Кевін МЕНДЕС: «Адаптуватися в Україні було дуже важко»

Нинішня зима стала особливою для карпатівця Кевіна Мендеса. У сім’ї уругвайця, який через тиждень святкуватиме свій 23-й день народження, відбулося поповнення. Дружина подарувала Кевіну сина. Про перші тижні батьківства, непросте дитинство, кар’єру в «Ромі», зіркових уругвайців Салаєту та Пандіані, а також адаптацію у Львові розповів півзахисник «левів».

– Кевіне, прийми найщиріші вітання від усієї карпатівської сім’ї. У тебе нещодавно відбулася одна з найважливіших подій у житті. Які емоції викликало народження сина?
– Дякую за вітання! Щиро кажучи, це цілком нові емоції для мене. Народження дитини – це найважливіша річ, яку може мати людина, і в цей момент я пережив незабутні та найяскравіші емоції у моєму житті. Ми дуже раді появі на світ нашого синочка, якого ми назвали Константино.

– Ти хотів би, щоб колись він став футболістом?
– Мені б хотілося, щоб він був шанованою людиною, щоб він займався тим, що приноситиме йому задоволення та комфорт. Не буду кривити душею, звичайно, мені б хотілося, щоб йому подобався також і футбол.

– Твоя дорога у футбол не була легкою – у 13-річному віці ти вирушив з дому і почав підкорення столиці. Як минуло твоє дитинство у рідному Тринідаді?
– Безсумнівно, дорога ця виявилась нелегкою, але завдяки своїм зусиллям я всього досягнув, чого прагнув. Моє дитинство у Тринідаді було доволі щасливим, незважаючи на економічні проблеми вдома та труднощі, які довелося пережити на вулиці.

– Відчув на собі вуличні закони?
– Так, вулиця сильно вплинула на мене, бо вона змусила мене дуже швидко подорослішати. Доволі часто вуличні закони є суворими, але вони загартовують тебе і ти починаєш по-іншому розуміти життя. Можу сказати, що це дуже допомогло мені не тільки у футболі, а й загалом у житті.

– Як тебе зустріла столиця Уругваю?
– Спочатку в Монтевідео було важко: я сумував за ріднею, за друзями, за звичаями... Але я знайшов у собі сили рухатися далі. Не останню роль в даному випадку відіграв і досвід та знання, які я отримав у дитинстві.

– Колись ти казав, що усі твої родичі вболівають лише за «Пеньяроль». Хто саме прищепив тобі любов до цього клубу?
– Так, у моїй сім’ї є багато прихильників «Пеньяроля», а головну відповідальність за те, що я є вболівальником цієї команди, несе мій батько. Він прищепив мені цю любов до «Пеньяроля» ще змалечку.

– Так сталося, що мрії твоєї родини справдилися і ти був одним з тих, хто носив футболку цього великого клубу. Коли ти тільки розпочинав свій шлях, то в команді вже був легендарний уругвайський нападник Марсело Салаєта, який залишив яскравий слід у Європі завдяки виступам в «Ювентусі» та «Севільї».
– Людей, які мені допомагали було чимало... Одним із них справді був Салаєта. Також відзначу досвідченого Антоніо Пачеко, який виступав за «Інтер» та іспанські клуби, і Даріо Родрігеса, якого в Європі знають завдяки поєдинкам у складі «Шальке». Тобто я відчував підтримку від партнерів і гармонійно влився у колектив.

– На юнацькому рівні ти демонстрував фантастичні результати і після успішних виступів у складі юнацьких збірних Уругваю тебе включали до списку топ-50 найперспективніших гравців світу. Це впливало на тебе психологічно?
– Так, це дуже вплинуло на мене в психологічному плані. Я був вихідцем із дуже скромного кварталу, і досягти цього ось так в одну мить... Це все дуже важко вкладалося в моїй голові. Я навіть змушений був звернутися за психологічною допомогою.

– Не варто сумніватися, що після хорошого сезону у тебе вистачало пропозицій з провідних команд світу. Чому ти обрав саме «Рому»?
– Варіанти справді були різноманітними. Втім я підписав контракт з римлянами, тому що це відомий клуб і я бачив потенціал цього проекту. Крім того, я думав, що там мені буде легше пристосуватися до гри у Європі.

– Адаптація в Римі була важкою. Хто допомагав тобі?
– Так, було важко. Це команда, яка має хороших виконавців, яка бореться в єврокубках, яка має великі амбіції, тож дуже часто молодому футболісту доволі важко вибороти там місце під сонцем. Щодо допомоги, то найбільш відчутною вона була від бразильця Майкона. Саме ця людина давала мені слушні поради у скрутну хвилину.

– Через брак ігрової практики в «Ромі» у тебе виник варіант з орендою в «Перуджі». Чому там не склалося?
– У новій команді я провів шість місяців, однак отримував мало ігрової практики. Як на мене, вся справа в тому, що я почав отримувати травми та виступав за збірну U20.

– По-справжньому щасливим ти став у «Лозанні», де ти зустрів ще одну уругвайську легенду Вальтера Пандіані.
– В Швейцарії я пережив багато хороших моментів, це правда. У 2016-му ми навіть стали переможцями другого дивізіону. Щодо Пандіані, то він мені дуже допомагав і ми сильно потоваришували. Це простодушна людина, у нього добре серце... Допомога Вальтера була безцінною для мене.

– Влітку 2018-го ти став гравцем «Карпат». Довго роздумував над переїздом в Україну?
– Коли йдеться про набуття нового досвіду у новій для тебе країні, то завжди добре розмірковуєш над цим варіантом. Я познайомився з клубом, побачив чимало позитивних речей і одразу ж прийняв цей виклик.

– Твоя адаптація у Львові. Що було найважче: погода, мова, культура, стиль футболу?
– Якщо говорити щиро, то мушу сказати, що адаптуватися в Україні було дуже важко. Я думаю, що тут є чотири фактори: мова, яка є доволі великим бар’єром; клімат також є важким, оскільки він дуже відрізняється від того, який панує на моїй Батьківщині; культура також відрізняться від моєї рідної, та й футбол теж інший. Але я знаю, що з плином часу я здолаю ці перешкоди та адаптуюся до цих нових для мене речей.

– Які враження від Львова та карпатівського колективу?
– У нас хороша атмосфера. Існують певні моменти, пов’язані з мовою, однак ми спілкуємося через перекладача або ж англійською. Львів – дуже красиве й доволі велике місто. Тут є багато місць, де можна гарно провести час, а ще тут можна смачно поїсти.

– Півроку твоє адаптації в «Карпатах» завершуються. Відчуваєш, що у новому році можеш додати в ігровому аспекті?
– Я думаю, що цього прагне кожна людина і кожен футболіст – додавати з кожним днем і кожним роком. Цього ж прагну і я – стати більш активним, щоб досягти результатів як на індивідуальному рівні, так і на колективному. Вірю, що у «Карпат» попереду успішний період.