«В Англії десь підростає маленький майбутній Шевченко»

— Звичайно, це спорт. Наприклад, футбол. В Лондоні, де є найбільша спільнота, наші команди, які мають свою назву, форму, грають в місцевих турнірах з міні-футболу. В волейбол літом в Гайд парку збираються та грають, там є наша команда. Є наші гравці у команді, котра грає в одній з низьких ліг з волейболу. 

 

Окрема історія, коли приїздять наші футбольні клуби. Це згуртовує діаспору. Особливо, коли грає наша збірна. Тоді пропадає ворожнеча і непорозуміння, це все забувається, і всі разом вболівають за наші команди, всі разом ідуть на футбол, всі намагаються сісти в один сектор, щоб разом вболівати. 

 

— Чим вище досягнення клубу, тим дорожче квитки. На «Челсі», наприклад, коштують в середньому 90 фунтів. На кубкові матчі квитки набагато дешевше: 15-20 фунтів. Останній раз, коли «Арсенал» в Лізі Європи грав з «Ворсклою», квитки були по 20 фунтів. До речі, майже вся наша трибуна була заповнена. 

 

— На «Динамо». 

 

— Сам собі задаю це питання. Може тому, що багато хто виріс ще за Радянського Союзу і за інерцією вболіває ще за те славетне «Динамо». Може тому, що «Динамо» більше за «Шахтар» грало в Європі, і його більше знают, воно популярніше. І, головне, кожен пацан зможе назвати відомих гравців киян сьогодення, а відомих гравців «Шахтаря» навіть я не зможу сходу згадати. А дехто зможе назвати навіть весь склад «Дінамо» часів Шевченка і Лобановського. Я маю сумніви, що хтось (з діаспори — автор) знає всіх гравців «Шахтаря» часів Олексія Бєліка або Віктора Грачова.

 

Перед грою «Манчестер Сіті» — «Шахтар» в соцмережі в групах діаспори розвернулася дискусія — йти чи не йти на футбол підтримати «гірників». Дехто писав, що краще він піде підтримає «Манчестер Сіті», ніж «Шахтар». Але внятного обґрунтування цієї позиції я так і не побачив. І взагалі, до нас українські клуби не приїздять кожного тижня. Цього року нам повезло, що приїжджали і «Шахтар», і «Ворскла». Не міг уявити, що на стадіоні, який вміщує майже 50 тисяч, буде майже порожній український сектор. На жаль, вчора було дуже мало наших людей на стадіоні. Це при тому, що минулого року (на матчі Манчестер Сіті — Шахтар - автор) сектор був весь заповнений. Завжди треба йти та підтримувати наших гравців!

 

Але найбільше, що об'єднує діаспору, то є церква. В Лондоні є дві церкви: одна Автокефальна православна, і є Греко-католицька церква, вона має дуже велику аудиторію.

 

— За офіційними даними, українців в Англії є 100 тисяч, але, здається, насправді, нас тут біля одного мільйона. Костяк нової еміграції — це ті, хто приїхав починаючи з середини 90-х і по 2005-2006 роки. Але вже є нові люди, які приїхали 2-3 роки назад. Можливо, як раз вони закладають новий виток діаспори. 

 

Стара діаспора — це люди, які приїхали сюди після війни і таборів. Переважно це була молодь, яка працювала на німців на фабриках, на фермах. Це ті, кого вони примусово свого часу вивезли до Німеччини. Після війни вони попали в розподільчу зону, яка належала Британії, і всім було запропоновано виїхати до Британії. Країні в ті роки було потрібно багато дешевої робочої сили. Тому наші люди працювали на текстильних фабриках, металургійних комбінатах, на шахтах. 

 

Треба сказати, що в ті часи українці були більш об'єднані, ніж тепер. Вони намагалися в кожному місці, де жили, створювати свої об’єднання, відкрити українську школу, побудувати церкву. Тому зараз майже в кожному великому центрі є українська церква. 

 

— Як правило, всі вболівають за свій місцевий клуб, там, де вони живуть. На момент ще 90-х років найбільша діаспора проживала в Манчестері. Всі старі українці, які приїхали після війни, вболівають за Манчестер Сіті. Але вже більшість їхніх дітей вболівають за Манчестер Юнайтед. При цьому ніяких конфліктів між ними немає.  

 

— Я вважаю, що десь 80% дітей з нової хвилі еміграції десь займаються спортом, особливо грають в футбол. Вони всі слідкують за збірною України, і, якщо в них буде шанс, і їх запросять там грати, вони не відмовляться. 

 

В кожній родині діаспори є український дух. Майже всі діти на вихідних ходять в українську школу і вчать українську. 

Я просто впевнений, що в такій футбольній країни, як Англія, десь підростає маленький майбутній Андрій Шевченко. Якийсь наш вундеркинд та й вискочить.

 

До речі, діаспора пильно слідкує за кар'єрою Андрія Ярмоленка та Сашка Зінченка і щиро радіє їх успіхам і переживає невдачі. 

Було б, безумовно, краще, якби Зінченко перейшов в інший клуб, нехай слабкіший за «Манчестер Сіті», але туди, де він мав би постійну ігрову практику. Потім він мав би шанс претендувати на місце в основі топового клубу. Ми ж розуміємо, що зараз йому складно пробитися в основу команди, яка має майже 3-4 рівних склади. 

 

Це добре, що Андрія брали на певну позицію, і в нього інша ситуація. Багато наших в Лондоні вболіває за «Вест Ґем» не тому, що там Ярмоленко. А тому, що взагалі за клуб вболівають, мотивуючі тим, що це команда робітників. 

 

— Зінченко сюди (в клуб «Дніпро» — автор) регулярно приходить, він тут частий і бажаний гість. Ярмоленко, наскільки я знаю, теж мав зустріч з кимось з діаспори у Лондоні. 

 

— Як завжди, це Чорнобиль, Кличко, Шевченко. Було б добре, якби хтось з нової генерації футболістів витіснив з цього списку Чорнобиль. Я не проти, якщо це буде Зінченко або Ярмоленко. (Сміється)

 

Михайло РЕУЦЬКИЙ