ЯРЖИНСЬКИЙ: «Цей рік — проміжний»

Днями в українському лижному спорті відбулася неординарна подія - у Харкові провели Кубок Європи зі спринту. Позмагатися на дистанції 1,2 км до нас у гості приїхали росіяни, білоруси, казахстанці та латвійці. Найбільш урожайними змагання видалися для господарів, які заявили аж 37 чоловіків і 14 жінок. Наші лижники здобули по дві золоті й срібні нагороди й чотири рази піднімалися на третю сходинку п'єдесталу. З цього й розпочалася наша розмова з головним тренером лижної збірної України В'ячеславом Яржинським.

«Я у захваті від траси й результатів»
- Подібні змагання ми вже проводили у 2006-му. Минулого року планували цей турнір на березень, але сніг розтанув, тому змагання так і не відбулися. Врахувавши цей досвід, цього року організували Кубок Європи у січні.

- У якому стані була лижня? Вона відповідала міжнародним стандартам?
- І траса зокрема, і лижний стадіон загалом були підготовлені на найвищому рівні. Зізнаюся, я був у захваті від такої якості. Та й нашим гостям сподобалися умови спринтерських змагань. Тут можна було розіграти комплект нагород і з довгих дистанцій, проте снігу виявилося все-таки замало.

- Чи мали наші лижники серйозних суперників?
- Ми запрошували до Харкова представників багатьох країн, у тому числі й Західної Європи. Всі обіцяли, але чомусь не приїхали. Однак боротьба виявилася цікавою і напруженою. З Росії, Білорусі приїхали лижники, котрі спеціально готуються як спринтери. Нашим спортсменам було з ким позмагатися, і медалі, здобуті моїми підопічними, - це справді показник їхньої майстерності. Я дуже задоволений виступами.
Маю надію, що наступного року географія нашого турніру значно розшириться. А роки через два попросимо Міжнародну федерацію провести в Харкові один з етапів Кубка світу.

«У майбутньому в нас буде спринтерська група»
- В Україні є інші бази, де лижники можуть готуватися до сезону?
- Спеціалізований стадіон для спринту в нас один. Є ще непоганий на Львівщині, у Тисовці, де можна «накатувати» й довгі дистанції в гірських умовах. А от траси на рівнині поки що немає, тому їздимо за кордон. У білоруських Раубічах ми проводимо червень і серпень, у Тисовці - липень і вересень. Потім вирушаємо до австрійського Рамзау, де тренуємося вже на снігу. Валентині Шевченко, нашій провідній спортсменці, ми забезпечуємо кращі умови тренування. Разом зі своїм тренером вона працює в естонському Отепя, періодично виїжджаючи до фінського Вуакаті, де постійно є сніг.

- Що передбачає літня підготовка лижників?
- Спортсмени їздять на лижоролерах, імітують лижний хід, а також працюють над кросовою і загальнофізичною підготовкою. А для Шевченко - плюс ще й тренування на снігу.

- Якось Валентина казала, що не любить спринтерські дистанції. Чи є в нас хороші спринтери?
- Справді, Валя спеціалізується на класичних, тобто довгих дистанціях. Зараз ми працюємо над створенням спринтерської групи. Іван та Мирослав Білосюки схильні до таких короткометражок. Віталій Марців на етапі Кубка світу в російському Рибінську фінішував у двадцятці. Це «універсальний солдат», який може бігти і 20 км, і спринт. Тож у майбутньому будуть українські лижники, які спеціалізуватимуться саме з цієї дисципліни.

- Які результати вони зможуть показати у най­ближчі два сезони?
- Цей рік - проміжний, серйозних стартів немає. Тому ми не перенавантажуємо атлетів, аби вони відновилися перед чемпіонатом світу-2009 та Олімпійськими іграми-2010. Тож і результатів очікуватимемо саме на цих відповідальних змаганнях.

