Марина БЕХ-РОМАНЧУК: «В дитинстві дивилася лише один серіал – Бригаду»

З першої частини інтерв'ю з Мариною Бех-Романчук можна було дізнатися про деталі спортивної складової життя української легкоатлетки. Друга частина в більшості присвячена питанням особистого характеру.

Про дитинство і спорт по телевізору

В дитинстві спорт майже не дивилася. Я жила з бабусею, і в нас був один телевізор, який стояв на холодильнику. Скільки себе пам'ятаю, там постійно йшли бабусині серіали, всілякі індійські фільми і все в такому ж стилі. Єдине, що я дивилася в дитинстві з серіалів, - це «Бригада». Батьки працювали за кордоном і постійно привозили касети з мультиками.

Весь інший час я активно проводила на вулиці. Телефон у мене з'явився у віці 12 років, мені його купили, щоб я могла спілкуватися з бабусею після нашого переїзду до міста. Навіть під час підліткового віку я не сиділа за комп'ютером, банально не вистачало часу. Весь час була або в художній школі, або гуляла в лісі.

Зараз з друзями майже не перетинаюся, з часом у всіх змінилися пріоритети. В Хмельницькому в мене є тільки одна подруга, з якою я постійно спілкуюся. Але навіть з нею не завжди вдається зустрічатися, коли буваю вдома. Іноді буваю по два дні, встигаю тільки поспати і перепакувати валізи. Не всі друзі розуміють, чим я займаюся і наскільки це для мене важливо.

Про популярність

На вулицях рідного міста іноді впізнають, але не дуже часто. В чорних окулярах точно не ходжу. Завдяки тому, що в нас трішки розвинулися медіа, то мої досягнення більше стали висвітлюватися в соцмережах. Дуже багато людей кажуть, що чули про мене в новинах, це приємно. Хотілося б, щоб спорт у нас популяризувався, щоб люди знали не тільки своїх місцевих спортсменів, але і зі всієї країни.

Але все це впирається в трансляції. Того року показали тільки чемпіонат Європи в Берліні. Здавалося, що цей турнір стане початком, але на тому все і завершилося. Якби ж транслювали хоча б найбільші старти. І в нас же є чимало талановитих спортсменів з різних видів спорту, але, на жаль, мало хто знає їхні імена. Це є великою проблемою.

До прикладу, на чемпіонат світу в Досі приїхала команда Німеччини, в них є свої репортери, в них є трансляція. У спортменів беруть інтерв'ю після кваліфікації, після фіналів. До того ж, це не спортивні, а звичайні канали, які під час змагань змінюють сітку свого ефіру так, що велика частина віддана саме спорту. Глядачі дивляться трансляцію, і коли спортсмен повертається додому, його вже всі знають. Людям прищеплюють любов до всіх видів спорту.

В Німеччині на легку атлетику ходять сім'ями. Купляють картоплю і пиво, це для них як видовище. Заповнюють всі трибуни, людям це подобається. В нас такого, на жаль, немає. І справа не тільки в тому, що це не прищеплюється, а ще і в тому, що в Україні велика кількість людей живе з фінансовими і побутовими проблемами. Дехто банально не має можливості, щоб виділити час на себе.

Про фанатів з інших країн

Буває, що за кордоном більше впізнають, ніж в Україні. До прикладу, ми були на турнірі в польському Торуні, змагання вже закінчилися і багато хто здавав тест на допінг. У зв'язку з цим ми виходили значно пізніше з арени, але дуже багато дітей чекали, щоб з нами сфотографуватися. Це дуже круто, але прикро, що в тій же Польщі тебе більше впізнають, ніж вдома.

Про найкращих вболівальників і Європейські ігри

Безумовно, найкращі фанати в Європі. Люди приходять і дивляться змагання незалежно від погоди. На вулиці може бути злива, а люди все одно стоятимуть з парасольками і вболіватимуть. Не можу навіть згадати жодного міста в Європі, де були б погані вболівальники. В будь-якому куточку бачимо заповнений стадіон, де люди тебе будуть підтримувати. Навіть в Мінську на Європейських іграх було круто. В Білорусі зробили не один, а декілька великих кроків вперед в розвитку спорту. І не тільки в розвитку інфраструктури, але і в питаннях підтримки і вболівання.

Що стосується формату Європейських ігор, то він мені не сподобався. Було важко налаштовуватися на спроби, ми були скуті обмеженнями, не мали права на заступ. А це психологічно створює проблеми, бо боїшся підвести команду.

Багато буває випадків, чому під час спроби відбувається заступ. Можна випадково технічно невірно виконати, а можна гірше почуватися. Є неймовірно велика кількість нюансів, стрибки в довжину без заступів не обходяться. Дуже рідко буває так, що спортсмен робить всі шість спроб без заступів. А в цьому новому форматі кожна спроба ніби нова. У зв'язку з тим, що не маєш права на помилку, ставиш себе в певні рамки. В результаті спроба виконується не так технічно і якісно. Це дуже впливає на результат, можна втратити 20-30 см.

