Роман КІНДРАТІВ: «Зголивши бороди, помолоділи на 15 років»
Ветеран «Урагану» Роман КІНДРАТІВ про шлях до чемпіонства, історію з фартовими бородами та інше
- 12 июня 2011, 10:07
- |
- 13 января 2021, 00:02
- 3527
- 4
Івано-франківський «Ураган» у «золотому фіналі» п'ятого матчу поклав на лопатки львівську «Енергію-Тайм» і вперше у своїй історії став чемпіоном України.
Одним із тих, хто впродовж восьми сезонів йшов з командою до цієї вершини, є вихованець львівського футболу дрогобичанин Роман Кіндратів, який свого часу грав у складі «Енергії». Про шлях до чемпіонства, історію з фартовими бородами, катання верхи на автобусі та інше ветеран «Урагану» Роман Кіндратів розповів кореспонденту «СПОРТИВКИ».
ЧЕМПІОНАМИ СТАЛИ СПРАВЕДЛИВО
- Романе, через травму ти не зміг зіграти у фінальній серії. Як з боку споглядати за такими вирішальними матчами, які емоції в такі моменти наповнюють?
- Хочеться якоюсь мірою допомогти, але знаєш, що не можеш. Перші дві гри я виходив на уколах. Треба було і сам дуже просив, бо все-таки перший раз довелося грати у такому фіналі. Однак так вийшло, що стався рецидив травми, пішов надрив ще вище, і мені не вдалося зіграти. Та я переживав, кричав, підтримував команду, як тільки можна. В результаті захрип, голосу кілька днів не було... Я щасливий за хлопців, за команду та й взагалі за Івано-Франківськ, бо до мети йшли дуже давно. Я вже сам 8 років в команді, мені відомо, як ті люди, які ніколи не вигравали, йшли до мети, як мріяли... Я сам мріяв стати майстром спорту, а тим паче у складі «Урагану»...
- Ти родом зі Львівщини, з Дрогобича. Та й за «Енергію» свого часу грав. Які відчуття у матчах проти колишньої команди, та ще й у фінальній серії?
- Перший рік-два я по-особливому налаштовувався на ці ігри. А зараз вже пройшло 8 років. Тому для мене це такі ж матчі, як проти інших команд. Можливо, сам факт фіналу додав налаштування... Хоча, ні, немає різниці, я до всіх ігор однаково готуюся. В моєму віці вже не так переживаєш, з ким, що і як... Просто виходжу на майданчик і роблю свою роботу наскільки вмію.
- Цьогоріч довелося зустрітися з «Енергією-Таймом» у півфіналі Кубка України в Запоріжжі. Тоді результат для «Урагану» був невтішним. Чи не виникало перестороги після того, як рахунок у фінальній серії став 2:2, що «Ураган» знову випустить трофей з-під носа?
- У Запоріжжі ми зіграли набагато нижче своїх можливостей. Крім, напевно, Біро Жаде та Сержао, які показали свій рівень. Може, забракло досвіду, бо все-таки кубковий півфінал провели вперше, а далі взагалі фінал... Але у домашньому матчі з «Енергією» ми перемогли 1:0. Це доводить, що проти них, як і проти решти команд, можна грати. Пересторога була, навіть тоді, коли вигравали 2:0, а далі стало 2:2. Однак хлопці вірили до кінця і зуміли довести, що справедливо стали чемпіонами.
БОРОДИ ЗАПУСТИЛИ ПІСЛЯ ТВД
- Як виникла ідея запустити бороди?
- Після чвертьфінального матчу у Львові з ТВД ми автобусом поверталися до Івано-Франківська, рахунок в серії став 1:1. Думали, щось треба змінити, придумати... Спочатку виникла ідея постригтися, а потім зупинилися на бородах... Вирішили грати з бородами доти, поки не перестанемо боротися за чемпіонство. Сталося так, що ми стали бородатими чемпіонами...
- А хто подав ідею з бородами?
- Наскільки я пригадую, Владислав Корнєєв.
- Бороди вже всі позголювали?
- Дехто відразу, а хтось і не встигав, бо не було можливості і часу, трішки відзначали чемпіонство... Однак зранку ми всією командою йшли в мерію на привітання поголеними. І повірте мені, помолоділи на років 10-1 5 (сміється - прим. авт.)
