Спорт
Футбол
Новости футбола
Дмитро ДУБАС: «За Алієвим не стояла черга, коли ми його запрошували»

Чемпионат Украины

19 января 2019, 02:59 | Обновлено 19 января 2019, 03:44

22870

Дмитро ДУБАС: «За Алієвим не стояла черга, коли ми його запрошували»

Відверте інтерв’ю із ресторатором, який створив найбільш відомий аматорський клуб країни

19 января 2019, 02:59 | Обновлено 19 января 2019, 03:44

22870

Дмитро ДУБАС: «За Алієвим не стояла черга, коли ми його запрошували» — ФК Меліоратор. Дмитро Дубас

Колишній футболіст-невдаха, як він сам зізнається, починав позафутбольну кар’єру охоронцем в Макдональдс, а також працював офіціантом. Згодом він став засновником кількох популярних ресторанів та створив футбольний клуб, до якого запросив Олександра Алієва. У відвертій розмові Дмитро Дубас розповів, як йому вдається поєднувати ресторани та футбол, пояснив, чому він спочатку запросив до команди, а потім розстався з колишньою зіркою футболу, а також зізнався про те, хто і як вигнав його команду з Києва.

— Спочатку ви стали відомим як успішний ресторатор, а потім створили клуб, який грає на першість області, але про нього вже говорять і він «на слуху». Що спільного між ресторанним бізнесом і футболом?

— Головне — це колектив та командна робота. Ти працюєш з колективом в обох випадках. І на своїх нарадах в ресторанах я надаю багато прикладів зі своєї невеликої професійної футбольної кар’єри.

— Як взагалі занесло колишнього футболіста до ресторанного бізнесу?

— Мені пощастило, колі я приїхав до своєї коханої до Києва, почав працювати охоронцем в Макдональдс вночі, а вдень шукав собі команду. Так опинився в складі чемпіона міста ФК «Альянс». Туди потрапляли найкращі професіонали-невдахи, які не працевлаштувалися в командах майстрів. Але зима для футболіста такого калібру як я — це катастрофа, ти не знаєш, як заробляти гроші. А в команді спонсором був один із топ-менеджерів «Козирної карти». І мене запросили в один із ресторанів офіціантом. Я думав: «Боже мій, тепер я буду ще й офіціантом-невдахою». Але за перший місяць я заробив більше, ніж за всю свою футбольну кар’єру. Так випадково і трапилось, що ресторанний бізнес став моєю кар’єрою та сенсом життя. Просто пощастило на людей, яких зустрів на своєму життєвому шляху. Зараз цій людині я кажу, що він врятував футбол від мене.

Вважаю, що Джордж Бест найбільш недооцінений гравець свого часу

— Чому ваші заклади мають персоніфікацію та пов'язані із образами Джорджа Беста і Пола Гаскойна. Були контакти із Газзою?

— Так, були такі спроби. Нам в цьому допомагав Микола Васильков. Він привіз навіть футболку із автографом Газзи. Але, на жаль, коли Микола був в Англії, Пол Гаскойн беспробудно пиячив. Це зараз він — популярний інстаграмщик, збирає тисячі лайків, не вживає і виглядає чудово. Але в той час, коли була можливість з ним тісно контактувати і запрошувати сюди, його нереально було навіть із лікарні витягнути. Але ми свої плани не змінили і хочемо запросити його до нас. Я думаю, що Пола Гаскойна в наших закладах більше знають, ніж в деяких місцях в Англіїї.

— Звідки така зацікавленність персоною Джорджа Беста, прізвище якого є в назві закладу?

— Можливо, я розчарую фанатів «Манчестер Юнайтед»: хоча я симпатизую цій команді і люблю Беста, але назва виникла як раз після Пола Гаскойна, після іншого нашого закладу. Коли ми шукали персонажа для третього ресторану, я дуже багато прочитав про Беста і можу впевнено стверджувати, що більш харизматичного пияки я в житті не зустрічав, не читав про такого і не чув. Це — Девід Бекхем 60-х років. Ікона стилю свого часу. Багато його цитат стали відомими. Достатньо нагадати: «Якось я сказав, що рівень IQ Газзи менший, ніж номер на його футболці, а він запитав мене: «А що таке IQ?» або «В 1969 році я зав’язав із жінками та алкоголем. Це були найгірші 20 хвилин в моєму житті». Я закохався в Джорджа Беста після того, як став про нього читати. Якщо він зараз був би живий, ніхто зараз не згадував би ні про Бекхема, ні про Марадону. Я вважаю, що Джордж Бест найбільш недооцінений гравець свого часу.

