МОНАХОВ: «У меня есть силы, чтобы играть на высшем уровне»

— Антоне, ви вже відіграли за черкащан два матчі. Можете поділитися враженнями від обстановки в команді? Чи бажане співпало з дійсним?
— Скажу, що «Славутич» — хороша команда, добротна. Цілком заслуговує на те, щоби мати статус одного з лідерів другої ліги. Хоча й конкуренти в боротьбі за друге місце нам випали досить сильні. Але нічого, думаю, нам до снаги подолати ці перепони. Принаймні зусиль докладемо максимум.

— У Черкасах вам довелося включатися у гру, як кажуть, із корабля на бал: щойно прибули й відразу ж два матчі з найголовнішими конкурентами — «Десною» та «Нивою»…
— Знаєте, може, це й добре, що відразу з обома лідерами зустрілися на старті. Далі буде трішки легше. Важливо, що в цій боротьбі з найголовнішими опонентами взяли четверо очок із шести можливих. Упевнений, вони нам дуже пригодяться ближче до завершення чемпіонату. Водночас я би не відкидав на задній план інші колективи, адже «Реал Фарм», «Скала» та «Тернопіль» цілком можуть завдати неприємностей.

— Ви грали в першій лізі, тож вам є з чим порівнювати. «Десна» та «Нива» за своїм рівнем наближаються до першої ліги?
— По-перше, зазначу, що й наша команда прагне до того, щоби мати статус колективу першої ліги. Отож всі ланки клубу працюють на цю мету. Щодо «Десни», то вважаю, що це хороша команда, вона в першій лізі не загубиться. Про тернопільців поки що не говоритиму.

— Тверезо оцінюючи ситуацію, чи бачите шанси поборотися з ними за другу сходинку турнірної таблиці?
— Інші варіанти навіть не обговорюються.

— Мабуть, саме це високе завдання й стало визначальним у вашому переході до «Славутича»?
— Ви правильно сказали.

— Із чинним наставником черкащан Сергієм Пучковим ви разом працювали в «Таврії», Кубок України здобували. Запитувати, мабуть, недоречно, що цей факт теж один із стрижневих у вашому переході до «Славутича»…
— Коли Сергій Валентинович запитав про такий варіант, я відразу погодився. Найпершим аргументом, який він навів на користь мого переїзду, була боротьба за вихід до першої ліги. До того ж, дав зрозуміти, що розраховує на мене.

— Останній клуб, кольори якого ви захищали, мав представництво в першій лізі. Перехід із одного рівня на інший дався взнаки?
— Чесно кажучи, ні. Нічого надзвичайного.

— Якби не фактор тренера, який добре знає ваші можливості й з яким у вас хороше взаєморозуміння, пішли би зараз у другу лігу?
— Якби «Славутич» не ставив чітке завдання підвищуватися в класі, мабуть, не прийшов би. Просто так у другу лігу, без завдань, заради лише заробітку, то не пішов би. Не дозволив би собі такого. Але якби була інша команда з конкретними завданнями, то чому б і ні? Грав би й там. Головне, щоби це був колектив із конкретною метою. У ситуації зі «Славутичем» вирішальними стали два фактори: колишня співпраця з тренером Пучковим і мета — вийти до першої ліги. І тепер, коли уклав угоду, всі думки пов’язані лише з черкаським колективом.

— Раніше з кимось із нових партнерів доводилося грати?
— Ні з ким разом не виступав, а ось проти — таких вистачає. Євгена Тарасенка знав раніше, Івана Шишкіна.

— До вас у команді, напевне, дещо особливе ставлення, як до досвідченого…
— Повірте, ніхто поблажок жодних не робить. Навпаки, відповідальність велика. Адже розумію, що тренер висловив мені довіру, мушу її виправдовувати.

— Чи фактор давнього знайомства з Сергієм Пучковим не перетворює вас на своєрідного зв’язківця між колективом і наставником?
— Я над тим не замислююся. А статусом, що я знаю Сергія Валентиновича більше, ніж інші футболісти, — не користуюся.

— Пропозицій стати капітаном «Славутича» не надходило?
— У нас є капітан. Чого мені туди лізти? Щоби допомагати своїй команді, не обов’язково бути капітаном.

— До «Славутича» ви були в «Севастополі». Чому там не закріпилися? Адже зараз у кримчан на порядок вищі завдання, ніж у черкащан…
— До приходу Олега Кононова мав місце в основі. Прийшов білоруський фахівець — я перестав грати. Так буває. Нарікати на нього не можу, адже команда зараз показує чудовий результат. Отже, так мало скластися.

— Хоча й пробували…
— Звичайно! Олег Георгійович — хороший фахівець; команда солідного рівня. Але я вже сказав: так, напевне, мало бути.

— Зовсім недавно обидві ваші команди — «Севастополь» і «Таврія» — зустрічалися в Кубку України. За кого вболівав Антон Монахов?
— За «Таврію»! Адже там пройшов один із найкращих періодів моєї кар’єри. Повірте, дивився поєдинок зовсім не як сторонній глядач. Переживав. Не зовсім так, що аж на поле хотілося вийти за сімферопольців, та все ж.

— За тими часами сумуєте?
— За тими, що в «Севастополі», — менше, більше — за «Таврією». Це мій зараз рідний клуб.

— На ваш погляд, чому з кримчанами все складається так, як складається?
— Мені складно говорити, потрібно перебувати всередині колективу. Адже минув певний період, відколи я залишив Сімферополь. Думаю, що найпершою причиною, яка вплинула на кримчан, була заборона ФІФА на трансферну діяльність. Усе решта — то вже проблеми, які стали виникати як наслідок цієї події.

— Вам зараз тридцять років, але у багатьох футболістів це той вік, коли приходить друге дихання…
— Приємно, що ви ніби відчули мій внутрішній стан. Так, я навіть і не думаю про те, щоби завершувати кар’єру. Сил, відчуваю, ще вистачає, навіть щоби пограти й на вищому рівні. На щастя травми оминули. Чогось такого, що ніби дограю чи завершую кар’єру, немає й близько.

— Чи дозволите поцікавитися, на який термін розрахована ваша угода зі «Славутичем»?
— На рік.

— Отже, весна буде для вас визначальною. Адже у випадку невиходу вашої команди до першої ліги (хоча вам про це, мабуть, не хочеться навіть і думати вголос) наступні півроку доведеться маринуватися в другій лізі…
— Ви правильно підмітили: про це навіть не хочеться думати. А тепер уявіть, яка на нас, команді, лежить відповідальність. Звичайно, що будемо битися до останнього за виконання поставленого завдання.

Олексій КОМАРОВСЬКИЙ, «Український футбол»