«Кількість юних лижників зростає, хоча інвентар - дорогий»
- Пане В'ячеславе, чи задовольняє вас як головного тренера молоде покоління, яке невдовзі має прийти на зміну нинішнім збірникам?
- Маємо непогану плеяду молодих спортсменів. Марина Анцибор, якій більше до снаги довгі дистанції, Катерина Григоренко, Марія Лосєва, Зоя Обіух. Поки що вони не вийшли на високий рівень. Але ж і Шевченко теж не одразу досягла вагомих успіхів. Однак у тому ж Рибінську Анцибор посіла досить високе 27-ме місце. Крім того, дуже тішить, що за останні чотири-п'ять років зросла масовість. Так, на юнацьких змаганнях учасників більше вже на 50 відсотків. Діти займаються лижними гонками, незважаючи на брак інвентарю, який досить дорогий.

- На етапах Кубка світу ми виставляємо від України максимальне представництво?
- Відповідно до нашого рейтингу, маємо право заявляти на гонку трьох жінок і двох чоловіків. У розіграші Кубка світу переважно стартували Лада Нестеренко і Валентина Шевченко. Можливо, ми «атакували» б і ширшими фалангами. Проте лижні гонки - дорогий вид спорту. Етапи географічно дуже розкидані - Фінляндія, звідти - у Швейцарію, далі - в Росію. Подорож літаком - дуже витратна, тому перевозимо команду з місця на місце переважно мікроавтобусом. Низка молодих спортсменів на етапах Кубка світу не виступала ще з іншої причини: 27 січня від'їжджаємо до Польщі на чемпіонат світу серед молоді, який для наших юних талантів не менш важливий за набуття досвіду в змаганнях серед дорослих.

- То українським гонщикам не бракує міжнародного змагального досвіду?
- Ми маємо можливість виступати і на Кубках Європи, і на Кубках світу. Гострої проблеми з цим не існує. Просто хочеться, аби фінансування було трохи більшим. Цього року з коштами дуже складно...

- Валентина Шевченко, яка має за плечима великі перемоги на міжнародному рівні, цього сезону не доїжджає до п'єдесталу. Це запланований спад?
- Так. Безглуздо викладатися зараз, якщо попереду - чемпіонат світу й Олімпіада. У Турині-2006 Валя фінішувала поряд з нагородою - п'яте місце. Складно сказати, що їй тоді завадило зійти на п'єдестал. Вважаю, тут наша, тренерська, помилка - десь трохи недопрацювали. Вона зі своїм особистим тренером переглянула плани тренування. Сподіваюся, це матиме позитивні результати.

Повернутися з Ванкувера з медаллю
- Що потрібно українським лижникам, аби зросли результати?
- Передусім - фінансування. Науково-дослідний інститут завжди нам допомагає, проте поїхати з нами за кордон його працівники не можуть. Такі відрядження не фінансують. Прислужився б нам і фармакологічний центр, щоб ми могли правильніше відновлювати спортсмена від тренування до тренування. Щодо наших тренерів, то вони можуть підготувати спортсмена найвищого рівня.

- Як ви ставитеся до того, що лижники переходять у біатлон? Сестер Семеренко не намагалися втримати?
- Валя і Віта були хорошими, перспективними лижницями. Проте вмовляти їх залишитися в лижних гонках я не став. Це їхній вибір. У біатлоні вони демонструють високі результати - хіба це погано? Ми щиро радіємо за них. Щоправда, не всі так одразу прилаштовуються до нової кваліфікації. Семеренки швидко навчилися стріляти, а от для Олександра Батюка зміна профілю перетворилася на тривалий процес.

- Зважаючи на нинішній стан лижних гонок в Україні, чи можемо ми розраховувати на успіхи на чемпіонатах світу, Олімпійських іграх?
- Звісно. Прогрес уже є. Я очікую, що жінки значно поліпшать свої досягнення. Великі надії покладаю на Віталія Марціва, Олександра Пуцка. Та й Роман Лейбюк, який у Солт-Лейк-Сіті був восьмим, ще не сказав свого останнього слова. Повернеться з декретної відпустки Віта Якимчук. Звісно, особливо ми сподіваємося на досвідчену і найтитулованішу нашу спортсменку - Валентину Шевченко. Якось не щастить нам на Олімпіадах: у Нагано-98 двічі четвертою була Ірина Тереля, у Турині-2006 Шевченко фінішувала п'ятою...
Із Ванкувера-2010 плануємо обов'язково повернутися з нагородою. Таке завдання перед нами поставило й профільне міністерство. І тренери, і самі спортсмени розуміють, що країні потрібна ця медаль.

Ірина ГОЛІНЬКО

Україна Молода