Сергей КУЗНЕЦОВ: «Полностью доволен нынешним положением дел»

Сергій Кузнєцов, найкращий бомбардир першої ліги у сезоні, що минув, - це футбольний пілігрим. Не кожному футболістові поталанить зіграти у семи клубах із п’яти країн Європи – Угорщини, Росії, Литви, Білорусі та Молдови. До того ж, зібрати нагороди найрізноманітнішого калібру! Розмовляємо з Кузнєцовим про адаптацію серед  чужинців, особливості їх футболу і… політичні репресії.

- Сергію, у вашому послужному списку безліч трофеїв. У якому чемпіонаті вдалося розкритись найкраще?
- Ну, по-перше, це не є чемпіонати топ-рівня. Просто так складалося, що запрошували в ті команди, які хотіли досягнути результату. А мені це завжди імпонує – якщо команда ставить перед собою хоч якісь завдання. На жаль, в сильні чемпіонати не запрошували, тож довелося йти туди, куди пропонували.

- А чий стиль футболу був для вас найбільш комфортним?
- У кожному чемпіонаті було цікаво по-своєму, але сказати, що десь почувався супер… Всюди було по-своєму добре і по-своєму погано.

- У 2000-му ви перейшли у фінський «Йокеріт». Чи пригадуєте, як ваша команда грала матчі Кубка УЄФА з київським ЦСКА?
- Так, я пам’ятаю це протистояння. Але, на жаль, мені тоді прооперували коліно, тож я пропустив обидва матчі – і в Києві, і в Хельсінкі, де стежив за поєдинком з трибуни.

- Який із ваших колишніх клубів може похизуватися найкращим і наймасовішим фан-рухом?
- Якщо говорити про фанатів, то, насамперед, потрібно виокремити «Ференцварош» із Будапешта. Для угорців ця команда – як «Динамо» (Київ) для України, у неї найбільше прихильників у всій країні. Коли я лише розпочинав грати за «Ференцварош», то був здивований, що на виїзні матчі команди приїжджає по 3-4 тисячі фанатів. За угорськими мірками це дуже багато. 

У «Гомелі», коли команда в чемпіонському сезоні грала останній матч на виїзді, підтримати нас прибуло 2-3 тисячі осіб. Але загалом в нас ще нема такої культури вболівання, приємні епізоди трапляються хіба що іноді. В «Аланії», наприклад, коли команда тільки вийшла в російську Прем’єр-лігу, на домашні матчі приходило по 35-40 тисяч.

Не можна не згадати і львівські «Карпати». На моїй памяті не було жодного матчу у Львові, коли б ми грали при меншій аудиторії, ніж 12-15 тисяч. Це в чемпіонаті України, а в єврокубках узагалі повний стадіон збирався. В Севастополі зараз також класно вболівають. Фанати люблять свої клуби, тож де б я не виступав – всюди були позитивні моменти.

- Чи бачили ви хоча б на одному футбольному матчі президента Білорусі Олександра Лукашенка? Чи великою є прірва між футболом і хокеєм, який, як відомо, визнаний спортом №1 у Білорусі?
- Коли я грав у «Гомелі», на футболі Лукашенка не було. Президента Лукашенка. Бо футболіст Лукашенко був моїм одноклубником (Сміється). Одного разу трапився курйозний момент. Ми грали десь на виїзді, не пам’ятаю, в якому місті. Словом, раніше цей Федір Лукашенко виступав за місцеву команду. В якийсь момент один чолов’яга підвівся на трибуні і вигукнув: «Лукашенко – козел!» На нього одразу ж накинулася міліція, бідолаху скрутили. «Я мав на увазі футболіста, а не бацьку», - виправдовувався той, але це йому не допомогло. Завантажили у бобік і повезли.

А хокей там, звісно, люблять дуже сильно. Хоча я виступав у «Гомелі» давненько, вже в ті часи місто мало сучасну хокейну арену. До речі, у хокеїстів зарплати були значно вищі, ніж футбольні. По всій країні у них багато ковзанок і льодових палаців. Там люблять хокей. Хоча й футболу намагалися приділяти увагу – будували стадіони, невеличкі і затишні.

- Роман Зуб, який свого часу грав у варшавській «Легії», розповідав, що аборигени команди дуже неприязно до нього ставилися. А як адаптація відбувалася у вас?
- У країнах колишнього Радянського Союзу було простіше. Але, звісно, іноді виникали «тьорки». Наприклад, у Литві, коли я прийшов у команду і ще кілька росіян, місцеві гравці-ветерани дуже ревниво нас сприйняли. Мовляв, ми приїхали для того, щоб позбавити їх місця в основному складі. Вже потім, коли розпочинається чемпіонат, і ти забиваєш голи, доводячи своєю грою, що гідний місця в основі, гострі кути згладжуються. Зазвичай такі проблеми трапляються ще під час міжсезонних зборів, коли нерви на межі. Головне – залишатися нормальною людиною, і тоді все буде гаразд. Особисто в мене якихось серйозних проблем не виникало. Завжди намагався прийняти культуру тієї країни, де виступав. Не забував, звісно, і про своє коріння. В кожному клубі у мене залишилися друзі, з якими досі зідзвонююся.

- А як щодо зарплат? Усюди виплачували гроші сумлінно, чи десь намагалися обманути?
- У всіх клубах з цим було дуже суворо. Хоча я мав не таку вже й велику зарплату, все надходило дуже чітко і вчасно. Єдиний клуб, який завжди намагається десь когось обманути у грошах – це «Карпати». А так – все було чудово: що обіцялося, те й виплачувалося. Знаєте, коли в команди є результат, то люди не намагаються знайти якісь манівці, лиш би не платити гроші. Вперше я з цим зіткнувся у «Карпатах». У мене таке враження, що коли нема результату, керівництво команди задоволене більше. Тому що можна не платити.

- Ви згадали про традиції і культуру. Що запам’яталося?
- Всюди – по-різному люди живуть. Наприклад, угорські футболісти дуже себе люблять. Якщо в нього щось болить, він перебуватиме у лазареті доти, поки повністю не одужає. А ось у Фінляндії – навпаки. Місцеві гравці настільки суворі, що нічого не бояться. Навіть якщо отримають дуже серйозну травму, але матимуть змогу ходити, - залишаться в грі. Мені всюди було цікаво: досвід, спілкування з людьми.

- Чия національна кухня – найсмачніша?
- На мій погляд, найсмачніша кухня в угорців. Вони готують гуляш (суп) і м’ясні страви на кшталт нашої печені – все таке гостре. Якщо йдеш в ресторан, тобі подають величезні порції. Заради угорської кухні в країну приїжджають багато іноземних туристів, зокрема – німці. Тут великі порції, дешево і смачно.

- Зараз у вашому житті все класно – команда вийшла в Прем’єр-лігу. А чи наважилися б ще раз скуштувати легіонерського хліба в якомусь з іноземних чемпіонатів?
- Я думаю, що ні. Повністю задоволений теперішнім станом справ. Хочу досягати зі своєю командою хороших результатів в Україні. Кортить повторити той шлях, який я вже пройшов з «Карпатами». Я став гравцем «Карпат», коли команда була на 13-му місці, і ми піднялися на дев’яте. А в наступних двох сезонах фінішували у верхній частині турнірної таблиці. Хочеться посісти зі «Севастополем» якомога вище місце і потрапити у єврокубки.

Олег Бабій, Футбол24