Фрагмент оформлення одного з залу ресторану

— Чи не заважає закладу така прихильність до Беста та «МанЮнайтед» з точки зору бізнесу?

— До нас перестали приходити фани «Ліверпуля» після того, як «червоні» програли «Севільї» у фіналі Лігі Європи в 2016 році. Я бачив 40-річних людей, які плакали і кричали: «Я ж вам казав, що цей проклятий заклад, манчестерський!».

Коли в Києві грають єврокубкови матчі, до нас потрапляє багато іноземних вболівальників. Нещодавно приїжджали фанати «Арсеналу» з Казахстану, Білорусі, Англії. Всього чоловік 200 підтримували свій клуб у матчі з «Ворсклою». Їм наша назва не заважала кричати «О, Манчестер, о, бул оф шіт», і ми нічого не могли з цим зробити в храмі Джорджа Беста (сміється)

Для англійців це байдуже, головне — щоб була атмосфера. Скажу відверто, за «Динамо» так не вболівають в Києві, як вболівають за «Арсенал», «Ліверпуль», той самий «Манчестер Юнайтед», за «Барселону» місцеві українські угрупування. Можливо, це пов’язане з тою «чудовою» маркетинговою політикою, яку зараз веде «Динамо», не знаю, але факт є факт: люди плачуть після матчів своїх клубів, які знаходяться не в Україні.

— Звідки іноземці знають про ваші заклади?

— Діє виключно сарафанне радіо. Наприклад, ватажок київського угрупування фанів «Арсенала» порадив британцям завітати саме до нас. Ми пішли на ризик — закрили ресторан заради них, і не пожалкували: п’ють вони добряче. Греки з АЕКа, швейцарці з «Янг Бойз» телефонували особисто мені, домовлялись про обслуговування. Вони вже знають, що у нас безпечно і їх не обдурять, і потім навіть в таксі посадять.

— Канал «Футбол» знімає в одному з ваших закладів програму в режимі онлайн. Відвідувачі не скаржаться на присутність камер?

— Не той формат закладу, щоб це лякало людей. Навпаки, та цільова аудиторія, яка відвідує заклад в Matchday, всіляко намагається потрапити в камеру і навіть сприяє ажіотажу навколо цього проекту під час зйомок.

В спортінтернаті тренер казав, що не станеш футболістом — станеш безхатьком

— Ким ви себе більше відчуваєте: ресторатором, футболістом або футбольним менеджером?
— Не хочу заганяти себе в якісь шаблони: я відчуваю себе щасливою людиною, бо займаюся улюбленою справою.

— З ким із відомих гравців ви зустрічалися на футбольному полі?

— Можу згадати Андрія Русола, Руслана Ротаня, Віталія Лисицького на юнацькому рівні. Вся команда «Борисфен» на той час — 1999-2000 роки — серед них Андрій Смалько та Петро Кондратюк. Довелося грати в 1999 році дві товариські гри проти «Ротора» із Волгограда під керівництвом Віктора Прокопенко, який в 1995-му вибив з Кубку УЕФА «Манчестер Юнайтед». З того складу були Веретенніков, Нідергаус, Беркетов, Єсіпов… Дуже серйозна команда — віце-чемпіони Росії 97-го року. Для 17-річного вихованця спортінтернату це було щось неймовірне на той час. Перший серйозній досвід професійного футболу.

— В чому різниця між аматорською першістю та професійним чемпіонатом Другої ліги?

— В першу чергу відрізняється функціональною готовністю та відношенням до справи гравців. Людина, яка грає на професійному рівні, розуміє, що це його єдиний хліб і заробіток. Тому весь свій час він присвячує тільки футболу.

