Сергій ВАСИЛЮК: «Потрібно шукати нових Шевченка і Реброва»

У понеділок, 28 березня, гостем редакції Sport.ua став посол збірної України на Євро-2016 і лідер групи «Тінь Сонця» Сергій ВАСИЛЮК. Він розповів про те, як став послом національної збірної, про своє ставлення до легіонерів, про те, за які команди вболіває та багато іншого.

 

ПРО ЗБІРНУ УЕЛЬСУ

 

Валлійці зараз не такі, які були у 90-х роках. Зараз це амбітна команда, вона теж вийшла на Євро. Це, по ідеї, команда, сильніша за Кіпр, тому нам треба буде ще більше постаратися, аби перемогти. Думаю, це буде здоровий іспит перед Польщею, Північною Ірландією і, звичайно, Німеччиною. Бажаю нашому тренерському штабу, щоб вони якнайкраще випробували якісь нові схеми, нові взаємодії між нашими футболістами: і старшими, і молодшими, які зараз поповнили лави нашої національної команди.

 

З МИХАЙЛОМ ФОМЕНКОМ ВИ ОСОБИСТО ЗНАЙОМІ. З КИМ ЩЕ?

 

Ми знайомі, але офіційного представлення не було. Офіційне представлення було здійснено прес-аташе збірної паном Гливинським, якого я дуже люблю ще з давніх часів. Він мене познайомив з Романом Зозулею, який, як виявилося, полюбляє слухати нашу музику. Так у нас зав'язалася розмова. По ходу знайомилися з усіма, з ким було можливо, хто був готовий до щирих розмов. Наприклад, з Русланом Ротанем дуже цікаво, мило поспілкувалися, він — класна людина. Всіх люблю, всім симпатизую. Моя мрія — щоб Євро нас більше зблизило. Мені здається, що наші футболісти навіть інколи не уявляють, як по-різному проявляється в здоровому сенсі наша глядацька симпатія. Я, наприклад, ніколи ні в кого не брав автографи, тому що вони для мене нічого не значать. Мені набагато цікавіше спілкуватися із цією людиною.

 

ПРО ПІСНЮ «ЇХАЛИ КОЗАКИ»

 

Дуже вдячні вболівальникам і нашим шанувальникам за те, що вони проявили активність. Пісня дійсно знана у спортивному світі. Олександр Усик під неї виходить. Як виявилося, і молодіжна збірна під неї виходить, деякі клуби Першої ліги. Було логічно те, що цю пісню включили. Ми дуже раді, що її обрали. Хоча головне — не те, хто забив гол, а щоб виграла команда. Тому нам це радісно, але, в першу чергу, ми зичимо перемоги нашій збірній.

Швидше за все, не буде можливості співати на Євро, вірогідність цього дуже маленька. Це не через те, що немає можливості прилетіти до Франції. А через те, що, можливо, інші збірні гірше підготувалися, у них таких амбасадорів немає, вони не планують шоу на стадіоні. А УЄФА хоче, щоб у всіх були рівні можливості. Ми не проти виступити на одному стадіоні з «Рамштайном», якщо вони будуть представляти Німеччину, але навряд чи це збільшить шанси збірної Німеччини на перемогу. Нам це було б цікаво. Якщо буде така можливість, ми виступимо.

 

ПРО ПРОПОЗИЦІЮ БУТИ ПОСЛОМ ЗБІРНОЇ УКРАЇНИ

 

Все було поступово. Нашу пісню обрали — і почали говорити, що «Тінь Сонця» буде виступати у Франції. Тоді Федерація футболу України запросила нас на зустріч — і ми детальніше почали про це все говорити. Але навіть якщо нам не вдасться це зробити на стадіонах у Франції — можливий варіант виступів у фан-зонах. А ще більш можливий варіант — ми з ФФУ готуємо масштабний музично-футбольний проект. Якщо всі зірки стануть в правильну позицію, то цей тур святкових консолідуючих заходів по всій Україні зміцнить наш патріотизм, єдність країни і ще більше мобілізує армію вболівальників футболу. Це планується на травень.

 

ПРО ОЛЕКСАНДРА УСИКА, ЯКИЙ ВИХОДИТЬ ПІД ПІСНЮ ГУРТУ «ТІНЬ СОНЦЯ»

 

Напевно, Сашко сам обрав пісню, під яку виходити. Ми про це дізналися постфактум. Це було приємно. Потім ми познайомилися — і вже виступали разом на «Арені Львів». Думаю, ми ще повторимо таку практику виступів.

