ХХ Зимова Олімпіада в українському вимірі

Ось і закінчилися ХХ Зимові Олімпійські ігри, ці захоплюючі змагання, що вражають своєю видовищністю, красою та масовістю. Які ж результати у підсумку маємо? Дві бронзові медалі у біатлоні та фігурному катанні, що стали рятівними для престижу національної збірної та держави загалом. Як вважає український Міністр у справах сім'ї молоді та спорту Юрій Павленко: "Виступ у Турині можна вважати успішним". Подібної думки і президент Національного Олімпійського Комітету України, член МОК легендарний спортсмен Сергій Бубка: "Я задоволений виступом українців у Турині". І справді порівнюючи результати із попередньою Олімпіадою 2002 р. у Солт-Лейк Сіті де ми взагалі не завоювали жодної медалі, цьогорічна порадувала нас, але чи варто так захоплюватися, бо скажімо та ж сама кілька мільйонна Естонія, завоювала три золоті медалі, при тому, що сама вона за площею не перевищує Київську область. А чого варта мініатюрна Швейцарія чи Австрія, Німеччина, які диктують моду у цих видах спорту? А ми, країна з 47-мільйонним населенням не можемо наблизитися за показниками до провідних олімпійських країн, хоча наш потенціал набагато вищий і за відповідних умов ми повинні не захоплено радіти двом бронзовим медалям, а боротися за кожну нагороду у всіх олімпійських дисциплінах, як це роблять наші сусіди. Такі причини пояснюють наступним чином, мовляв Україну важко назвати зимовою країною і профілюючими є літні види спорту, але ж чому австралійці завойовують золоті нагороди у тому ж фрістайлі? І чи немає у нас Карпат, де можна створити усі умови для повноцінних тренувань на протязі всього року. Тим паче, що сучасні технології створили засоби утворення штучного снігу, тому навіть у Сахарі є всі складові для розвитку зимових видів спорту. А чи потрібні відповідні кліматичні умови на побудови льодових приміщень для занять найпопулярнішим зимовим олімпійським видом спорту хокеєм чи фігурним катанням? Саме в цьому варто шукати відповіді на питання наших м'яко кажучи посередніх результатів. Взагалі що зроблено для того, аби вимагати високих результатів від українських олімпійців. Так, хокей зараз в Україні стоїть на межі виживання, ми маємо єдину команду, яка виступає у відкритому чемпіонаті Білорусі, але не має навіть де проводити домашні зустрічі, в той час як в одному Мінську три хокейні команди. Відсутні в Україні і власні траси для санного спорту і бобслею, українські фрістайлісти змушені тренуватися також за кордоном, бо наші умови абсолютно не відповідають необхідним стандартам для повноцінної підготовки. Фактично матеріально-технічна база зимових видів спорту застаріла та зруйнована. Поміж того з кожним роком нагальною постає проблема браку висококласних тренерських кадрів, які за відсутності умов в Україні емігрують за кордон і готують спортсменів для інших збірних. Останній приклад чому - Роман Бондарук, український тренер, що зараз працює у Польщі, а його вихованець Томаш Сікора на цій Олімпіаді став срібним призером в біатлоні у гонці на 15 кілометрів. За відсутності коштів нашим спортсменам бракує виїздів на відповідальні міжнародні старти, де набувається такий необхідний досвід. Великою проблемою є масовість зимових видів спорту та умови для її розвитку. Так на чемпіонатах, кубках України з біатлону приймають участь близько десятка спортсменів, а за відсутності гідної конкуренції іде неякісний, неповноцінний спортивний відбір. Не набагато краща картина у лижних гонках. Та і як може бути гідна конкуренція, коли ці види спорту культивуються лише в декількох областях? У нас на Кіровоградщині немає не те що спортивної школи із зимових видів спорту, але й окремої секції. Та навіть у кузні спортивних кадрів регіону на факультеті фізичного виховання педагогічного університету ви не побачите жодної спортивної спеціалізації із зимового виду спорту, а значить - відсутні тренерські кадри, які б могли займатися принаймні початковою підготовкою спортсменів в області. А як відстала наша наука, що мала б забезпечувати теоретичну базу для підготовки висококласних спортсменів, займатися чіткою побудовою циклів тренувань, вдалої системи розрахунків на піки максимальної працездатності, тощо. Відсутні сучасні фармакологічні засоби, засоби швидкого відновлення спортсменів після виснажливих тренувальних навантажень. І всі ці умови є складовими загальної психологічної підготовки українських спортсменів.

Окремо стоїть питання популяризації зимових видів спорту серед населення у засобах масової інформації, яка чомусь згадує про зимові види спорту лише в період Олімпійських ігор. Вони мусять стати регулярними, необхідно створити спеціальну державну програму популяризації зимових видів спорту через ЗМІ, а трансляція етапів кубків, чемпіонатів світу із зимових видів спорту мусять стати звичайним явищем на телебаченні, тим паче, що зараз створено багато профілюючих спортивних каналів, але які зосереджені на показах переважно літніх видів спорту.

Тому і справді, за таких умов дві бронзові медалі можна вважати досить вдалим результатом, зважаючи на ті умови та загальну ситуацію в усіх зимових олімпійських видах спорту. Спорт повинен бути елементом державної політики, як це робиться у провідних країнах, оскільки наші спортсмени своїми здобутками приносять більше користі ніж політики: вони популяризують державу, зміцнюють її авторитет завойованими медалями, на їх честь лунає гімн та піднімається прапор і це спостерігають сотні мільйонів людей!

Але оптимістичні сподівання є, здається керівництво держави починає це розуміти: так Юрій Павленко Міністр у справах сім'ї, молоді та спорту розповів, що за останній рік було забезпечене стовідсоткове державне фінансування галузі фізичної культури, а на 2006 рік планується виділити 337 мільйонів гривень, також планується модернізувати та відремонтувати бази зимових видів спорту у Чернігові, Сумах, створити центр Олімпійської підготовки зимових видів спорту у Тисовці (Львівська область), вперше за 10 років передбачені кошти на побудову нових об'єктів для підготовки спортсменів з зимових видів спорту. У Києві планується побудова Льодового палацу, а головне - на початку лютого 2006 року президентом створена Національна рада з питань фізичної культури та спорту, яка представить план розвитку інфраструктури для зимових видів спорту, яку очолив сам Президент України. Тому ставити у докір молодому Міністру Ю. Павленку, який лише рік на своїй посаді наші "успіхи" навряд чи можна. Так в одному з інтерв'ю він сказав: "Концепція, обрана нами 10 місяців тому, була правильною". Тобто менше року було надано для підготовки наших олімпійців. Але саме ці кроки сприяли здобуттю принаймні двох нагород. А де ж були чиновники які останні 15 років, займали високі посади і планомірно знижували нашу олімпійську потужність?

Спорт - це окрема державна галузь, яка має забезпечуватися необхідними умовами для повноцінної реалізації своєї мети. І лише тоді у цьому напрямку відбудуться позитивні зрушення, коли держава усвідомить усю важливість та необхідність його розвитку.

Євген САВРАНСЬКИЙ, інспектор по кадрах відділу фізичної культури та
споту Кіровоградської міської ради