Зараз багато що помінялось на краще: сучасна молодь не живе тільки футболом і це, можливо, навіть є плюс. В наш час, в спортінтернаті, наш тренер казав: не станеш футболістом — станеш безхатьком! І ми виходили на поле й думали не про футбол, а тільки про те, як би не помилитися. Зараз молодь більш розкута, бо вона розуміє, що якщо не стане гравцем — нічого страшного не трапиться. Тому, вважаю, сучасне покоління перспективніше за нас. А раніше ми чіплялися за статус професійного футболіста, бо розуміли, що не станемо гравцями — життя втрачене.

В «Меліораторі» третина команди — це колишні професійні гравці, які ще півроку тому грали в командах майстрів. Аматорський рівень сильно підріс і у багатьох команд-учасників аматорського чемпіонату є кошти та можливість залучати більше футболістів - колишніх професіоналів. Аматори сьогодні навіть більше заробляють, ніж деякі професіонали в Другій лізі та в деяких командах Першої ліги чемпіонату країни.

— Скільки отримують ваші гравці?

— В нашій команді — 800 грн за перемогу, 600 грн за нічию. В деяких гравців є зарплата в залежності від відвідування тренувань. Це невеликі гроші - 2000 - 3000 грн, але все ж вони є дисциплінуючим стимулом для цих 8-9 футболістів, яких ми запросили в середині чемпіонату. Тому бюджет відносно невеликий, але його ж треба ще заробити, щоб потім виплатити гравцям.

800 грн за перемогу, 600 грн за нічию

— Ви платите зі своєї кишені?

— Три роки поспіль після заснування команда фінансувалася за мій рахунок і трішки мені допомагав мій партнер по бізнесу, деякий час навіть допомогав Віталій Лисицький, і матеріально, цінними порадами. Десь рік тому, коли ми підвищилися в класі, потрапили до Вищої ліги, ми зрозуміли, що треба підсилюватися. Вже своїх коштів стало катастрофічно не вистачати, і, зізнаюся, рік тому пішли деякі негаразди в бізнесі, і через футбол в тому числі. Може, десь втратив фокус, більше став приділяти увагу своїй пристрасті — «Меліоратору», і ринок за це покарав мене. На щастя, знайшов партнерів в Бучі, які дуже допомогли, і ми закінчили чемпіонат майже без боргів по зарплатні.

— Чому саме в Бучі вирішили «прописати» команду?

— Після виходу до Вищої ліги я зрозумів, що в Києві, в такому мегаполісі, наша команда розчинеться. Я став шукати перспективне містечко біля Києва, яке ще голодне до футболу і яке хоче отримати наше футбольне шоу. Вибір був між Ірпенем, Обуховим і Бучєю. Обрали Бучу, і в жодному разі не пожалкували. Там є всі можливості втілювати ті ідеї, які ми пропагуємо.

Але, зізнаюся, була ще вагома причина поїхати з Києва. Три роки тому мене вигнали із залу засідання київської Федерації футболу. Це був пан Кочетов зі словами: «Ви ніхто! Ваша команда ніколи не гратиме під нашою егідою!» Це все сталося після того, як я підтримав три колективи, які написали колективного листа про корупційні схеми у Федерації Києва та політику подвійних стандартів Ігоря Кочетова. «Меліоратор» напряму не постраждав від цих дій, але я все це бачив і підтримав колег. Всі команди-підписанти припинили своє існування, окрім «Меліоратора»! Так ми і опинилися в першості Київської області.

Але, повертаючись саме до гри, відверто скажу, що сама футбольна гра не є для нас головною метою. В нас набагато більше амбіцій в цьому питанні.

Мене вигнали із залу засідання київської Федерації футболу. Це був пан Кочетов зі словами: «Ви ніхто! Ваша команда ніколи не гратиме під нашою егідою!»

— Наскільки ви амбіційні?

— Можливо це буде не скромно з мого боку, але ми хочемо створити локальний формат NBA. В першу чергу ми працюємо над маркетингом. Ми хочемо задовільнити максимальний спектр послуг на стадіоні. Наше завдання — щоб відвідування стадіону «Ювілейний» стало найбільш емоційним спогадом мешканця Бучі або Києва, які він отримав в вихідні дні. Щоб глядачі чекали гру, щоб отримати насолоду та емоції.

