Шлях чемпіонки

21-23 березня у Києві відбудеться черговий «Кубок Дерюгіної» — один із турнірів серії Кубка світу. Безперечно, в олімпійський рік увага до цих змагань буде особливою, тим більше, що на килим вийде наша Анка Безсонова — одна з найголовніших претенденток на тріумф у Пекіні. Переконаний, що найкращій спортсменці України 2007 року ціпком до снаги боротися як за перемогу на «Кубку Дерюгінаї», так і за перемогу на Іграх-2008. Але ж як складно буде це зробити! Бо коли глибоко «копнути», що ж насправді стоїть за тріумфом Анни Безсонової на світовій пєршості-2007 у Греції, тобто врахувати сучасні тенденції суддівської роботи у цьому чи не найеуб'єктивнішому виді спорту, то стане зрозуміло: вона спромоглася зробити щось неймовірне! Бо особисто знаю й усвідомлюю — наскільки ж тернистим був шлях цієї чарівної дівчини до світового визнання...
 
Про факти й аргументи

Так, художня гімнастика — це той вид спорту, де не варто давати резонансних оцінок тому, хто мало розбирається у всіх тонкощах його «кулінарії». Повірте, вона настільки гірка й неприваблива, що сміливець, беручий на себе відповідальність заявляти, мовляв, ота дівчина виступила добре, а оця — погано, як правило від істини далекий і керується виключно власними симпатіями та антипатіями. Недосить навіть щось там «шурупати» у складних лабіринтах правил, недосить і знатися у технічних аспектах. Більш-менш зрозумілою картина стає лише тому, для кого не є загадкою тренувально-змагальний арсенал як своїх гімнасток, так і їхніх суперниць. Ось тоді справді можна порівнювати, сперечатися, доводити...

На щастя, у мене були чудові вчителі — Альбіна та Ірина Дерюгіни, які дозволяли годинами просиджувати у залі під час власних тренувань, і завдяки яким я періодично мав змогу спостерігати за тренуваннями росіянок, білорусок, болгарок, іспанок та інших спортсменок. Знаєте, досвідченому оку значно легше бачити й оцінювати. Саме тому, беручись трохи пофілософствувати на предмет справжньої «вартості» золотої медалі абсолютної чемпіонки світу Анни Безсонової, підкреслюю — спираюся переважно на те, що чув і бачив особисто...

Отже, що треба, щоби стати абсолютною чемпіонкою світу у художній гімнастиці? Зовнішні данні? Сильного тренера? Технічну досконалість? Артистизм? Оригінальні трюки? Вислугу років?.. На мій погляд, усе разом взяте, та ще й за необхідної умови бажання арбітрів розглядати тебе як найвірогіднішу претендентку на титул. Інакше — пиши пропало. Сьогодні суддя — цей той Бог і цар, від власного бажання якого залежить підсумковий результат.
Звичайно, на це бажання можна впливати. І впливають: від кожної країни — в міру своїх сил, здібностей і аргументів. А вони, як ви здогадуєтеся, у кожного різні. Україна, наприклад, передовсім намагалася впливати майстерністю своїх гімнасток. Благо, зірок у нас ніколи не бракувало — Олександра Тимошенко і Оксана Скалдіна, Катерина Серебрянська і Олена Вітриченко, Тамара Єрофеєва і Анна Безсонова... І якщо наприкінці минулого століття цей аргумент мав чи не вирішальне значення, то на початку нинішнього, в силу застосування аргументів інших, усе раптом звелося до тотальної гегемонії Росії. Ні, майстерність Юлії Барсукової, Аліни Кабаєвої чи Ірини Чащиної ставити під сумнів не збираюся. Інша річ, що на тих чи інших найвагоміших стартах їхня майстерність давала суттєві збої (насамперед це стосується Кабаєвої та Чащиної), проте дві перші сходинки п'єдесталу незмінно залишалися за ними.

