Олександр СЕУКАНД: "Хокей нашій країні потрібен"

В підсумку "синьо-жовта" льодова дружина в столиці Латвії фінішувала на 12-му місці. Здавалось би, що виступ українців можна оцінити як цілком задовільний. Адже, вирушаючи на свій черговий світовий форум, який був для нашої команди восьмим поспіль виступом в елітному дивізіоні, наші хлопці, як і в попередні роки, одержали від керівництва Федерації хокею України чітко сформульоване завдання - зберегти прописку серед найсильніших збірних планети. Проте навряд чи підопічні Олександра Сеуканда поверталися додому з відчуттям добре виконаної роботи. Річ у тім, що в Україні виступ головної команди країни викликав далеко не однозначну реакцію: одні, зважаючи на рівень розвитку нашого хокею, готові низько вклонитися за такий результат; інші, згадуючи безхарактерні дії своїх улюбленців у матчах другого групового турніру проти збірних Росії, Білорусі та Словаччини, які було програно із принизливим сумарним рахунком 1:23, дають однозначно категоричну оцінку - ганьба і відчувають себе ображеними за таке ставлення до них з боку хокеїстів і тренерів збірної України. А як оцінює виступ своїх підопічних керманич "синьо-жовтої" дружини? Саме з цього запитання розпочалася розмова кореспондента "Поступу" з Олександром Сеукандом.

- Дайте Вашу оцінку виступу національної збірної України з хокею на чемпіонаті світу в Ризі.
- Згоден з тими, хто вважає, що однозначно оцінювати виступ української збірної у столиці Латвії не можна. Справді, наші хокеїсти гідно зіграли на першому етапі змагань. У стартовій зустрічі ми довго майже на рівних протидіяли олімпійським чемпіонам Турина-2006 шведам, які в підсумку здобули і "золото" ризької проби. На мою думку, незважаючи на поразку, цей поєдинок ми можемо зарахувати собі в актив. У матчі із Швейцарією ми також діяли принаймні не гірше за суперника, але нам забракло везіння. Особливо в атаці, де ми не скористалися багатьма зручними нагодами. Зате у вирішальній зустрічі з італійцями ми не лише володіли ініціативою, а й змогли взяти необхідні два очки і так гарантували собі прописку в елітному дивізіоні ще принаймні на рік.

- Справді, вигравши у збірної Італії, наша команда гарантувала собі виконання завдання мінімум. Але ж, напевно, ніхто не сподівався, що у трьох поєдинках другого етапу, коли на хлопців уже не тиснула відповідальність за результат, ми зазнаємо таких принизливих поразок. То ж усе-таки виступ збірної України в Ризі - це провал чи об'єктивна реальність нашого хокейного сьогодення?
- Усі добре знають прислів'я: перемагає команда, програє тренер. А оскільки я головний тренер збірної України, то готовий відповідати за результат. Хоча, якщо бути відвертим, то не можу зрозуміти нинішніх критичних висловлювань так званих спеціалістів, які охрестили наш виступ як ганебний. Ми виконали завдання збереження прописки в дивізіоні А, продемонстрували на першому етапі гідну гру, проте нам ставлять у провину те, що ми не зуміли в другому груповому турнірі на рівних зіграти проти збірних Росії, Білорусі та Словаччини. Але люди добрі, скажіть, будь ласка, на чому ґрунтується переконання тих, хто вважає, що ми можемо на рівних боротися з командами цих країн? У нас що, хокейна країна, в якій ця гра розвинена на такому самому рівні, як у Росії чи Словаччині? Чи, може, ми так само, як у Білорусі, будуємо льодові майданчики та розвиваємо хокейну інфраструктуру? Та про що взагалі можна говорити, коли єдина професіональна команда країни, яка до того ж базується у столиці, не має гідної арени для проведення офіційних матчів і більш-менш нормальних умов для навчально-тренувального процесу. А про зарплатню хокеїстів я взагалі нічого не говорю. Хлопці грають за символічні копійки.

- Але, напевно, якби українці поступилися росіянам, білорусам і словакам, але продемонстрували при цьому гідний рівень гри, а головне - виявили належний чоловічий характер, як це було в матчах з тими ж шведами та швейцарцями, то, мабуть, ніхто б не мав до них жодних претензій. А так збірну критикують передусім за брак вольових якостей, а не за сам результат.
- Я сам багато над цим думав. Буду відвертим, а тому можу припустити, що хлопці, виконавши головне завдання, цілеспрямовано влаштували демарш, щоб привернути увагу керівництва нашої держави до проблем розвитку хокею в Україні, а точніше, до браку цієї уваги до виду спорту, в якому невеличка група фанатів досягає серйозних успіхів на світовому рівні. Адже ми вже майже десять років тримаємося в елітному дивізіоні, але комусь потрібними так і не стали.

