Оксана ХВОСТЕНКО: «Помню, ехали в Швейцарию на Икарусе...»

Провiдна українська бiатлонiстка Оксана Хвостенко завершила спортивну кар'єру і розповіла про перші місяці життя поза професійним спортом

Вiдтепер свiй досвiд Оксана передаватиме молодим спортсменам на лижнiй базi, куди в листопадi влаштувалася на посаду тренера. Про першi кроки на цiй нивi, заробiтки i старий «Iкарус» спортсменка, яка кілька днів тому відсвяткувала день народження, розповiла кореспондентовi «Експресу» .

-- Оксано, у футболi, щоби стати тренером, слiд навчатися на спецiальних курсах, що коштують чимало. Як у вас?
-- У бiатлонi цього не треба. Для початку достатньо моєї освiти у педадогiчному унiверситетi i, зрозумiло, власного досвiду. Я вестиму двi групи -- молодшу i старшу.

-- Чи не стала стресом для вашого органiзму рiзка вiдмова вiд фiзичних навантажень?
-- Я перестала тренуватися з тiєю самовiддачею, яка була ранiше. Та не скажу, що зовсiм зупинилася. Iнколи можу вийти i погасати на роликах. От щойно дiток тренувала, сама показувала їм технiку їзди на роликових ковзанах. А ще -- часто граю зi своїм сином у футбол. Можу назвати це активним вiдпочинком.
А чи пережив органiзм стрес? Ще надто мало часу минуло вiдтодi, як я завершила кар'єру, тож нiякого дискомфорту наразi не вiдчуваю. Старi травми теж не турбують, ноги на змiну погоди не викручує. (Усмiхається). Сподiваюся, так буде i надалi.

-- Ви все життя провели у дорозi. Зараз не бракує цiєї романтики подорожей, змагань?
-- Ви знаєте, за своє життя я вже стiльки наїздилася, у стiлькох країнах побувала, що зараз уже не хочеться виходити з дому. Хiба на кiлька днiв. Що й казати, син рiс без матерi, лише зараз повнiстю вiдчув мою любов i опiку. Тепер я постiйно з ним: i вдома, i на тренуваннях. Менi цього також дуже не вистачало.

-- Бiльш нiж пiвроку бiатлонiсти мандрують свiтами. Як зазвичай добираються до мiсця змагань?
-- Коли переїзд дуже далекий, то спортсмени i тренери летять лiтаком, а весь технiчний персонал їде туди автобусами. Але якщо вiдстань до мiсця змагань менше тисячi кiлометрiв, то спортсмени теж вирушають автобусом. Пригадую, одного разу ми добиралися на змагання у Швейцарiю стареньким «Iкарусом». Їхали цiєю розвалюхою два днi i коли нарештi дiсталися до мiсця, то з автобуса вже не виходили, а просто випадали. Це був жах. I схожих переїздiв було чимало.

-- Чи маєте удома якийсь куток для своїх спортивних нагород?
-- На видному мiстi, на стiнцi у залi, у мене стоять лише кубки. Тепер вони прикрашають i доповнюють iнтер'єр. А всi медалi складенi у коробочки. Хоча i кубки, i магнiтики, якi я привезла з рiзних куточкiв свiту, постiйно нагадують про спорт...

-- Життя у спортi i поза ним вiдчутно вiдрiзняється?
-- Коли я була на змаганнях, то фактично перебувала в iнформацiйному вакуумi. Не знала, що вiдбувається удома, в мiстi, в Українi. Загалом спортсмен дивиться на свiт iншими очима, ми наче живемо в оазi. Так, працювати доводиться важко, але побут майже не турбує. Тебе одягають, годують, возять, поселяють у готелi, оформлюють документи...

А тепер, коли я покинула цю оазу, зiткнулася зi зрадою та iншими неприємними речами, про якi навiть не хочеться згадувати. Нiчого не вдiєш, красива казка закiнчилася. Почалася жорстока реальнiсть, до якої доведеться призвичаюватися i якось виживати.

-- Чи роботу тренера бiатлонiстiв належно оплачують?
-- Тi наставники, що працюють iз провiдними спортсменами i зi збiрною України, мають непоганi зарплати, зрештою, забезпеченi харчуванням, одягом. Ну а про дитячих тренерiв такого не скажеш. Тут зарплати значно нижчi. Все залежить вiд рiвня наставника.

-- Спортивнi чиновники нас запевняють, що бiатлон серед решти зимових видiв спорту фiнансують найкраще. Вам вистачає видiлених державою коштiв?
-- Основна команда, що готується до етапiв Кубка свiту, забезпечена дуже добре. Нема чого нарiкати. Є лижi, палицi, iнший iнвентар... Якщо ж опуститися нижче, до рiвня дитячих шкiл, то тут не все так добре. Скажiмо, для початкових занять примiтивний iнвентар ще є. Та коли дитина хоче рости, то їй необхiднi професiйнi лижi, палицi, чоботи. Якщо батьки можуть купити -- чудово. Якщо ж нi, тренер сам забезпечує свого спортсмена цим iнвентарем. Це якщо дитина дiйсно талановита i перспективна. Тобто нашi школи не забезпеченi так, аби готувати дiтей на професiйному рiвнi. У Європi все значно серйознiше, нам до них ще далеко.

-- До речi, як самi дiти сприймають бiатлон? Як розвагу?
-- Все залежить вiд дитини. Коли вони щойно приходять, то це дiйсно радше розвага. Погасати на лижах чи лижоролерах для них -- велика радiсть. Є такi, що люблять постояти бiля вiдомих спортсменiв, пофотографуватися з ними. А є дiти, якi направду «хворi» на бiатлон. Щоправда, навiть такi не завжди стають професiоналами. Тут потрiбна i наполегливiсть, i удача.