Цей формат назвали «нова динамічна атлетика», але це ніяка не динаміка. Люди сиділи і не могли зрозуміти що відбувається, чому вона займає друге місце, якщо результат кращий. Я вважаю, що класика повинна бути присутньою.

Улюблені місця, де проводяться турніри

Дуже подобається стрибати в Німеччині, там завжди класна організація. Також мені дуже сподобалося виступати цього року в польському Торуні, залишилися тільки позитивні емоції. Загалом є чимало європейських міст, які проводять змагання на фантастичному рівні.

Відверто скажу, що не люблю Францію. Всі мої старти там були не особливо вдалими: і стрибалося важко, і рівень організації бажав кращого. Цього року приїхала до них на Indoor Tour і сподівалася, що хоч тепер все складеться якнайкраще, але все одно вийшла із сектора незадоволеною. Окрім усього іншого, до 4 ранку здавала допінг-тест при тому, що в 9 в мене вже був літак. Мені кажуть: «Ти маєш сходити!», а я що зроблю? Організм же не заставиш.

Про перельоти

Стільки наліталася за лютий місяць, що навіть не хочу думати за весь попередній рік. Начебто всі змагання були близько одне від одного, але мені здалося, що все, що я робила в цей час, - це літала.

Літати я не люблю, бо боюся. За стільки років вже могла б звикнути, але досі не виходить. Для мене переліт - постійний стрес.

Про улюблені міста для відпочинку

Так як Барселону, не люблю жодне з європейських міст. Ми були там в жовтні, Міша (Михайло Романчук, чоловік Марини, - прим.) якраз перебував в горах на відстані 120 км від міста. Спустилися в місто лише на один день погуляти, але мені здалося, що це найфантастичніше місто на континенті. Звісно, це моя особиста думка, але там дуже гарно, хотіла б неодноразово повернутися. Також влітку ми були в Римі, там теж неймовірно.

Під час медового місяця їздили на Мальдіви. Там дійсно такий рай, як і описує багато людей. Нам казали, що буде нудно, що подібний відпочинок підходить тільки для людей у віці. А ми переконалися, що нудно тим, хто сидить на місці і нічого не робить. Ми примудрилися за 9 днів побувати всюди, і в нас був лише один-єдиний день, коли валялися і нічого не робили у зв'язку з тим, що було занадто спекотно. Хотілося лишень сховатися під кондиціонер.

Дуже мрію побувати на Балі, але так, щоб об'їхати весь острів, подивитися всі найцікавіші місця. Ми дуже любимо активний відпочинок, нас завжди десь носить. До прикладу, колись відпочивали на Тенерифе, тиждень пролетів як один день.

Про спільний відпочинок з чоловіком після Олімпійських Ігор

Не факт, що в нас це вийде. Подивимося, чи будуть збігатися наші графіки. В Мішки після ОІ ідуть етапи Кубка світу, поки вони з тренером вирішують, чи будуть виступати на цих змаганнях.

Відповідно, в нього буде відпочинок тиждень чи два, а в мене - взагалі не буде. Коли я закінчу свій сезон, то в нього вже розпочнеться новий. Можливо, вдасться взимку організувати щось спільне. Поки нічого не планували, тим більше теперішня ситуація з коронавірусом не дозволяє загадувати наперед. Доки становище дуже напружене і з кожним днем стає все гірше.

Коли лунають заяви про відміну Олімпіади, то стає страшно. Насправді до ОІ-2020 залишилося зовсім мало часу. За мірками атлета - взагалі нічого. В нас відмінили чемпіонат світу, тому може статися будь-що, якщо ситуація не покращиться. Також незрозуміло на коли її можуть перенести. Це може вплинути на багатьох атлетів з негативної точки зору, адже кожен складає власний план, в кожного є особисті методи підготовки.

Про розширення сім'ї

Хотілося б після Олімпіади взяти невеличку паузу. Для мене сім'я - головне, в житті немає абсолютно нічого важливішого. І якщо проведення ОІ стане під питанням, то для мене це буде величезний стрес. Кожен рік в легкій атлетиці на вагу золота і не хочеться його даремно втрачати. Тому я дуже сподіваюся, що ситуація покращиться і перенесення не буде.

Якщо піду в декретну відпустку, то потім обов'язково повернуся в професійний спорт. Вважаю, що в мене ще буде достатньо багато часу тренуватися, їздити на старти і показувати високі результати. Але це життя і спланувати все ідеально неможливо. Тим не менш, хотілося б піди в декрет, спокійно народити і після цього повернутися.

Є багато атлеток, які поєднали особисте життя зі спортом, і на яких це не позначилося в негативному плані. До прикладу, Оля Саладуха. Вона свою кар'єру і сімейне життя змогла об'єднати, не багатьом це вдається зробити так гармонійно.

