Давид ОДОНКОР: «Мог уехать в Африку или Австралию»

Новачку ужгородської «Говерли» німцю Давіду Одонкору всього 28. Ще не так давно він виходив на поле в складі оновленої Клінсманом збірної Німеччини й ставав бронзовим призером чемпіонату світу, фіналістом чемпіонату Європи (перший афроєвропеєць у бундестімі!), виблискував у складі нинішнього чемпіона Німеччини – дортмундської «Борусії». Навіть нині, після жахливої травми, що вибила його з обойми більше, ніж на рік й не дозволила конкурувати за місце під сонцем у титулованих клубах, він вважається одним з найшвидших крайків планети.

«Розкидані іграшки в машині нагадують про сім’ю…»

Він справжня зірка, але не поводить себе зверхньо. Бігає і жартує з одноклубниками під проливним дощем. Після першого мокрого тренування тюпає в роздягальню, п’є зі всіма гарячий чай, але в роздягальні залишається трохи довше за інших – лікар наполіг на масажі. На зустріч із журналістом сайту “Час Закарпаття” Давід бере свого нового друга – ще одного відомого новачка Говерли – Даміена ЛеТаллека.

«Дуже радий, що Дамі перейшов до Ужгорода! – пояснює Одонкор. – Адже він добре знає мою рідну німецьку (виступав два з половиною роки за той самий клуб, де починав я – «Боруссії» Д.), а також англійську, якою спілкуємося тепер у клубі».

Ми сідаємо в новомодний срібний «Ауді Хеджбек» Давіда. Під ногами на задньому сидінні – кусочки конструктора «Лего» та пару дрібних іграшок. «Донечка бавилася. – усміхається футболіст. – Ніяк не виковиряю їх остаточно з машини: все якийсь кусочок та й найдеться. З іншого боку, це нагадує мені про сім’ю».

Сідаємо в барі ресторану «Олімп». Тут іноземних легіонерів «Говерли» вже добре знають (до нас невдовзі приєднався ще й грек Балафас та іспанець Лопес). Питаю Давіда, чому сім’я ще не переїхала до Ужгорода, хоч клуб виділив комфортне житло. «Я б і радий, аби дружина Сюзан та донечка Адріана були поряд. Але розумію аргументи дружини: тут їм буде важко через мовний бар’єр. А малеча матиме труднощі з дитсадком та пошуком друзів. Тому доводиться часто літати до Дортмунда».

З Ужгорода ближче додому. А чемпіонат сильніший, ніж австралійський

Одразу запитую те, що хочуть знати більшість футбольної громадськості: яка ж головна причина, що такий статусний гравець вибрав провінційний клуб, новачка української Прем’єр-Ліги. Давід терпеливо пояснює, що були й інші пропозиції. Втім із прийнятних (фінансово і за рівнем чемпіонатів) розглядав лише кілька: «Фінансово вигідні мав пропозиції з провідних південноафриканських та австралійських команд. Але для мене гроші наразі – не головне. Я хочу грати футбол на якомога вищому рівні й бути не так далеко від рідних країв. Порівняйте, від Ужгорода до Дортмунда – півтора години на літаку, а від Австралії 10! До того ж «Говерла» була зацікавлена в моїх послугах й зробила фінансово прийнятну пропозицію. Мені зробили екскурсію вашим містом, перед тим, як сідати за папери. Дуже сподобалося, чесно: тут вже як у Європі. Тож я підписав угоду на рік з правом продовження».

Одонкор не лукавить: його часто бачать городяни, коли він гуляє містом. “Добре, що ще не всі хлопчаки впізнають, або встидаються бігти за автографами. – додає Давід. – Бо в Дортмунді не міг спокійно вийти на вулицю: обліплювали зі всіх сторін. І взагалі: у вас люди дуже делікатні, толерантні. Шкода, що зарплати та рівень життя не дозволяє їм розкритися, почувати себе вільніше. От у нас кожен, хто працює, не задумуючись може собі дозволити хоч кожен день обід в ресторані. А тут ціни нижчі за європейські, але за середню зарплату в ресторанах не наобідаєшся…”.

Одразу дуже делікатно натякаю на те, чи не відчував протягом кар’єри якихось расистських проявів (знаю, що в світі футболу це нині дуже болюча тема), питаю, чи не є ця тема «табу» для нього. Співрозмовник добродушно усміхається і махає рукою: «Ніколи ніякого расизму в свій бік не відчував. Ні у побуті, ні на полі. А може просто не так болюче реагую, як дехто. Мало що там суперники кричать, яких я обганяю… ».

