сили - наше серце. Тому відповідь на усі запитання шукайте всередині себе.
- Якою є найбільша істина, яку Ви відкрили для себе під час пробігу?
- По-перше, те, що ми безмежні. Ми можемо все, треба лише вірити у себе та відважитись на спробу. По-друге, найнереальніша мрія може стати дійсністю, найдальшого фінішу можна за бажанням досягти. Не відразу: крок за кроком. Я зробив до фінішу 10 мільйонів кроків. І тепер знову готуюсь вийти на старт: 11 липня у Нью-Йорку я втретє візьму участь у цьому забігу.
- Що в особистості Шрі Чінмоя Вас вразило найбільше?
- Мабуть, вміння надихати інших. Він настільки вміє підкреслити твої сильні, позитивні риси, що кожного разу все більше й більше прагнеш демонструвати власні позитиви у повсякденному житті. Найсильніший момент - це позитивний підхід у його філософії. Звісно, усі ми недосконалі. Однак замість того, щоб вказувати нам на наші недоліки, він виводить на передній план наші достоїнства.
- А що тоді надихнуло Вас вийти на старт найтривалішого у світі пробігу?
- Три роки тому я подав заявку на участь у цьому пробігу - таку необхідність я відчув на інтуїтивному рівні. Однак запрошення не одержав. Згодом я взагалі забув про цей пробіг, навіть наступного року не подавав заявки. Яким же було моє здивування, коли мені зателефонували і сказали, що я є у переліку тих, хто стартує на "3100 миль самоперевершення". Бажання знову і знову виходити на старт пробуджує спрагу відчути смак справжнього життя, коли все щиро, коли відчуття загострюються до максимуму, коли дихаєш на повні груди, одно слово, багатство внутрішніх переживань.
- Скільки бігунів зазвичай виходить на старт цього пробігу?
- Протягом дев'яти років фінішували лише 20 чоловік. Мій результат - 15-й серед них. Цього року стартуватиме 15 бігунів. Щоразу ми біжимо вулицями Нью-Йорка, які складають величезне коло довжиною 883 м. Траса на 3100 миль - 5 000 км - дуже ретельно виміряна та сертифікована. Офіційно цей пробіг зареєстровано як найдовший у світі. З шостої ранку до дванадцятої вечора вона у нашому розпорядженні, тобто ми практикуємо 18-годинний робочий день. Після дванадцятої нас розвозять по квартирах, так що ночуємо ми у нормальних, цивілізованих умовах. Спати більше ніж п'ять годин аж ніяк не виходить. Але цього й не хочеться. Спочатку було важко призвичаїтись до такого режиму, але потім стає зрозуміло, що це нормально, що людина протягом цього часу цілком здатна відновити сили.
- Як сприймають американці людей, які з ранку до ночі бігають вулицями по колу?
- Здається, американців здивувати неможливо. Переважна більшість мешканців того кварталу, де ми біжимо, навіть не уявляє, що під вікнами їх будинків відбувається найдовший забіг у світі. Хоча з деякими ми навіть потоваришували: з року в рік майже усе літо бачимося і навіть встигаємо перекинутись кількома словами. Ми знаємо графік життя кожного з них. Наприклад, о 6.10 стоїть на тротуарі людина, чекає, доки за нею не приїде машина. Ми до неї: "Привіт! У нас також почався робочий день". О 16.00 вона повертається з роботи. А ми все біжимо. Ще через кілька годин цей старий знайомий виводить гуляти свого собаку. Вона на нас не гарчить, оскільки також звикла до нашої присутності. І так щодня. Аж помічаємо, що цей знайомий пропав кудись на кілька тижнів. Виявляється, він їздив у відпустку. Повернувшись додому, запитує: "Ой, хлопці, ви ще біжите?" А ми йому: "Так, до фінішу залишилось ще три тижні".
- Що Ви робите під час бігу: спілкуєтесь, слухаєте музику, вивчаєте іноземні мови чи біжите наодинці зі собою?
- Доволі-таки часто слухаю музику. До речі, помітив таку особливість: те, що мені так подобалось слухати у звичайному житті, на трасі просто не "спрацьовує". Я не можу бігти, слухаючи деяких бардів, наприклад, Юрія Антонова, якого я завжди слухав - просто не біжиться. Музика наділена величезною силою. Але одна може принести короткотривале збудження, інша ж відкриває нові світи. Минулого року джерелом мого натхнення була класична індійська музика. Не уникаємо ми і спілкування. Для цього є всі умови. Якщо ти потоваришував із кимсь, то можна бігти разом і розмовляти дорогою хоч цілий день. А якщо хочеться побути наодинці, то біжиш сам собою, ні з ким не перетинаючись, - швидкість бо у всіх майже постійна і більш-менш однакова.
- У Вашому таборі є помічники. Хто ці люди і яким є їхній обов'язок?
- Минулого року мені допомагала донька. Сподіваюсь, що цього літа до мого табору приєднається і дружина. Вони кажуть, що допомагати ще важче, ніж бігти. Тому що всі працюють на атлета: вода, вітаміни, масаж. Помічникам доводиться догоджати атлетові що десять хвилин - саме за такий час я пробігаю коло. Їм доводиться несолодко: коли біжиш на межі можливостей, не думаєш про те, щоб стримати свої емоції.
- Люди якого віку беруть участь у цьому пробігу?
- Наймолодшим учасником на сьогодні є болгарин Цвєтан Цеков, якому виповнилось 25. А найстарший бігун стартував у позаминулому році, це 65-літній росіянин Владімір Глазков. На жаль, йому не вдалось пробігти усієї дистанції, болі у спині не дозволили фінішувати. Єдиною жінкою у світі, яку не лякають тисячі кілометрів дистанції, є 50-річна американка Шупраба Бьєкорд. Цього року вона буде єдиною, хто бігтиме цей супермарафон вдесяте.
- Скільки років Ви готувались, щоб вийти на старт такого забігу?
- З дитинства я займався перегонами на лижах. Якщо брати це до уваги, то першому моєму стартові на 3100 миль передували 23 роки тренувань. Плюс 13 років духовної практики - це важлива складова витривалості.
- Ваші думки та бажання відразу після того, як Ви досягли фінішу.
- Хочеться і в інші дні жити на повні груди. Вирвавшись із "матриці" - звичного буденного життя - ой як не хочеться повертатися назад, обмежувати себе якимись штучними догмами, поняттями та світоглядами. Після першого мого забігу мені потрібно було півроку, щоб відновити тіло, вилікувати мікротравми. І місяць потрібно для того, щоб морально повернутися до звичного життя, тверезо орієнтуватися у суспільстві - повернутися в "матрицю". Але, незважаючи на усе це, я хочу знову і знову виходити на старт.
Розмовляла Олена САДОВНИК, Газета Поступ