Олег ЛІСОГОР: «І надалі живу в Броварах»

«Звичайно, радий такій відзнаці, — говорить Олег. — Адже виборов приз у суперництві з такими відомими спортсменами, як призери Олімпіади-2006 у Туріні Олена Грушина й Руслан Гончаров, Лілія Єфремова, чемпіон світу з легкої атлетики Іван Гешко. Відрадно, що найкращих спортсменів в Україні тепер вшановують як героїв».

— Ви якось зізналися, що тепер вийшли на такий рівень підготовки, що на
кожних змаганнях готові фінішувати зі світовим рекордом?
— Так, довгі роки тренувань, плідна співпраця з моїм тренером Віктором Турчиним, зрештою, мій досвід дозволяють стверджувати таке. Звичайно, за умов ідеальної підготовки і відсутності проблем зі здоров'ям. Правда, на недавньому чемпіонаті світу в Мельбурні переміг якраз без рекорду. Але 50-метрівка — це лотерея. Тут багато залежить від старту, від ювелірного потрапляння ривка зі стартової тумби та сирени.

— Але на олімпійській дистанції — стометрівці брасом — ви вкотре розминулися з медаллю...
— Посів п'яте місце, але реально був готовим до здобуття медалі. Проаналізувавши разом із тренером виступ, зрозуміли, що завадило піднятися на п'єдестал. До того ж були певні проблеми у підготовці...

— Чемпіонат світу підтвердив зростання конкуренції у світовому плаванні?
— Звичайно, згадайте лише скільки рекордів встановлено в мельбурнському басейні. Гадаю, в Пекіні щільність результатів і боротьба за медалі ще більше зростуть.

— Торік ви вже перемогли в Китаї на чемпіонаті світу на  «короткій воді». Можна стверджувати, що за два роки до Пекіна-2008 уже опанували «китайську воду»?
— Так, але тоді ми змагалися в Шан¬хаї, а не в Пекіні. Цей виступ багато дав у плані пізнання цієї країни, її культури, акліматизації. Здивувала велика кількість хмарочосів, людей, міріади велосипедистів на вулицях...

— А як щодо особливостей східної кухні?
— З цим простіше. Маю досвід виступів в олімпійському Сіднеї та Афінах: усе-таки в олімпійському селищі спортсмени харчуються звичною їжею. Тому з цим не має бути проблем. Мене більше хвилює дальній переліт та акліматизація. Тут слово за нашими науковцями, які повинні вгадати день нашого приїзду.

— Олеже, чому на врочисту церемонію «Герої спортивного року» ви прийшли один?
— Насправді я прийшов не сам, а в товаристві моїх колег по збірній України — плавчині Ані Хлістунової та стрибунки у воду Юлії Прокопчук. Крім того, маю запрошення для своїх найближчих друзів.

— А ваша дівчина серед них є?
— Дівчата будуть, але наразі я ні з ким не зустрічаюся. Поки в пошуках.

— Але кого вам лише не записували в подруги — навіть Ані Лорак?
— Ну, історія з Кароліною — то вже давня «газетна качка». У Мельбурні дізнався, що до числа моїх подруг записали відразу три дівчини — американку, іспанку та росіянку...

— Ви вже обжили свою київську квартиру?
— Часом там буваю. На жаль, у Києві досі немає сучасного басейну. Тому продовжую тренуватися в рідній броварській «Купаві». А добиратися туди зі столиці забирає чимало часу. Тому й надалі живу з батьками у Броварах...

Михайло РОШНЯК, СПОРТИВНА ГАЗЕТА