- Як дружини та діти відреагували на те, що вам доводилося стільки часу не голитися?
- Спочатку дружина в мій бік дивитися навіть не хотіла, а сприйняла все це важко. Моїй дочці буде 7 років, і я завжди її водив до школи вранці. А коли пройшов тиждень-другий, а борода з кожним днем ставала все страшнішою і страшнішою, донька мені сказала: «Тату, давай я сама ходитиму в школу». І я перестав її водити до школи. Одним словом, вона соромилася...
- Вісім років ти виступаєш за «Ураган». Чи можна вважати, що там вже осів назавжди? На Львівщину тебе не тягне?
- Тягне, звичайно, адже батьки там, і друзі, і брат, і рідні. Але 8 років - це вже такий час, в Івано-Франківську дитина пішла до школи, друзів багато та знайомих. Тепер це для мене, як друге рідне місто. Тому, якщо дасть Бог, і все буде добре, можливо, й залишимося у Франківську. Але не знаю, не буду наперед загадувати. Це футбол, все може бути.
- А звідкіля дружина, з Франківська чи Дрогобича?
- Вона з Дрогобича. Ми познайомилася, коли мені було 16, а їй 14 чи 1 5 років. Довго зустрічалися, а весілля відгуляли 8 років тому, коли я в першій лізі грав уже за франківську команду. Ми багато років разом з дружиною. Вона мене завжди підтримує. Що тут скажеш - футбольна дружина.
ПРИХІД БРАЗИЛЬЦІВ ДОДАВ УПЕВНЕНОСТІ
- Якщо б організували чемпіонат серед дружин футболістів, то вона б могла спокійно брати участь?
- Думаю, що так. Вона завжди ходить на ігри з донькою. Та й у Дрогобичі відвідувала матчі «Галичини». Дружина вже в футболі розбирається не гірше від мене. Навіть щось і підказати може.
- Чи правда, що в Івано-Франківську після тріумфу ви їздили на даху автобуса із золотими медалями та кубком?
- Правда (сміється - прим. авт.). Я спереду сидів та кубок тримав на даху. Зняли люк ближче від сторони водія, скільки змогло, стільки людей і залізло на дах автобуса. Заїхали «стометрівкою» у центр Івано-Франківська, там, до речі, автівки ніколи не їздять. Люди оплесками зустрічали нас, автомобілі зупинялися і сигналами вітали. Відчуття незабутні і залишаться на все життя в пам'яті. Ми так кричали «Ураган - чемпіон!», що я аж захрип...
- Вісім років тому очікував на те, що з цією командою досягнеш такої вершини?
- Тоді відразу кинулося у вічі, що керівництво клубу - максималісти, які завжди ставлять найвищі завдання. У нас навіть гімн клубний під назвою «Ураган - чемпіон!». Всі ці роки мета була - тільки чемпіонство. І, мабуть, це вже давно мало статися. Ми йшли до великої перемоги, і мрії здійснилися.
- Можливо, мріям судилося втілитися саме цього року завдяки бразильцям?..
- У нас завжди була хороша команда. Але прихід бразильців додав упевненості. Багато в чому ми допомогли, щось особисто я та й інші гравці від них навчилися. Добре, що вони прийшли - ми всі разом зробили для Івано-Франківська історичний момент. В моєму житті народження доньки і чемпіонство - це найщасливіші епізоди. Я про таке мріяв багато років, і з Божою допомогою це сталося.
- А хто з гравців «Енергії» привітав тебе після гри? Можливо, хтось із тих, з ким ти колись виступав за дрогобицький «Каменяр»?
- З тих гравців мало хто залишився. От, наприклад, Микола Сич, другий тренер «Енергії-Тайму», з яким я грав ще за «Галичину», а потім в «Енергії». А взагалі, багато хлопців з «Енергії» привітали з перемогою. Це футбол, так має бути. Наприклад, до міні-футболу я 7 років відіграв у другій лізі великого футболу за дрогобицьку «Галичину», вже після цього запросили в «Енергію». Так і потрапив у футзал і став чемпіоном...
Мстислав КОЦЬКИИ-БОБ'ЯК, газета «Спортивка»
Фото сайта www.uragan.if.ua