Цю атмосферу ми створюємо виступом гуртів, участю відомих медіа та спортивних персон на стадіоні, проведенням конкурсів для дітей, де призи від партнерів їм дарує Микола Васильков (журналіст, прес-аташе головного тренера збірної Андрія Шевченка — автор) В нас є незабутні виходи під музику і неперевершений анонсер матчів — Сашко Гливінський (прес-аташе збірної — автор). Іноді навіть я на полі відволікався на його запальні співи і промови. Наш фудкорт в холодну пору року пригощає глядачів глійнтвейном, чаєм та печивом, а літом є пиво, квас, снеки.

Микола Васильков і Дмитро Дубас

Плануємо створити зону барбекю. За воротами в нас будуть працювати два кваліфікованих тренери з дітьми, щоб батько, який прийшов на гру, мав можливість залишити там, в спеціально огородженій зоні, свою дитину. Це вже є і рекламою нашої футбольної школи. Батько в той час зможе насолодитися футболом і вживу побачити зірок, яких він до цього бачив тільки по телевізору. В новому сезоні будемо залучати оркестр для супроводу матчів та створимо повноцінне фан-угруповування.

Сашко Гливінський і Микола Васильков

— Як публіка реагувала на вашу навколофутбольну активність?

— Перший рік і ми, і публіка приглядалися один до одного. Мені здається, що ми для них були чужими. Ми вчилися і багато було відкриттів для нас в ті часи. Але багато і помилок наробили. Так, ми не здогадувалися і мене здивувало, що в самій Бучі більш діє зовнішня реклама — плакати на вулицях, а не засоби масової інформації, соціальні мережи, Instagram. Це для нас гарна школа. Нам не вдалося, хоча ми працювали в цьому напрямку, створити фан-угруповання. Тому ж Гливінському потрібен фід-бек від трибун. Зараз публика збирається, але голосної суттєвої підтримки ми поки не відчуваємо. Але я дякую глядачам за те, що вони нас підтримували навіть після нашого провального першого кола. За минулий рік ми стали розумнішими в плані маркетингу, того, як задовольнити публіку на трибунах.

— Кажуть, на «Ювілейному» одна з найкращих галявин в країни. Це справді так?

— Так. Можливо, це пов’язане з тим, що на ній майже ніхто не грає. Але, безумовно, люди, які там працюють, професіонали своєї справи. Мені багато хто казав, мовляв, ви не подолаєте в Бучі бюрократію зі стадіоном. Навпаки, ми знайшли спільну мову з керівництвом стадіону. Всі, хто там грає, приємно здивовані станом покриття. Навіть коли ми грали товариську гру з «Колхеті», грузинські гості були вражені якістю покриття.

— Розумію, що ваше серце належить «Меліоратору», але все ж за які ще клуби вболіваєте?

— Звісно ж, за «Динамо» Київ. В дитинстві в мене було дві любові — «Динамо» Київ і «Меліоратор» Каховка. І, звичайно, «Дніпро», тому що я є вихованцем спортивного інтернату Дніпропетровська.

З закордонних клубів вболіваю за «Манчестер Юнайтед». Не знаю, це пристрасть серця чи комерційна любов, коли я вболіваю за них, можливо, це від бажання, щоб більше гостей прийшло (сміється)

— Згадали про спортінтернат. З ким там тренувались?

— Руслан Ротань, трішки раніше був Сергій Назаренко. З моїх однолітків майже всі потрапили до команд майстрів, але ніхто так яскраво не заграв. Хоча той же Віталій Шумейко пограв в російській Прем ’єр-лізі. Коли я вчився в київському спортінтернаті, то там був Віталій Лисицький, Андрій Хомин, Віталій Розгон та інші.

До речі, гостями наших закладів є Віталій Лисицький, Сергій Погорелий, Вадім Мілько, Руслан Костишин, деякі представники суддівський корпусу.

— Так у вас гарні стосунки з суддями?

