ІВАНОВ: «За день піднімаю сім тонн»

Після чемпіонату Європи з важкої атлетики в Україні заговорили про появу ще однієї олімпійської надії. Це - 22-річний Артем Іванов. На Олімпіаді в Пекіні Артем посів 11ту сходинку, тоді він лише почав знайомство із суперниками. Два роки намагався закріпитися в еліті, і ось - довгоочікувана нагорода міжнародного форуму. У штабі збірної вже заявили, що разом із «бронзою» європейської першості кримчанин здобув таку необхідну для важкоатлета стабільність.

«Відчуваю, що можу підняти більше»
- Артеме, як сприймаєш «бронзу» європейської першості?
- «Бронза», завойована в Мінську, - це мій найвищий результат на «дорослих» змаганнях. Звісно, потрапити на п'єдестал - хороше досягнення. Але вже хочеться зійти на вищу сходинку. Адже відчуваю, що можу підняти більшу вагу.

- Виходить так, що ти незадоволений бронзовою медаллю?
- Вважаю, що міг виступити й краще, але, можливо, десь недопрацював або просто не вистачило везіння.

- Артеме, окрім залікової «бронзи», ти здобув ще й «малу» золоту медаль у ривку? Що для тебе цінніше: «мале золото» чи «велика бронза»?
- Я вже на другому поспіль континентальному форумі виграю ривок. Тому для мене було принциповою справою потрапляння в призи. А взагалі, звісно, у важкоатлетичному світі більше цінується перемога в сумі, та й призові за неї держава виділяє більші.

- Яких бонусів чекаєш тепер від держави?
- Особливих подарунків не чекаю. Думаю, що від мене вже очікують перемог на світовій першості.

- А як зустріли тебе вдома?
- Привітали керівники регіону та спортивного товариства «Динамо». Обіцяли збільшити фінансування.

- Склалося враження, що впродовж останніх років друга вправа - поштовх - стала для тебе мукою. На чемпіонаті світу2009 був «нуль», а на ЧЄ2010 - лише п'ятий результат (203 кг).
- Я б так не сказав. Просто є певні проблеми, які заважають мені показувати кращий результат. Хоча й справді, у порівнянні з пекінською Олімпіадою, де я штовхнув 210 кг, є певний спад. А от у ривку, в порівнянні з 2008м, я додав уже 10 кг.

- У чому ж проблема?
- Головна перепона - технічна сторона виконання поштовху, над якою я постійно працюю, вдосконалюючи потрібний рух. Можливо, дається взнаки психологічний бар'єр. На підсвідомому рівні ще пам'ятаю про травму ліктя, і саме це, напевно, не дає розкрити весь потенціал. Однак уже найближчим часом планую додати до сумарного результату десять кіло.

«За день можу підняти близько шести­-семи тонн»
- Скільки за день можеш перетягати «заліза»?
- Ніколи не рахував, але певно, за день можу підняти (трохи замислюється)... близько шести­семи тонн. Дякувати Богу, маю два вихідні - четвер і неділя (сміється).

- У пересічної людини після таких цифр може скластися думка, що це справжня каторга!
- Насправді мені подобається! Десять років тому я сам обрав цей вид спорту, і не шкодую. Кожен сам визначає для себе шлях самореалізації.

- Що відчуваєш, коли йдеш у спортивний зал?
- Мені це просто цікаво. До того ж заняття спортом дають змогу розвіятися, відволіктись від домашніх справ, стресів, буденних проблем. Спорт - це ж не тільки змагання, а й нові знайомства, спілкування, а якщо хочете, то ще й спортивний туризм.

- У тих, хто працює з таким «тягарем», певно, часто стаються різні травми? Від чого найчастіше страждають важкоатлети?
- Головна проблема штангістів - спина. Щоб зменшити ризик травмування, потрібно добре розігрітися, розім'ятися, зробити розтяжку. Також важливо, щоб поруч була людина, яка контролювала б підйом штанги.
На тренуваннях кожен технічний елемент доводиться до автоматизму, тому при роботі з максимальними навантаженнями шанс травмуватися - мінімальний.

- Головний тренер жіночої збірної скаржився, що жінкам не вистачає сучасного інвентарю. Як у вас із цим справа?
- У мене є можливість використовувати новинки спортивної індустрії. Так, справді, сучасний гриф під великою вагою може більше прогинатися. Він більше «грає», ніж старий. Така його особливість дозволяє у поштовху показувати кращі результати.

«Для нас на зборах кухарі готують спеціальну дієтичну їжу»
- Артеме, яка твоя спортивна мрія?
- Стати на олімпійський п'єдестал.

- Відчуваєш, що це реально?
- Узагаліто на Олімпіаді лише троє спортсменів стають володарями нагород. Вам ніхто напевно не скаже, що зможе потрапити в цю трійку. Але віра в перемогу завжди є, без неї у спорті високих досягнень нічого робити.

- Щоб піднімати кожен день тонни металу, необхідно десь черпати сили. Чим штангіст «заряджає» свій організм?
- Нам дуже важливо добре харчуватися з переважанням продуктів, які мають високий вміст білка. Тож я вважаю себе м'ясоїдом. Хоча дуже люблю салати, а інколи можу й торта з'їсти.

- А хто вам готує їжу, адже харчуватися потрібно регулярно й часто?
- Більшу частину часу я проводжу на зборах, там для нас кухарі готують спеціальну дієтичну їжу. Мені найбільше подобається відварна яловичина - її можу з'їсти й півкіло за раз. Коли ж приїжджаю додому, тут мене чекають страви «на замовлення» - маминого виробництва.

