Владимир ПОЛЕВОЙ: «Полтайма отыграл с переломом»

Захисник донецького «Металурга» - про травму, реабілітаційний період і атмосферу в команді.

- Як так вийшло, що в грі з албанським «Кукесі» вам зламали ногу?
- В одному з епізодів я проштовхнув м’яч, але суперник ударив мене по лівій нозі, відтак стався перелом середньо-плеснової кістки з невеликим зміщенням.

- Ваш партнер по команді Юрій Паньків мені розповідав, що ви ще якийсь час грали з переломом, не знаючи діагнозу. Це так?
- Так, хвилин 25 ще зіграв, але потім відчув дискомфорт, зрозумів: щось не так.

- Знаю, що 1966 року в півфіналі чемпіонату світу між збірними СРСР і ФРН Йожеф Сабо грав зі зламаною ногою (в результаті підкату Франц Беккенбауер, намагаючись перестрибнути через Сабо, наступив йому на зовнішню сторону стопи). Це - приклад справжньої мужності. Як це грати з переломом?
- Одразу різкого болю не відчув. Уже хвилин за десять нога стала боліти. Я підійшов до лікаря, він мені зробив заморозку. Ще хвилин 15 я грав, а потім, віддавши партнеру передачу, зрозумів, що продовжувати вже не можу.

- Оперували?
- На щастя, лікарі сказали, що в оперативному втручанні немає необхідності. Після гри в Донецьку зробили рентген і наклали гіпс.

- Хто перший вас підтримав?
- Дружина з дитиною були присутні на тій грі, з ними потім і вирушив у лікарню. Одним із перших моїм здоров’ям у телефонному режимі поцікавився кум Саша Максимов, який виступає нині за запорізький «Металург». Потім керівники клубу, партнери по команді телефонували, цікавилися, як моє самопочуття.

- Попри ваш героїзм, «Металург», зрештою, поступився албанській команді й вилетів із Ліги Європи, хоча фаворитом був саме донецький клуб. У чому причина?
- Ми десь у підсвідомості вважали, що пройдемо цього суперника. І тут злий жарт із нами зіграла його недооцінка. Особливо - в першому матчі на виїзді. А в Донецьку нам банально не вистачило одного гола…

- Як зараз позначається на команді чехарда з тренерами?
- Після програшу «Кукесі» в психологічному плані команда почувається не дуже добре. І зміна наставника теж оптимізму не додає. Звичайно, це справа керівників клубу, але особисто вважаю, що треба було дати можливість Юрію Максимову провести й другий матч єврокубків, адже ми рік разом йшли до Ліги Європи… Але як склалося, так і склалося. Життя на цьому не зупиняється. Будь-яка команда - це живий організм, тому зміни як у тренерському штабі, так і в середовищі гравців - неминучі. Цей процес відбувається завжди.

- І все-таки розгромний програш «Іллічівцю» (0:3) - це забагато. Ви де переглядали цей матч?
- У Києві, у своїй квартирі. Мені тяжко судити, чому сталося таке фіаско, бо я тиждень через травми відсутній у команді.

- Не шкодуєте, що свого часу перейшли з «Арсеналу» в «Металург», де тепер отримали серйозну травму?
- Перші півроку, коли боролися за путівку в Лігу Європи, все йшло добре. Так, сьогодні відбувся невеликий зрив, але таке у футболі буває. Не приховую, зараз вилізти з так званої емоційної ями буде дуже важко.

- Нинішня травма - перша така в кар’єрі?
- Так, раніше якщо й траплялися травми, то більше двох тижнів вони на відновлення не займали.

- Що сьогодні говорять лікарі? Який термін відновлення?
- За попередніми даними, термін відновлення - 8–10 тижнів. Залежно від того, як буде все гоїтися. Багато чого залежить од мого організму.

- Чим заповнюєте цей час?
- Приїжджаю на базу, тренуюся в тренажерному залі. Ніяких інших вправ робити більше не можу…

- Що відбувається зараз у команді з приходом нового тренера Сергія Ташуєва?
- У кожного тренера - своє бачення футболу. І зараз новий наставник прищеплює нам свої вимоги, ставить хлопцям гру. Але детальніше нічого не можу сказати, бо на теоретичних заняттях ще не був присутній.

- Юрій Максимов очолив «Мордовію». Він вас не кликав у цю команду, зрозуміло, після того, як оговтаєтеся після травми?
- Чув, що Юрій Вільйович прийняв названий вами клуб. Але я з ним відтоді, як він залишив «Металург», не спілкувався.

- Ви знаєте силу всіх команд прем’єр-ліги. Як вважаєте, з урахуванням того, що «Металург» зараз потрапив у психологічну яму, на що реально команда зможе претендувати нинішнього сезону?
- Ніколи не любив і не люблю робити прогнози. Нехай все йде своєю чергою. Наприкінці чемпіонату все побачимо. Головне, щоби мої партнери по команді в найближчих турах не занепадали духом і прагнули перемог.

Дмитро ДОЙНІКОВ, «Український футбол»