Львів – найкраще місто, щоб закрити роти хейтерам збірної України

В п'ятницю, сьомого червня, у Львові відбувся один із найкращих матчів збірної України, який в будь-якому рейтингу буде в першій п'ятірці, або навіть трійці. Команда Андрія Шевченка закрила роти усім хейтерам, розгромивши багату на зірок Сербію, у складі якої грали футболісти, сукупна вартість яких становила майже 350 мільйонів євро.

 

Львів завжди вважався містом, де люблять футбол, але ще більше люблять національну команду. Не дивно, що і грають «синьо-жовті» тут відповідно – 15 перемог в 17 матчах, що б там не казали про рівень суперників. Про 12-го гравця перед матчем згадували і головний тренер, і Віктор Циганков, і менш медійні персони, які також вирішують ключові питання в команді. Всі сподівалися на перемогу, але подібного розгрому на додачу до фантастичної якості гри – аж ніяк.

 

Ранок п'ятниці в Львові нічим не відрізнявся від звичайного буднього дня в місті, до десятої години центр ще готувався до традиційно активного вечора, але на вулицях було майже порожньо. Про матч нагадували лише рекламні дошки, футбольні вболівальники з'явилась після полудня. 

 

 

Збірна Сербії відпочивала в закладі на вулиці Шевській 18, в кількох метрах від свого готелю. Біля входу на Коларова, Йовіча і компанію чатували мисливці за автографами та селфі. На обличчях сербських футболістів важко було побачити хоча б якісь яскраво виражені емоції, але навіть в такому стані вони не відмовляли фанатам. Хоча для повної колекції декому довелось простояти не одну годину.

 

 

 

 

Сербських вболівальників можна було перелічити на пальцях, склалося враження, що навіть якщо вони і приїхали в Україну, то зробили це в індивідуальному порядку.  Жодної хоча б мінімальної групи фанатів із символікою не було. Уже пізніше з'явились чутки, що питання неприїзду сербських вболівальників (раніше обіцяли 200 чоловік) розглядалось на найвищому рівні, і це далеко не футбольні федерації обох країн. Ці чутки можна буде легко перевірити вже в листопаді, адже тоді українські вболівальники згідно домовленостей не поїдуть в Сербію.

 

А ось хорватських фанатів вистачало. Після певної дози спожитого алкоголю їм стало тісно в львівських кнайпах і вони вирушили в пошуках пригод сербів. На щастя, в цей день сербсько-хорватського протистояння не сталося, анекдот про крокодилів в цирку був неактуальним. Місто Лева від цього тільки виграло. 

 

Але була спільна хода українських і хорватських вболівальників, яка стартувала від пам'ятника Данилу Галицькому. Головною темою називалося зміцнення дружби українського і хорватського народів, також звучали традиційні заклики правого спрямування і, звісно, добряче дісталося північному сусіду, який підтримує братні відносини із сербами.

 

 

Минулося все без ексцесів, поліція на високому рівні забезпечила організацію і безпеку проведення акції, учасники також не давали жодних приводів для занепокоєння. Як жартували між собою правоохоронці, ця акція стала для них ідеальним кардіо тренуванням, адже довелось досить довгий час підніматися вгору.  Кінцевою точкою ходи фанатів став пам'ятник Степану Бандері (відстань – біля 2 км), де вже запалали фаєри і пролунали гучні промови, які не мали нічого спільного із футболом. 

 

 

Дорогою до стадіону з автора цих рядків зійшло кілька потів, добиратися до «Арени Львів» перед матчем завжди непросто, але хотілося відчути колорит громадського транспорту. Тим паче перед таким матчем, тим паче в п'ятницю, коли половина населення міста тікає від міської асфальтної краси. Щоправда, на моїй пам'яті найбільше пЕкло у Львові було під час товариського матчу зі словаками в 2017-му, коли таксисти на тих же словацьких номерах щиро дивувалися, чому «корки з'явилися навіть в тих місцях, де їх зроду не бувало».

 

Перед стадіоном як завжди зібралися десятки спекулянтів, які пропонували квитки по захмарних цінах. Цим уже давно нікого не здивуєш, але якісної роботи проти так званих «бариг» ми так і не бачимо. Враховуючи той факт, що стадіон був забитий по зав'язку, в перекупів і їх покровителів вдався гарний день. Єдина радість для тих, хто віддав в 5 разів більше за квиток – сама гра і її результат.

 

 

Розповідати про атмосферу на трибунах важко, це потрібно відчути. Є певні сумніви, що телевізійна трансляція в повному обсязі може передати картину того, що відбувалося. З власного досвіду знаю, що постійна робота в світі спорту притупляє відчуття, амплітуда позитивних емоцій з часом наближається до нуля. Але вчора все було як в найкращі часи юності, коли дивишся переможний матч улюбленої команди. Особисте враження таке, що за емоційної складовою це тверде третє місце після серії пенальті зі швейцарцями на ЧС-2006 і голів Шевченка у ворота Швеції на Євро-2012. Близько із переможними матчами з Францією і Англією, але рівень суперників компенсувався кількістю голів, якістю гри і впевненістю в кінцевому результаті. Хотілося б, щоб ця відбірна сага завершилась краще, ніж у останніх двох згаданих епізодах, всі передумови для цього є.

 

Після матчу було багато шампанського і не тільки в роздягальні збірної України. Після двох годин ночі по вулицях міста ще ходили втомлені, але задоволені вболівальники. Абсолютно у всіх були невеликі побоювання щодо наступного матчу із Люксембургом, який відбудеться вже в понеділок. Адже будь-який результат, крім переможного, повністю нівелює справді історичне досягнення в поєдинку з сербами.

 

Володимир КЛЕПАЧ