— Скажу відверто, часто на іграх нас емоційно звинувачують в тому, що ми надаємо якісь послуги суддям. Навіть один селищний голова наших суперників якось кричав, що «досить сертифікатами стимулювати суддів». Якось ми їдемо на виїзд, а мій колега, президент клубу, який нас буде приймати, пише SMS: «Давай сьогодні грати по-честному». Я його питаю: «А що ти маєш на увазі?» Відповідає: «Давай не будемо стимулювати арбітрів». Я в такому шоці: «Ми таким не займаємось!» «Так? Ну, про тебе таке всі говорять».

Можу сказати про рефері, що за два роки в чемпіонаті області частіше зустрічав некваліфіковані дії гравців, ніж суддів, або упереджені дії з їх боку до команди.

Хабарів в житті суддям не давав, тому що їх поважаю. Максимум, що я можу їм зробити — це невеличку знижку в наших закладах, якщо вони завітають. Не варто критикувати корупцію, достатньо самому її не створювати стимулюванням арбітрів або інших зацікавлених осіб.

«Давай не будемо стимулювати арбітрів». Я в такому шоці: «Ми таким не займаємось!»

— Що треба зробити вашим підлеглим в закладах або в «Меліораторі», щоб ви їх вигнали?

— Непрофесійно ставитися до своєї справи, більш нічого. Для мене був дуже неприємний крок, коли після першого кола довелося розпрощатися із 12-ма футболістами, із якими я грав з початку «Меліоратора», з хорошими своїми друзями. Я розділяю і в спорті, і в бізнесі професійні та дружні стосунки. 90% цього не розуміють, особливо в футболі в силу свого виховання.

Я не люблю слова «звільняти». Краще «прощатися». Або, як я кажу — давати людям шанс в житті проявити себе в іншій компанії, в іншій команді. Секрет нашого локального успіху — ми любимо людей. Щиро й радушно. Коли до нас приходе нова людина на роботу, я кажу, що головне, щоб вона просто любила людей. Всьому іншому ми навчимо.

— Розкажіть про історію із Алієвим. Спочатку несподівано прийшов, потім так само несподівано пішов з команди. Це був маркетинговий хід, чи щось інше?

— Стосовно «прийшов»… Це не він до нас прийшов, це ми до нього прийшли і запросили. І при всій повазі до Сашка, а він дійсно легенда українського футболу, за ним не стояла черга, враховуючи його репутацію або характер. Безумовно, можна говорити про маркетинговий успіх, коли Алієв з’явився в команді.

Це абсолютно нормальна світова практика — використовувати співпрацю з зірками для того, щоб здобути популярності бренду або клубу. Це ж справедливо не тільки для спорту, а й для інших сфер діяльності. Так що Сашко Алієв нам допоміг, але ж він це робив не безкоштовно. До того ж ми для нього відкрили футбольну академію.

Так, врешті решт він пішов від нас. Не маю жодних до нього претензій. Але просто подивіться на його кар’єру. Мабуть, це такий стиль життя.

Якщо б не я, він би пішов з команди набагато раніше. Не тому, що я його стримував. Я дуже хотів, щоб Алієв залишився в нашій команді. Але треба зберегти баланс між маркетингом та спортивними показниками. Між рекламою, піаром та мікрокліматом в колективі. На жаль, мені зробити цього не вдалося. І винен тут не Алієв, а тільки я. Останні поєдинки я переконував тренера та спортивного директора, щоб його залишити, тому що для нас це було важливо, і не тільки в спортивному плані. А зараз бажаю Сашку успіху в інших клубах і в академії!

— А що зараз з вашою академією?

— Наша місія була в тому, щоб зробити найкращу в регіоні академію. І, повірте, можливо, це пафосно з мого боку, але це не таке вже й надскладне завдання. Я знаю, як це зробити.

Чому ми пішли з академії, яку так урочисто відкривали? Сашкові захотілося робити все самому. Там ще є інша, третя людина, яка його постійно переконувала, мовляв, якщо ти головний тренер академії, повинен робити все сам. Добре, ми надали йому таку можливість. Але коли почалися конфлікти, які впливали на розвиток цього проекту, я та спортивний директор просто пішли зі своїх посад і залишили Алієву можливість проявити себе на керівничій посаді. Тобто ми відійшли в сторону. Як там зараз все відбувається, навіть не знаю.