Під час чемпіонату я провів збори команди, на яких поставив запитання, чи я є причиною невдач? Капітан збірної Сергій Климентьєв запевнив мене, що ні. Проте навіть якщо це був демарш, то я їх можу зрозуміти. Адже ще зовсім недавно вони на рівних діяли в матчах із Канадою та Росією, і скажіть, будьте так ласкаві, що відтоді змінилося? Нічого! Ба більше, ситуація навпаки погіршилася. Необхідно також зважати на те, що до столиці Латвії ми поїхали з кількома новачками у складі і при цьому практично не провели жодного контрольного поєдинку в оптимальному складі.

Хочу, щоб мене зрозуміли правильно: я не намагаюся зняти із себе відповідальність і довести, що Сеуканд хороший, а всі довкола погані. Повірте, мені дуже соромно за ці поразки перед нашими вболівальниками, однак лити бруд на гравців я не дозволю. Навпаки, вважаю, що цим хлопцям, які за нинішніх умов відстояли для України місце серед еліти, потрібно низько вклонитися.

- Ви насправді сподіваєтеся, що після такого виступу нашої збірної на чемпіонаті світу влада зверне увагу на розвиток хокею в країні?
- Такої критичної ситуації в нашому хокеї ще не було. Найближчими днями в Білорусі відбудеться нарада, після якої стане зрозуміло, чи братиме київський "Сокіл" участь у Відкритому чемпіонаті Білорусі. А між тим коштів на участь у цьому турнірі клуб не має. І це клуб, який, хто б що не казав і не робив, нині є стержнем українського хокею, і якщо його зараз зламати, то наслідки напевне будуть непоправними.

- І який же вихід Ви бачите в ситуації, що склалася?
- Разом із генеральним менеджером "Сокола" Василем Фадєєвим знову будемо ходити по інстанціях і переконувати державних чиновників, що хокей нашій країні таки потрібен. Проте якщо нас не почують, то я й не знаю що робити далі. Дуже не хочеться вірити, що такий бренд, як "Сокіл", може бути нікому не потрібен і що можуть не знайтися люди, які готові підставити плече команді в такий скрутний час. Повірте, якщо знайдеться заможна людина, яка готова вкласти в хокей серйозні гроші, але його в чомусь не влаштовуватиме постать Сеуканда, то я готовий піти.

- А що ж чекає в наступному сезоні збірну України?
- На чемпіонаті світу, який за рік прийматимуть Москва та Санкт-Петербург, ми гратимемо у групі D, в якій нашими суперниками будуть збірні Росії, Фінляндії та Данії. Самі розумієте, що "фінальним" матчем для нас буде поєдинок із данцями. Можливо, хтось за стереотипом минулих років вважає, що команду Данії ми обіграємо без надзусиль. Але повірте мені на слово, данці для нас дуже серйозний суперник, рівень майстерності якого зростає щороку. Адже в Данії темпи розвитку хокею стрімко йдуть у гору, а куди вони котяться в Україні, ми вже говорили. Так що передбачати підсумки виступу нашої збірної в Росії я не беруся. Але якщо найближчим часом нічого не зміниться на краще, то прогнози напевне будуть невтішними. А про путівку на ХХІ зимові Олімпійські ігри, які 2010 року пройдуть у канадському Ванкувері, ми можемо навіть і не мріяти.

Попри чемпіонат світу, на нашу збірну в наступному сезоні чекає кілька турнірів із серії "Кубка виклику". Один з них, який традиційно пройде в грудні цього року, відбудеться в Україні. Вже відомо, що в ньому, крім нашої команди, гратимуть збірні Італії, Польщі та Румунії. А от де він відбудеться, наразі не відомо: крім Києва, на його проведення претендують Бровари. Також буде проведено кілька товариських матчів перед чемпіонатом світу. Зараз тривають переговори щодо того, щоб у Києві українська збірна зіграла з командою Словаччини.

- То ж насамкінець, як Ви вважаєте: український хокей радше живий чи мертвий?
- Наразі, на щастя, він ще живий. Але за тої ситуації, що є нині, коли, як ми бачимо, хокей у нашій країні потрібен лише самим хокеїстам та вболівальникам, жити йому залишилося не довго. А найприкріше, що цей прекрасний вид спорту, який, без сумніву, є одним із найвидовищніших і найулюбленіших у світі, в Україні стільки років поступово ставав на ноги, в нього вкладено багато сил кількох поколінь людей та чималі кошти, а тепер усе це може зникнути раз і назавжди. Проте хочеться вірити, що все ж, незважаючи ні на що, ситуація зміниться на краще.

Розмовляв Іван ДУПНАК, Газета Поступ