Ви спитаєте: що ж то за «аргументи» такі? Відповім: більша любов арбітрів до Росії, ніж до України та інших. Чому? Ну, то вже запитайте у самих представників Феміди. Можливо, в силу певних причин їм так просто вигідно.

Ви спитаєте: чи борються з цим, і чи взагалі з цим можна боротися? Відповім: боролися і борються. А інакше Анна Безсонова нізащо б не тріумфувала на чемпіонаті світу...
 
«Золото» —-за голлівудську усмішку

Скажу відверто: в її перемогу на ЧС-2007 у Греції не вірив. Не вірив, бо не було до цього суттєвих передумов. Адже на що можна сподіватися, коли Безсонова виступає бездоганно, а мультичемпіонкою ЧС-2005 в Баку стає «небезгрішна» росіянка Ольга Капранова? Коли наша гімнастка вже вкотре демонструє свою неперевершену майстерність, а мультичемпінкою ЧЄ-2006 у Москві стає «недопідкована» росіянка Вєра Сесіна?..

Узагалі, вірити (але не сподіватися!) я перестав ще 2003 року, коли мені пощастило побувати на чемпіонаті світу в Будапешті. Так, підступний м'яч, наче підштрикнутий страхом і злісттю всієї російської делегації, за мить до завершення Безсоновою чудової композиції зрадницьки пострибав за межі килима.
 
Але ж в усьому іншому наша гімнастка була бездоганною! А її «Лебедине озеро» з обручем і досі називають «шедевром усіх шедеврів». І багатотисячний зал, у тому числі й команди Азербайджану та Казахстану, прихильних, загалом, до Росії, дружно скандував: «Без-со-но-ва! Без-со-но-ва!! Без-со-но-ва!!!». Скандував він це і тоді, коли золотою медаллю абсолютної чемпіонки світу нагороджували... Аліну Кабаєву! Виявляється, для перемоги досить було просто сформувати «зубо-губний апарат» у голівудську посмішку, почергово закладати ніжки собі на потилицю і, стоячи більшу частину часу кожної композиції на місці, обома руками підкидати вгору той самий м'яч (чи обруч, чи скакалку...) і обома ж руками його ловити. Ось і все! І нащо там якісь складнощі й труднощі, технічні «па» й артистичні знахідки?

Хто сьогодні згадуватиме, що під час післяфінішного святкового банкету сталася унікальна подія. Десятки гімнасток різних країн, тісним гуртом удосконалюючи власні навички «танців народів світу» на дискотеці, раптом розступилися у широке коло, пропускаючи в центр Аню. І знову над вечірнім Будапештом залунало: «Без-со-но-ва! Без-со-но-ва!! Без-со-но-ва!!!». Дівчата вітали СПРАВЖНЮ чемпіонку світу, яка стала нею на гімнастичному килимі й у свідомості кожної з них, а не на паперових протоколах. А про відсутність на банкеті Кабаєвої ніхто й слова не мовив...

Приємно? Безумовно! Проте історія досягнень світового спорту, на превеликий жаль, фіксується якраз на папері. І в усіх довідниках записано: «Абсолютна чемпіонка світу 2003 року — Аліна Кабаєва (Росія)».. Отже, де було вірити у «золотий» тріумф Анни Безсонової на ЧС-2007, тим більше, після подій на Олімпіаді-2004 та згадуваних вище ЧС-2005 та ЧЄ-2006...

Як «гартувалася сталь»

Але ж зуміла таки Аня підкорити гімнастичний світ і в клятих протоколах! Ось тут, власне, слід уже переключити увагу на нашу героїню. Тільки уявіть собі, який треба мати характер і волю, щоби після усього цього не «зламатися», не махнути рукою і взагалі не завершити виступати! Утім, перегорнувши подумки сторінки історії, саме тепер зловив себе на думці, що характер Безсонової почав гартуватися ще тоді, коли про неї й розмов майже не велося, і гартувався з того часу постійно...