«Через мовний бар'єр відчуваю себе не у своїй тарілці»
- Ти брав участь у багатьох міжнародних змаганнях. У якій країні сподобалося найбільше?
- Незабутні враження залишило норвезьке портове містечко Ставангер, де у 2004 році на європейській першості серед кадетів я виграв срібну медаль. Можливо, то були перші враження від закордонної поїздки, тому саме вони й залишаться на все життя.

- А де ще прагнеш побувати як «спортивний турист»?
- Хочу потрапити до США й покататися на «американських гірках».

- Невже у вашому виді спорту не вистачає адреналіну?
- Ні, тут його теж виділяється вдосталь. Особливо, коли незадовго до змагань намагаєшся продемонструвати свій максимальний результат. Ось тоді організм і отримує максимальну порцію мобілізуючої речовини.

- Що запам'яталось у Мінську, де відбувався цей чемпіонат Європи?
- Зрадів, що багато людей розмовляли російською, тож із ними можна було поспілкуватися, щось дізнатися про місто. Коли я буваю за кордоном, то через мовний бар'єр відчуваю себе не у своїй тарілці. У Мінську ж відразу знайшов друзів - сходили у кінотеатр, покаталися на авто нічним містом.

- А що дивилися в кінотеатрі?
- Там саме демонстрували новинку кінопрокату «Битва титанів» російською мовою.

- Щось здивувало у братів­-білорусів?
- Вразило те, що білоруська молодь захоплюється спортом. Було дуже багато юних уболівальників на змаганнях, і вони палко підтримували своїх. Відчувається, що наші північні сусіди приділяють спорту велику увагу.

- А кого підтримували місцеві вболівальники у твоїй категорії до 94 кг, де білоруські спортсмени не виступали?
- Під час виступу на помості я не спостерігав за тим, що відбувалося в залі. Коли піднімаю штангу, намагаюся повністю зосередитися на снаряді.

«Головне для важкоатлетів - стратегічний план»
- Хто твій найпалкіший уболівальник?
- Маю багато друзів, частина з них «живе» в електронному «павутинні». От вони мене й підтримують.

- Вони тебе критикують за погані результати?
- Якщо критика не обґрунтована - я на неї не зважаю. Водночас позитивно сприймаю конструктивні зауваження.

- Чого можуть очікувати від тебе вболівальники на чемпіонаті світу в Туреччині?
- У поштовху хочу нарешті здолати «зачаровану» вагу 210 кг, а в ривку - 185 кг.

- Яку максимальну вагу вже вдалося підняти на тренуванні?
- На тренуваннях я можу «вирвати» 190 кг, а штовхнути - 220.

- Що заважає підняти такі кілограми на змаганнях?
- Головне у змаганнях важкоатлетів - стратегічний план, який узгоджується з тренером. Не слід забувати, що на все про все є лише три спроби. Тому не можна починати з дуже високих цифр. Хвилюючись за кінцевий результат, можеш узагалі «перегоріти». Тож мусиш заявляти на 1015 кг менше, ніж здатен підняти на тренуванні.

- А що стоїть на заваді максимальним результатам?
- По­перше, мало часу між підходами для відновлення, подруге - метушня, яка заважає добре зосередитись. Загалом під час змагань багато відволікаючих моментів.

- Важкоатлети досить часто перед своїм підходом розмовляють зі штангою. Про що ти говориш зі своєю «подругою»?
- Намагаюся тримати себе в рівновазі. Не можу сказати, що регулярно, але інколи прошу допомоги в Бога.

«Я ще не настільки популярний, як Ольга Коробка»
- Цікаво, чи тобі вже десь випадало застосовувати свою непомірну силу?
- У «розборках» участі не брав. Хвалитися не буду, але коли забіяки бачать юнака міцної статури, то десять разів подумають, чи варто з таким зв'язуватись.

- Артеме, яке твоє ставлення до спортивної слави?
- Слави не прагну. Від свого заняття я просто отримую задоволення.

- На вулицях не впізнають?
- Я ще не настільки популярний, як Ольга Коробка (сміється).

- А хто для тебе є авторитетом у важкій атлетиці?
- Десь глибоко в душі хочу бути схожим на триразового олімпійського чемпіона грузина Каху Кахіашвілі. Я навіть перейняв у нього рідкісну техніку виконання поштовху - так званий «швунг». Скажу відверто, захоплююсь подвигами Коробки. Оля - молодець, адже, часто травмуючись, змогла себе перебороти, не зламалася і досягла того, чого прагнула.

- Техніка поштовху, яку ти використовуєш, досить рідкісна. Нею ідеально володіла лише невелика група відомих важкоатлетів. Чи не хотів би ти змінити її на звичайну - «ножиці»?
- Ні, аби перевчитися, потрібно багато часу, якого просто не вистачає. Тож буду просто вдосконалювати свій стиль, який застосовую вже сім років.

Іванов Артем Володимирович
Майстер спорту міжнародного класу з важкої атлетики.
Народився 16 грудня 1987 р. у м. Дніпропетровськ.
Титули: чемпіон світу серед юніорів, бронзовий призер чемпіонату Європи­2010.
Учасник Олімпійських ігор 2008 р.
Представляє товариство «Динамо».
Перший тренер - Віктор Гулак. Тренер - Михайло Заргарян.
Освіта: Харківська академія фізичного виховання і спорту, факультет циклічних видів спорту. Навчається в магістратурі.
Зріст - 176 см, вага - 93 кг.
Захоплення - плавання, теніс, кіно.
Неодружений.

Віталій МОХНАЧ, Україна Молода