Александр МАНДЗЮК: «Безголевая серия уже позади»

— Олександре, розпочну здалеку. Чи серйозно засмутилися, коли понад два тижні тому арбітр несправедливо скасував, помилково зафіксувавши офсайд, ваш чистий гол у ворота «Волині» за рахунку 2:0 на користь «Іллічівця»?
— Звичайно, добряче засмутився, адже мені важливо було, зрештою, відзначитися у складі «Іллічівця», нехай і рахунок на той момент дозволяв спокійно реагувати на помилку асистента арбітра. Утім, як бачите, все повертається — вже за тиждень мені вдалося точним ударом забезпечити своїй команді троє очок.

— Загалом чи пригнічував той факт, що ви впродовж тривалого періоду не могли ніяк відкрити лік голам у маріупольському клубі?
— Не сказав би, що це мене гнітило — занадто гіперболізована характеристика, але впевненості точно не додавало. На щастя, безголева серія вже позаду.

— Чи пригадаєте, коли востаннє засмучували воротаря суперників у рамках прем’єр-ліги?
— У матчі з «Волинню». Чи той гол не рахується?

— А якщо все ж вести мову про так би мовити «юридично» оформлені м’ячі?
— (Пауза). Я ще тоді в «Оболоні» виступав. Виходить, точно минулого сезону, а ось коли саме…

— Була справа 31 березня, коли «Оболонь» приймала в битві за виживання «Карпати» та здолала львів’ян 2:0…
— Давненько то було…

— Із чим пов’язуєте очевидні проблеми з результативністю? Адже партнери, асистентська лінія в Маріуполі, вважаю, сильніша, ніж була в «Оболоні», але торік ви записали до свого активу п’ять точних ударів…
— Безперечно, сильніша, але… мабуть, якраз і не вдалося з ходу пристосуватися до нових партнерів, одразу відчути, хто як грає, а моїм товаришам відповідно було складно з перших же матчів зрозуміти мою гру. Утім, ці традиційні негаразди, гадаю, вже позаду.

— Понад місяць тому ви вийшли з перших хвилин поруч із Русланом Фоміним, але попри те, що тоді «Арсенал» отримав од «Іллічівця» два голи, надалі ви засіли на лавці. Відтак Руслан виходив на поле один, а матч із «Ворсклою» пропускав через дискваліфікацію. Отой експеримент було визнано невдалим?
— Слід розуміти, що тоді ми діяли не в дуеті, бо, в принципі, не секрет, що нині ніхто вже не випускає двох нападників у класичному тандемі. У тому матчі я виконував функції відтягнутого форварда. Щоправда, для мене вони не є новими: свого часу і в «Оболоні» грав у «відтяжці».

— Враховуючи ваші головні козирі, якими є гра на випередження та координація в штрафній зоні, припускаю, що комфортніше почуваєтеся саме в ролі єдиного центр­форварда?
— Якщо глобально, то без різниці. Виконувати дещо видозмінені функції для мене не проб­лема.

— Як так сталося, що в матчі з «Ворсклою» «Іллічівець» провів, цитуючи Миколу Павлова, жахливий перший тайм і цілком пристойний другий?
— Наставник підібрав потрібні слова, плюс свою лепту внесли футболісти, котрі вийшли на заміну.

Гліб КОРНІЄНКО, «Український футбол»