Про завершення кар'єри

В нашому виді, зазвичай, закінчують виступи десь в 33-34 роки. Але є унікальні люди, унікальні спортсменки, які завершують набагато пізніше. Знову ж, та ж сама Оля, яка показує, що вік її не обмежує, і можна стрибати, показуючи гарні результати. На чемпіонаті світу в Досі вона виступила фантастично, бажаю їй тільки найкращого. Це приклад людини, яка не здається ні за яких умов. Тим більше, якщо врахувати, що в неї були серйозні проблеми зі здоров'ям, вона довго лікувалася, але все одно вийшла на високий рівень і бореться надалі. Це фантастично.

Про свій інстаграм

Десь півтора року назад я зрозуміла, що в інстаграмі можна заробляти. Спочатку викладала фотографії, як і всі, а потім це перетворилося на маленьке хобі. Я дивлюся на це з боку художнього погляду, люблю, щоб все було гарно, щоб картинка виглядала гармонійно. З часом я помітила, що багато людей підписуються, стежать. Мені це подобається, завдяки цьому я можу відволікатися від спорту. Звісно, це і додатковий заробіток, який ніколи зайвим не буде. Можна навіть сказати, що це поєднання приємного з корисним.

Для інстаграму мене найчастіше фотографує тренер. В нас дуже просто: зробила гарне тренування - фотографуємося, зробили погане - настрою ні в кого для фото немає.

Про батьків і плани на проживання

Зараз навіть не можу сказати, де я точно живу. Половина речей знаходиться в Хмельницькому, половина - в Рівному, де живуть батьки чоловіка. Так вийшло, що наші сім'ї співпали і за характером, і за ставленням до життя. Тому в нас дуже гарні відносини. Всі прості, відкриті, ні в кого немає секретів, в нас навіть є сімейний чат, де ми переписуємося. Із самого початку, як ми познайомилися з батьками, в нас сформувалося гарна обстановка, якої ми дотримуємося і я дуже сподіваюся, що з роками це нікуди не дінеться.

Ми неодноразово говорили про те, щоб жити в Києві, тому що дуже багато питань вирішуються саме там. Але зупинилися на тому, що це нереально. Чесно можу сказати, що дуже негативно ставлюся до Києва, мені не подобається завантаженість столиці і ця проблема ніяк не вирішується. В мене немає бажання кожного дня годинами добиратися до манежу, чи до стадіону. А в Хмельницькому 10-15 хвилин - і ти на місці. За 20 хвилин можна дістатися з одного кінця міста в інший. Тут можна за день зробити в декілька разів більше справ.

Від стадіону до манежу нам не більше 5 хвилин пішки, навіть коли збирається дощ, то можна взяти речі і перебігти. Тому зараз в нас в місті присутні всі умови для повноцінної підготовки. Не вистачає тільки якоїсь реабілітації.

Про способи покращити настрій

Зазвичай жаліюся Міші, він мене заспокоює. Можу поскаржитися йому, потім ще батькам подзвонити, частіше мамі. Після цього мої емоції вгамовуються.

Коли знаходимося далеко один від одного, то говоримо з Мішкою кілька разів на день. Зранку, коли прокинулися, трішки після ранкового тренування, трішки перед вечірнім і, можливо, ввечері півгодини. Тому не можу сказати, що дуже багато розмовляємо, хоча це і не так мало. Зазвичай все відбувається по відеозв'язку, щоб почути і побачити, що все добре.

Після одруження абсолютно нічого не змінилося, ми залишилися тими ж самими.

Про бажання відкрити власну кондитерську лавку

Якби щось і починала, то тільки таке, що не було б схоже на інше. Щоб в нас були смаколики зі всього світу, щоб ми постійно розвивалися.

Про спортивні трансляції у власному закладі не думала. Від того, що ти поставиш в кафе телевізор, на якому будуть транслюватися змагання, ставлення людей до спорту точно не зміниться.

Про домашніх улюбленців

В моїх батьків є і собака, і кіт. З кішкою була дуже кумедна історія. Батьки брали собі британського висловухого, назвали ми його Балу. Все йшло дуже добре, але коли батьки приїхали до лікарні і запитали, коли можна котика привезти на кастрацію, лікар їм відповів, що у вас не котик, а кішка. Тато був дуже засмучений, сказав, що сподівався, що хоч хтось розбавить його «бабське царство». Отак в нас з'явилася кішечка.

Напутнє слово молодим спортсменам

Потрібно працювати не тільки над фізикою, але і над психологією. Це дійсно так, це дійсно правда. Дуже багато років я важко працювала фізично, але в мене не було жодної роботи зі своїми думками, зі своїм ставленням до змагань, як потрібно вести себе в секторі.

Мені здається, що саме ці дві складових - запорука успіху і можливість досягти того, чого прагнеш. Всі спортсмени високого рівня легкі, розкуті. Вони заходять в сектор і почуваються як вдома. Взяти того ж Армана Дюплантіса (рекордсмен світу у стрибках з жердиною - прим.), він виходить і насолоджується тим, що відбувається навколо. Він знає, що сьогодні в цьому місці творить історію. Це найважливіше, що може бути.

Володимир КЛЕПАЧ

ФОТО: інстаграм Марини Бех-Романчук