Анастасія МЕРКУШИНА: «Кожна із нас на Олімпіаді була, наче у мушлі»

Інтерв’ю наймолодшої учасниці біатлонної збірної України, яка сьогодні закривала виступ нашої команди.

– Як оцінюєш свою роботу на етапі?
– З десяти балів – на вісімку.

– Чому бракує двох?
– Один бал забираємо за те, що зробила грубу поправку на «лежці». Вчасно зрозуміла свою помилку і відпрацювала достатньо швидко з додатковими. І ще мінус за останнє коло. Мені реально не вистачило сил. Я просто погналася за Далмаєр на першому колі і трохи «закислилася». Не скажу, що це було неправильно. Якщо би я впоралася з «лежкою», то могла би йти далі за нею. Але, на жаль,  мене не вистачило на останньому колі.

– Після виступу дівчат на перших двох етапах, коли стало зрозуміти, що на медалі ми уже навряд чи будемо претендувати, психологічний пресинг спав?
– Так, біглося легше. Не знаю, як би я бігла, якщо би була у лідерах. Звісно, сподіваюся, налаштувалася б і відпрацювала нормально. Але, за даних обставин, зізнаюся чесно, працювати на своєму етапі було трохи легше.

– Ця Олімпіада стала для тебе дебютною, ти переживала цілий вир емоцій, вони були щирі. Скажи, от зараз, після того, як всі гонки закінчилися, ти відчуваєш, що за плечима вже маєш певний досвід, який через чотири роки  допоможе в таких екстремальних моментах спокійніше ставитися до питання досягнення  високого результату?
– Насправді, я дуже стомилася за цю Олімпіаду і психологічно зараз на самому дні.  Єдине, що хочу зараз – приїхати додому, обійняти своїх рідних, погуляти зі своєю собакою, реально заспокоїтися і, привівши себе до ладу, продовжувати бігти. Тому що після деяких гонок реально не хотілося  з ліжка ставати.

– Бажання кинути «той біатлон» не виникало?
– Чесно? Була думка після «індивідуалки» (сміється). Я плакала, кричала:  «Все, я більше не буду!». Але, знаєте стільки зробити, відпрацювати, щоби просто так здатися, викинувши білий прапор, це - не про мене.

– Пост Валі Семеренко, який з’явився сьогодні у соціальних мережах, ставить питання щодо атмосфери в команді. Що трапилося?

– Ми злі зараз, але переважно самі  на себе. Тому що багато в кого щось не вийшло: у когось - стрільба, у когось – хід. Мені не сподобалося, що не було  колегіального рішення по естафеті і взагалі по гонках.  Єдине,  що можу сказати: всі рішення приймав саме Урош. Це не були рішення ані Бринзака, ані інших тренерів. Всі рішення -  Уроша Велепця. Я не можу засуджувати: правильні чи ні, це – не моя справа. Я кажу, що є. З дівчатами ми спілкуємося нормально, ніяких «терок», як то кажуть, немає. Ми злі, але злі на себе. Ми не звинувачуємо ані тренерів, ані вболівальників, ані Федерацію. Ми всі намагалися відпрацювати на максимум, ми всі хотіли медалі, ми всі хотіли перемагати. Не було нікого, хто хотів би зробити погано. Атмосфера в колективі - робоча, конфліктів немає. Вночі ніхто не приходить і по голові не б’є (сміється).

– У словах Валі читається гнів. У Тебе з нею немає особистого конфлікту?
– Знаєте, ми на цій Олімпіаді кожна, наче у мушлі: закрилася від решти світу й готуєшся сам по собі, тобто налаштовуєшся.  Я не знаю, що буде після фінішу. Що було до старту? Ми просто готувалися. Думаю, що  навіть та ж сама Валя налаштовувалася на естафету, як і всі. Я дуже довго була запасною і  знаю, що це таке. Так само фокусувалася на гонці, готуючись до неї, як і четверо тих, кого поставили на етапи. Тому, в принципі,  можу сказати, що нас сьогодні бігло не четверо, а п‘ятеро. Я завжди вважає запасну – частиною команди. І якщо команда здобуває медаль, то це медаль усієї команди, а не лише тих, хто біг. А якщо програш, то програш усієї України.

Олександр ГЛИВИНСЬКИЙ з Пхьончхана