Стометрівка за 11 секунд в футболі – далеко не головне!

Далі з Одонкором згадуємо його дитинство та перші кроки в футболі. Він все ще з сумом розказує про те, що народився в Африці, в країні Гана (батько африканець, мати – німка), але батьки розлучилися й мати з маленьким Давідом переселилася в Німеччину, хоча батьком Одонкор бачився ще часто. Тож у гравця понині як німецьке так і ганійське громадянство.

Десь після переїзду до Дортмунда 6-річного Давіда віддали у футбольну школу. «Від тоді я просто не уявляю себе без ГРИ. І не мислю себе в якомусь іншому спорті, бо мене часто питають, чому не пішов у легку атлетику. Звичайно, вже на початках я мав швидкісні таланти, але швидкісним гравцем я став лише після виснажливих тренувань, практики роботи з м’ячем і тактичної виучки. Бо можна бігати стометрівку за 11 секунд (приблизно такий показник в Одонкора! - Авт.), але якщо ти не зустрічаєшся з м’ячем та не приносиш користі атаці – це до нічого».

Справді, Одонкор вважався одним із найбільш перспективних і швидкісник крайніх атакуючих півзахисників світу. Він пройшов академію «Боруссії», дебютував за основну команду. Його помітив революційний наставник німецької національної команди Юрген Клінсман, коли перенастроював «бундесмашину» з дубового нордичного стилю на швидкісно-креативний. Давіда підпускали до основного складу на найсерйозніших турнірах й він має заслужені медалі бронзового призера ЧС-2006 та срібного ЧЄ-2008.

А далі була травма, яка на 2 місяці прикувала гравця до ліжка (!) й залишила ще на рік без футболу. Про неї нині навіть не хоче говорити – морщиться, коли запитую й махає заперечно пальцем: «У 2006 були найсвітліші футбольні моменти моєї кар’єри. Я бережу ті медалі, маю диск із фільмом, який знімали про нашу збірну – “Німеччина. Зимова казка”. Я й досі товаришую з бастіоном Швайнштайгером: дуже співчував йому після програного по пенальті фіналу. Він тоді не забив і я розраджував його й заспокоював, як він колись мене, коли я отримав пошкодження. А від травм я оговтувався лише тому, що не зациклювався на них, не говорив багато про це, просто стирав з пам’яті».

Давід каже, що допомогли відновити кар’єру друзі та родина. «Багато хто радив закінчити з футболом, але найближчі люди вірили в мене і я, як бачите повернувся й сподіваюся, що ще матиму нагоду на 100% показати те, на що здатний. Я щасливий у нинішній команді й хочу допомогти їй залишитися в найвищому дивізіоні. Я вже функціонально готовий грати 90 хвилин».

В найближчих планах… поїсти борщу!

Намагаюсь витягнути із співрозмовника його плани на майбутнє, адже треба бути реалістами: якщо здоров’я дозволить – Давід «піде на підвищення». Одонкор всіляко відбивається: «Якщо все буде добре й ми залишимось в еліті – вестиму переговори про продовження контракту з «Говерлою». І взагалі – добре від добра не шукають. От інший мій друг і напарник по збірній Лукаш Подольскі – хоч гравець неймовірного рівня, а виступав роками за «Кельн». Йому було комфортно там – родина поряд, вболівальники його обожнювали. І лише зараз він перейшов до лондонського «Арсеналу». Зідзвонювалися й казав, що атмосфера в команді й тренер хороші, тож про перехід не жалкує».

А от про поточні плани говорить із радістю. Жартує, що в найближчій перспективі планує… поїсти борщу: дуже вже ця страва сподобалася німцю, який взагалі то є фанатом італійської кухні. А ще до вподоби Одонкору наша кава: «Єдине, чим зловживаю! У вас вона справді дуже смачна. Така, як у нас. І не одне чи два місця – а всюди, де буваю в Ужгороді – добру каву варять! Вже й дружина оцінила. Вона кілька разів приїжджала – також в захваті від міста. З нетерпінням чекаю, коли вона приїде ще раз. Тепер вже на кілька тижнів десь у листопаді: дочекається перерви у чемпіонаті й поїдемо у відпустку додому. Але не подумайте, я не сиджу вже на валізах. Я ще мушу кілька голів забити й передач результативних віддати – щоб з чистою совістю відпочивати взимку».

Розмовляв Тарас ВАЩУК, Час Закарпаття