 

ПРО ЗАНЯТТЯ СПОРТОМ

 

В мене хороша родина, мене намагалися виховати адекватною людиною і щоб у здоровому тілі був здоровий дух. Хвилювалися, щоб я у жодному разі не пив, не курив. Я з батьком з дитинства трошки грав у футбол, більше я грав зі своїми однолітками. Моє зацікавлення футболом певною мірою використовувалося агітацією, що не можна нічого вживати. Я й не планував, в дитинстві запах алкоголю мене взагалі відштовхував. Я не розумів, для чого це взагалі потрібно. Тільки з часом довелося спробувати. Я ходив на вільну боротьбу чотири роки і два роки ходив на футбол на стадіон «Динамо». Цікаво, що той тренер досі тренує маленьких хлопчиків, я його періодично бачу. В мене не найкращі спогади залишилися після цієї футбольної секції, тому що я не бачив якоїсь стратегії нашої підготовки до професійного рівня. Можливо, ця секція і не передбачала такого, а це була просто розвага. Напевно, ніхто з тих хлопців не став професійним футболістом. Мені не дуже ці тренування подобалися. Певною мірою вони навіть відбивали бажання грати в футбол. Ми 90% часу всіх занять просто відпрацьовували якісь вправи, вони були далекими, на мою думку, від футболу. Навіть коли нам двічі давали можливість пограти на стадіоні «Дніпро», якого зараз не існує, все одно були певні обмеження. Чомусь не можна бити з носка. Хоча ти не б'єш з носка, ти б'єш з підйому, а тобі гол не зараховують. Як на мене, це маразм. Такі речі відбивали бажання займатися у цій секції. А мої батьки не прагнули, щоб я став футболістом. Врешті-решт я став великим уболівальником, особливо — в кінці 90-х, коли мені було 14-16 років.

Вільна боротьба допомагала в окремих ситуаціях, під час конфліктів. В 90-х роках у Києві був дуже нездоровий мікроклімат в школах і поза школами. Було дуже багато рекетирів. Ти йдеш, наприклад, на книжковий ринок «Петрівка» — і відразу готуєшся, що будуть рекетири і думаєш, як себе повести у тій чи іншій ситуації. Це було дуже неприємно. Якщо ти йдеш до школи, ти знаєш, що зустрінеш їх. Взагалі мені здається, що діти більш жорстокі, ніж дорослі. Можливо, у дорослому віці люди по-іншому проявляють свою підлість, але в дитячому садочку чи початкових класах взагалі людина проявляє це краще.

Різні бували ситуації. Хтось поважав, хтось — ні. Когось вдавалося перемагати, когось не вдавалося, як і по життю.

 

КОМАНДА, ЗА ЯКУ ВБОЛІВАЮ

 

Я поважаю вболівальників усіх команд. Не знаю, як можна жити в Києві і вболівати за «Ювентус» чи «Реал» більше, ніж за «Динамо». Завжди вболівав за «Динамо». Потім з'явилися у нас ще команди ЦСКА, «Оболонь», «Арсенал». Але «Динамо» було гордістю республіки, а потім незалежної країни. Але я симпатизую оболонцям за те, що вони так класно підтримують свою команду. Це хороший приклад для вболівальників «Динамо». Інша справа — що для оболонців це, можливо, просто прояв проведення дозвілля навколо футболу, не ставлячи собі за мету здобути щось дуже велике. Динамівська публіка — більш балувана. Радянський чемпіонат закінчився — уже відвідуваність стадіонів зменшилася, хоча я цього не зовсім розумію, адже і «Чорноморець», і «Шахтар», і «Металіст», і «Дніпро» у 80-х роках завжди були у вищій лізі. Чомусь ідея незалежної України і футбольної ліги дуже довго розкручувалася — і в 90-і роки певною мірою був втрачений момент, як мені здається. Внутрішній чемпіонат сприймався як другорядне змагання. Коли ідея нашого чемпіонату була трошки розкручена — публіка стала більше ходити. Думаю, нам потрібно це переглянути і, по можливості, частіше відвідувати матчі улюблених команд.