В наших найближчих планах є створити школу, якою буде пишатися не тільки Буча, а й весь регіон.

Був випадок, коли Алієва в перерві гри тренер хотів замінити, а він сказав: «А я не уйду с поля!»

—Те, що в Алієва єдиного з команди на футболці було прізвище на футболці, а решта гравців були такі собі «ноунейми», це нікого не ображало?

— Можливо, і ображало. Мікрокрімат в колективі — це дуже крихка річ. Поясню про «ноунеймів». В перерві між колами в чемпіонаті, коли ми займали 11-те місце, ми привели в команду 12 нових гравців, серед них був і Алієв. Тобто ми зробили абсолютно нову команду. І ми не знали, хто залишиться в команді після зборів. А з підписання контракту Алієвим зробили максимальний інформаційний розголос, тому і зробили таку футболку саме Сашку.

Багато разів в роздягальні ми заспокоювали наших футболістів, тому що після деяких перемог вони виглядили дещо засмученими. Тому що Алієв вміє на полі так добряче «підбадьорити», що не кожен це розуміє.

Один з кількох фірмових голів Алієва за «Меліоратор»

В нас був випадок, коли Алієва в перерві гри тренер хотів замінити, а він сказав: «А я не уйду с поля!» Тренеру прийшлося звертатися до футболістів і питати їх, чи допомагає їм Сашко чи ні. Була така кумедна історія. Врешті-решт він залишився, а ми втратили тренера, здебільшого й через це.

— Не було бажання запросити до пари з Алієвим Мілевського?

— Артем Мілевський — це наша трансферна мета (посміхається). Я не виключаю таку можливість. Було б гарно, якщо б ми його зацікавили і він у нас пограв. Зізнаюсь, що ми й надалі будемо працювати над залученням до «Меліоратора» зіркових особистостей, які через деякі причини наразі не мають команди. Сподіваюсь, що навесні ми здивуємо своїми трансферами.

Чому ми були популярнішими за деякі інші клуби? Тому що інші ставлять спортивний аспект як пріоритет своєї діяльності і забувають про інтереси глядачів. Ось тому і приходять по 20 вболівальників на такі команди, тому що на полі немає таких футбольних особистостей, як Алієв та Мілевський. І вони привертаюсь увагу не тільки глядачів, а й навколофутбольну аудиторію.

— Хто вам робить такі пекельні програмки на матчі?

— Я і Юрій Яковчук. В команді є така людина, яка робить всі малюнки в наших ресторанах, всі ці фрески, створює всі афіши. Він художник, дизайнер, голкіпер, селекціонер, креативщик. Це саме він привів отих 12 футболістів. І саме він ризикнув, перейшовши з команди чемпіона області, який є фінансово добре забезпеченим, до ризикованого проекту, до нас.

Ми брали приклад не тільки з європейських футбольних афіш, а і з голівудської поліграфічної продукції. Це те, що максимально привертає увагу. Вважаю, що в нас найкращі афіші в Україні.

800 тисяч — це третє місце, і 900 — це друге місце або чемпіонство

— Я бачив декілька ваших матчів і помітив, що вас ніколи не міняють. Ви на полі всі 90 + хвилин. Це бажання все контролювати, або просто ще не награлися в футбол?

— Я багато чого не добрав від футболу, моя мрія не втілилася в життя. Десь заважали травми. Десь не вистачило характеру, зізнаюсь. Тому, коли з’явилася можливість зробити свій футбольний клуб, я це зробив. Так, я егоїст, і зробив його для себе. Але наразі я вже не маю права так себе вести, тому що не тільки я виходжу на поле. Вже залучені інші люди і інвестиції, і я маю багато зобов’язань. Тому треба вже наступати на своє «его».

Цей сезон фізично дався дуже важко. Моя робота не дозволяє мені приділяти стільки уваги футболу, скільки я хочу. На жаль, або на щастя, через футбол я відмовив собі в великої кількості алкоголя, який я сильно люблю, а саме - пиво з гостями. (сміється)

Але є ще один аспект, чому я допомагав на полі гравцям: в нас дійсно були проблеми в центрі поля, коли не було, кому грати. Навіть був матч, один із останніх, коли ми програвали 1:3 і я попросив заміну…

— Я не вірю, що ви просили заміну.