Згадую чемпіонати України 1998 та 1999 років... Лідери — Олена Вітриченко (якій, здається, «десятки» ставили уже за те, що вона взагалі виходила на килим) і Тамара Єрофеєва, чий прогрес справді був очевидним. Хто за ними? З десяток досить-таки посередніх гімнасток, більшість із яких, утім, страждали «зірковістю» і дозволяли собі неетичні коментарі стосовно отриманих оцінок. Безсонової серед галасуючих не було. Пам'ятаю, вона підійде, мовчки подивиться на підсумкові протоколи, і також мовчки йде. Аня не розмовляла, Аня працювала...

Рік 2000-й. Гаряча полеміка навколо того, чи варто відправляти на Олімпіаду в Сідней Олену Вітриченко, яка, мовляв, своє вже «відстріляла»? Чи не краще поставити на її місце молоду і перспективну, котрій корисно буде «скуштувати олімпійського пороху»? І вже цією «молодою і перспективною» називали не когось із «зірково-галасуючих», а саме Безсонову.
Аня не розмовляла, Аня працювала...

Рік 2001-й. Чемпіонат світу в Мадриді. На нашу героїню дивляться з цікавістю, проте підпускати близько до п'єдесталу пошани не збираються. Хоча спитати, чим тоді Безсонова поступалася тій же болгарці Симоні Пейчевій — питання риторичне.
Аня не розмовляла, Аня працювала...

Рік 2002-й. Чемпіонат Європи в Гранаді (Іспанія). Вайлувата і товстенька Аліна Кабаєва перемагає, «небезгрішна», але в цілому феєричніша Безсонова — третя.
Аня не розмовляла, Аня працювала...

Рік 2003-й. «Паперова» чемпіонка світу радісно заявляє, що не бачить собі гідної конкуренції на Іграх-2004. Мовляв, там — «нагорі» — вже все вирішено.
Аня знову не розмовляла, Аня працювала...

Рік 2004-й. Лише «бронза» Олімпійських ігор, у той час як Кабаєва і Чащина виступили там далеко не безапеляційно. З цього приводу гарячкували і в Україні, і в Білорусі, і в Болгарії.
Аня ж укотре багато не розмовляла, лише зауважила, що зробила в Афінах усе, що могла. І знову пішла працювати...

Взагалі, на тренуваннях вона також уміла стримувати емоції. Тамара Єрофеєва — та могла собі дозволити і м'ячем у «дев'ятку» вікна, і булави — на балкон, і сльози — у долоні та на килим... А наша героїня — ані чирик. Почує: «Безсонова!», — мовчки підведеться і йде на килим. Так, вистачало і помилок, і багато чого не виходило, і, певно, були моменти, коли погано почувалася чи щось боліло. Проте завжди тримала все в собі.
 
Зізнаюся: не знаю, як воно є на сьогодні. Але не чув я від неї скарг чи образ ні 2005 року, ні 2006-го. «Так, я не перша, що поробиш. Отже, треба ще краще тренуватися», — тільки того й казала. І ні слова про прихильність арбітрів до росіянок, про травми чи просто про втому...

Зізнаюся: я їй відверто дивувався. Ну чого ж ото день у день проводити по 8-10 годин у залі, коли усвідомлюєш, що арбітри все одно «не.пустять»? Але, як бачимо, віра у власні сили та професіональне ставлення до тренувань і змагань таки принесли такий довгоочікуваний, такий, здавалося, уже нереальний феноменальний результат! Тому сьогодні, коли кажуть: «Безсонова — найкраща спортсменка 2007 року», особисто я вбачаю в цьому не лише відзнаку за «золото» чемпіонату світу, а й за «корчагінський» — по-справжньому сталевий чемпіонський характер цієї тендітної красуні, яка зуміла довести життєву аксіому: «Підкоряється лише тому, хто цього дуже-дуже прагне»...

Сергій ДАЦЕНКО, «Спортивна газета»