 

НАЙЯСКРАВІША КОМАНДА «ДИНАМО»

 

Команда третього приходу Лобановського. Я спілкувався з деякими футбольними критиками, і вони зі мною погоджуються: незважаючи на те, що тоді «Динамо» не виграло жодного трофею, можливо, що команда 90-х була найсильнішою. Вона провела три дуже успішні сезони поспіль в Лізі чемпіонів, навіть третій без Шевченка доволі потужно провела. Вона тягнула збірну і отримала більше перемог над титулованими командами в стислий термін.

 

ПРО ВБОЛІВАННЯ

 

Я — специфічний уболівальник, у мене є свої секрети. Тільки зараз я почав дивитися на футбол зсередини, а не з якоїсь метафізичної площини. Тобто я зазвичай вболівав за команду певними своїми специфічними способами. А тепер, коли я знайомий з багатьма футболістами, я на це став дивитися більше зсередини, більш аналітично до цього підходжу. Раніше я не пропускав жодного матчу, але не мав бути на стадіоні. Зараз я можу бути на стадіоні. Це щось на кшталт забобону. Я вважав, що краще і успішніше бути поза стадіоном, коли грали наша збірна, «Динамо» і інші українські клуби у єврокубках. Але я певною мірою жалкую. Зараз я почав жити більш-менш самостійним життям — коли в тебе немає завтра контрольної, іспиту, коли ти займаєшся улюбленою справою, в тебе є гроші, ти можеш піти на хороше місце на стадіоні. Тепер вже, коли мені випала нагода дивитися матч з віп-ложі, коли все видно, ти на це по-іншому дивишся. Коли ти з дитинства дивишся телевізор і інколи приходиш на стадіон, де всі кричать, палять і лаються — це трошки інша атмосфера. Зараз публіка стала більш вихованою. Але футбол для мене — дуже особиста річ. Я футбол сприймаю дуже індивідуально. Хіба що в цю сферу я допускаю своїх батька і дружину. Про це мало хто знає, як я звик вболівати, коли дивлюся не тільки гру. Я зізнаюсь: я мало матчів відвідував. Зараз, можливо, все зміниться. Але все одно є деякі речі, які мені звичніше пропускати через себе, переглядаючи матч поза стадіоном.

Я почав цікавитися футболом у 1994 році. В 1995-у Лігу чемпіонів виграв «Аякс». В «Аяксі» тоді грало багато темношкірих футболістів, мені чомусь це подобалося. Взагалі в середині 90-х відбувся бум африканського футболу. В «Аяксі» грали Джордж Фініді, Нванкво Кану. І наступного року нігерійці переграли бразильців і аргентинців на Олімпіаді. Я був дуже радий. Взагалі я дуже симпатизую африканському футболу. Свого часу це спричинило скандал, бо мене неправильно зрозуміли, звинуватили в расизмі. Але я люблю африканців як африканців. Я не можу сприймати в «Динамо» темношкірих гравців і взагалі легіонерів. Але в «Аяксі» мені тоді було цікаво за цим спостерігати.

Певною мірою симпатизую «Барселоні». Але не тому, що там Мессі і це суперкоманда. Взагалі я симпатизую всім клубам, які представляють народи без держави. Каталонці в цьому плані мені теж симпатичні. Каталонці, баски, шотландці по-своєму мені симпатичні.

 

ПРО ЛЕГІОНЕРІВ

 

Вукоєвичу низький уклін. Я дуже поважаю Сергія Реброва. Він все робить правильно, поступово. До Сергія Станіславовича, можливо, не все було правильно. Я вважаю, що «Динамо» (Київ) — це явище і бренд, який не всі розуміють. Його можуть розуміти вихідці із пострадянського простору, особливо — українці. Наприклад, Белькевич, Хацкевич трошки менше, брати Маковські і, звичайно, Каха Каладзе, натуралізовані Леоненко і Калітвінцев, які розуміли, що таке «Динамо» (Київ) в радянські часи, в 90-і і трошки пізніше. Футболісти з далеких країн це не зовсім розуміють. Можливо, розуміють серби, хорвати, поляки. Вони теж особливо зірок з неба не хапали, ми з ними приблизно нарівні. Вже звично стало, що в старій Європі створюються суперклуби із зірок, а в Східній Європі створюються по можливості суперклуби з місцевих талантів. Так я це сприймаю. Якби у Суркісів була можливість купити сюди Мессі чи Роналду і «Динамо» стало б грати краще, це було б, можливо, не моє «Динамо». Краще хай забивають Буяльський, Кравець, Сидорчук і, звичайно, Ярмоленко. Це моє бачення.