— Так, брешу. Мене замінили. Це зробив наш спортивний директор. На жаль, на той час ми залишилися без тренера, який звільнився. Звільнився через конфлікт з Алієвим. Працювати із зірками такого калібру мати професійних навичок замало. Тут треба бути ще й психологом. Він образився навіть не на Алієва, а на мене - через те, що я залишав його в команді, хоча через Сашка були проблеми і з атмосферою в колективі.

— Який бюджет проекту «Меліоратор»?

— 850 тисяч гривень на сезон. В минулому році ми використали 480 і зайняли 6-місце серед 12 команд чемпіонату області, який, я вважаю, є дуже сильним через залучення великої кількості професіоналів.

Порахували, скільки буде коштувати потрапляння в трійку лідерів. 800 тисяч — це третє місце, і 900 — це друге місце або чемпіонство. Нам цього вистачить.

— Чому така незвична назва у клуба?

— Мені багато хто казав: «Чувак, та поміняй назву». Я кажу: «Та ні, вона привертає увагу: хтось сміється, хтось дивується». Є відео, де у Рафаїлова питають: в якому клубі грає Алієв? Варіанти — «Рефріжератор», «Меліоратор», «Асенізатор» або «Трансформатор». Не бачили? Щось він там відповів. Але головне, що назва не залишає нікого байдужим (сміється)

Взагалі я в дитинстві ходив на матчі «Меліоратора» рідної Каховки. Я на тих гравців просто молився і дивився з відкритим ротом. Я ж не знав, що багато з них були алкоголіки і пропили свої футбольні таланти. Можна сказати, що ця назва — втілення дитячої мрії.

— У вас на грі був за кілька днів до смерті баскетболіст Григорій Хіжняк. Ви підтримували з ним стосунки?

— Так, він був частим гостем одного з наших ресторанів. Для нас те, що сталося, стало шоком. Не було візуальних передумов, щоб так різко обірвалося його життя. Він був надзвичайно веселою людиною, яка залишила тільки приємні спогади. Кумедна людина з почуттям гумору. Його дуже любили люди. Він був набожною людиною, саме завдяки йому я дізнавався про церковні свята. Наступного сезону ми обов’язково зробимо акцію пам’яті нашого друга.

— Як сталося, що про «Меліоратор» говорять більше, ніж про деякі команди навіть Першої ліги?

— В серпні та вересні минулого року наша команда найчастіше потрапляла на найпопулярніші спортивні сайти України, ніж будь яка команда професійного рівня, крім команд Премьєр-ліги. Звичайно, нам допомогла з паблісіті історія з приходом до нас Сашка Алієва.

На мій погляд, маркетинг в нашому футболі при смерті. Мабуть, як і увесь наш футбол. Якщо це робиш в кайф, за свої кошти, для людей, як і в ресторанах, люди відчувають щирість і небайдужість, то буде все гаразд.

Маркетинг в нашому футболі при смерті. Мабуть, як і увесь наш футбол.

Я не знаю, що роблять інші клуби. Але у кількох команд я вчився — це «Рух» Вінники, «Колос» Ковалівка. Деякі професійні команди із Першої ліги до нас звертаються, щоб ми допомогли їм в створенні афіш та програмок. І ми їм допомагаємо консультаціями.

В нас не вистачило часу і досвіду, щоб втілити всі наші задумки і ідеї в життя. Виключно за рахунок грамотної маркетингової політики, яку розробили мої однодумці в клубі, ми добилися успіху.

— Де ви бачите свій клуб за п’ять років?

— Хотілося б відповісти, що п’ять років — і ми єврокубках (сміється) Але я реаліст. Наша ціль — отримати професійний статус разом с успішно функціонуючою дитячою академією. Ми абсолютно не розділяємо дорослий футбол від дитячого. Дитячий футбол — це наше майбутнє, а дорослий має дати більше розголосу для наших партнерів, спонсорів та інвесторів.

Спілкувався Михайло РЕУЦЬКИЙ