ЛЕБІДЬ: «У Пекіні хочу взяти реванш»

Але не участь головне у спорті, вважає Сергій, який з дитинства налаштовував себе лише на перемоги. Тому не дивно, що сім разів з єврофорумів він повертався переможцем. Однак головна перемога - ще попереду, переконаний Лебідь. Через півроку в Пекіні він здійснить третю спробу підкорити олімпійську висоту.

- Мені не раз вдавалося перемогти у традиційному кросі, тому я сподівався, що знову стану першим, - розповів Сергій Лебідь, привізши в Україну сьому золоту нагороду. - Цієї зими виходив на старт з величезним бажанням повернути титул, до якого вже звик. За два дні до початку змагань я довідався, що мій головний суперник - англієць - не приїхав. Чи засмутився я? Не дуже.

- Цього року організатори ускладнили вам життя...
- На кожному колі було розкидано дев'ять колод, тому наші перегони нагадували стипль-чез, єдине, що ям з водою не було. Загалом, єврофорум в іспанському Торо став для нас неабияким випробуванням: окрім колод, ми змагались із сильним вітром. Тактику підлаштовували під вітер: там, де він нас не міг дістати чи був попутним, ми бігли швидко, а відрізки, коли зустрічний вітер мало не збивав нас з ніг, проходили в доволі повільному темпі. Ніхто з суперників не хотів очолювати забігу, тому бігли, постійно ховаючись від вітру за спини один одного. Я також вперед особливо не рвався...

- Чи не штовхали вас суперники ліктями, чи не намагались взяти у «коробочку»?
- У кросі «коробочки» неефективні, тому й не застосовуються. Підніжок спеціально також ніхто не ставить. Буває таке, що атлети падають, чіпляючись один за одного, однак, переконаний, ніхто з суперників не має злих намірів. А ліктями штовхаємось усі - це вже звичка, інакше дороги до «бровки» собі не прокладеш.

- Біг на стадіоні ви не дуже любите...
- Я б так не сказав. Просто кроси мені краще вдаються: цікавіше бігти на природі, де одні й ті ж картинки не так часто миготять перед очима. Але це не означає, що я не плекаю надії так само вдало виступити і на стадіоні. Не дуже люблю змагатись у спеку. Кенія чи японська Осака влітку для бігуна на довгі дистанції - справжнісіньке пекло.

- Які найбільша радість та розчарування у вашому спортивному житті?
- Сподіваюсь, найбільша радість ще попереду. А найбільше розчарування - афінська Олімпіада. Я хотів добре виступити, був готовий до цього, але перехвилювався перед стартом. Вірю, що у Пекіні все буде інакше. Хоча там також дуже спекотно... До Пекіна у мене особливе ставлення: там я вже двічі святкував перемогу. Провал в Афінах лише стимулює мене до реваншу.

- У вас, кажуть, багато друзів...
- Вистачає. Зрадити друга - для мене табу. Я ціную людей, з якими тісно спілкуюсь. Найкращий мій друг - Ваня Гешко, є й інші люди у збірній, яким я завжди радий. Чи даємо ми один одному прізвиська? В жодному разі! Ми ж не футболісти (сміється. - Авт.). У мене не було прізвиська навіть у школі.

- Саме школа стала для вас першою сходинкою у спорт...
- Так, у 1987 році я виграв загальношкільні змагання, після чого мене відвели до спортивної школи олімпійського резерву з легкої атлетики. Серйозно почав займатися бігом лише через чотири роки. Перший мій успіх - це коли у 1994 році я, тодішній юніор, переміг на чемпіонаті України серед дорослих у бігу на 5000 м.

- Хто у дитинстві був для вас авторитетом у спорті?
- Володимир Куц та Петро Болотников. Я виховувався, озираючись на їхнє життя і досягнення. А тепер уже самому хочеться стати для когось кумиром...

- У вашій родині були спортивні традиції?
- Ні, лише я став спортсменом. Тато не дожив до того часу, коли я пішов у спортивну секцію - він розбився на мотоциклі, коли мені було 11 років. Через десять років померла і мама... Тепер моя сім'я - це дружина Олена Городничова, вона колись також займалась легкою атлетикою, стала майстром спорту міжнародного класу у бігу на середні дистанції. Ми одружились у 1993 році, а півроку тому у нас народилась донька Катруся. Олена не може їздити зі мною на змагання - вона весь час з донькою, але завжди дивиться мої виступи по телевізору.

- Які у вас неспортивні мрії?
- Сьогодні живу виключно спортом. Люблю дарувати подарунки, але ненавиджу ходити у магазини. Майже всі покупки - на плечах моєї найкращої половинки. Єдине, що можу за кордоном забігти у крамничку, щоб купити дружині парфуми чи ще якусь дрібницю. Найкращий подарунок у моєму житті? Коли два роки тому у день мого народження мені присвоїли звання заслуженого майстра спорту.

Довідка
Сергій Лебідь народився 15 липня 1975 року у Дніпропетровську. Сьогодні живе і тренується у Донецькій обл. Семиразовий чемпіон Європи з кросу (1998, 2001-2005, 2007), срібний чемпіон Європи 2002 р. Триразовий переможець Всесвітньої універсіади у бігу на 5000 м. На іграх Олімпіади у Сіднеї (2000) на цій дистанції посів 7-ме місце. Рекордсмен України у бігу на 3000 м і 5000 м.

Олена САДОВНИК

Високий Замок