 

ЧИ ПОТРІБНО ВІДПУСКАТИ ЯРМОЛЕНКА У ЄВРОПУ?

 

Звичайно, ми нікого не маємо права тримати. Практика показала, що, наприклад, Андрій Шевченко зміг проявити себе в Європі в повній мірі. В той же час, наприклад, моєму улюбленому досі футболісту Сергію Реброву в меншій мірі це вдалося, об'єктивно кажучи. Хоча в «Динамо» вони були нарівні, я вважаю. Тому Ярмоленко перед тим, як переходити, повинен замислитися над цим моментом: чи органічно він увійде в команду? Той же Шевченко змалечку мріяв про «Мілан». Якщо Ярмоленко змалечку мріє про «Евертон» чи «Сток Сіті» — немає питань. Я вважаю, що футболіст переходить в іншу команду не тільки заради рівня чемпіонату, а все-таки уявляючи свою сумісність із цією командою. «Динамо» без Реброва було вже не те. Можливо, без Ярмоленка «Динамо» теж буде не тим. Але я по-філософськи до цього ставлюся: якщо Андрій вирішив, що йому треба кращий чемпіонат — можливо, так і потрібно зробити. Просто Шевченко і Ребров все-таки більше досягли в «Динамо», ніж Ярмоленко на даний момент. В кулуарах я запитав Олександра Денисова: «Який «Шахтар» Вам більше подобається?». Потім ми говорили про «Динамо», про легіонерів, і я кажу: «Максимум легіонери були — Белькевич, Хацкевич і Каха Каладзе». Каже: «Так, тоді так зірки стали». Можливо, дійсно, тоді так зірки стали. Можливо, у 80-90-і роки краще проводилася селекційна робота. Сьогоднішнє «Динамо» прогресує, але відчувається, що потрібне посилення. Та все ж хочеться, щоб це посилення було за рахунок українських футболістів. Чи є такі Шевченко і Ребров зараз в Україні, які у 18-19 років будуть забивати м'ячі у єврокубках? Хочеться, щоб селекціонери знаходили таких футболістів. Я думаю, що такі є. Можливо, до них потрібен якийсь інший підхід, додаткова мотивація, щоб вони повірили в те, що вони продовжать справу легендарних футболістів.

 

ЧИ ПОТРІБЕН ОЛЕКСАНДР ЗІНЧЕНКО — ГРАВЕЦЬ РОСІЙСЬКОГО КЛУБУ «УФА» — «ДИНАМО»?

 

Будь-яке підсилення Росії українськими футболістами зараз виглядає, м'яко кажучи, дивно. Селезньов перейшов до «Кубані», але «Кубань» — це окрема тема взагалі. Я думаю, що це невчасно. Але з іншого боку, ми шалено вболівали за Тимощука, коли він грав у «Зеніті». Хоча так, інші були часи.

Я вважаю, що це неправильно. Просто, можливо, нашим футболістам легше влаштуватися в російський клуб, ніж в англійський. З точки зору їхніх професійних можливостей, якщо відкинути політику, то Зінченко в «Евертоні», можливо, сидів би на лаві запасних, а в «Уфі» він грає. Так, ми повинні зараз політичні моменти ставити вище, але в той же час ми повинні розуміти, що футболіст повинен грати. Якщо він потрібен команді в основному складі — тоді хай він там грає. Звичайно ж, бажано, щоб це був не російський клуб.

Розмови про «годування сім'ї» — це просто смішно. В принципі я згоден, багато чого залежить від представників, агентів. Можна знайти хорошу роботу в Європі. Хоча декілька футболістів перейшли у «Габалу», Тимощук грає в «Кайраті». Значить, ці команди можуть запропонувати кращі умови. Але це вже дохід більше. Коли наші хлопці щодня ризикують своїм життям, волонтери продають свої величезні підприємства, щоб допомогти армії... Ми, наша група — ті, хто більш-менш змогли піднятися на рівень самоокупності. А існує багато хороших колективів, які просто в «мінус» працюють. Їм, мабуть, теж треба годувати свої сім'ї. Я розумію, апетит приходить під час їжі, але інколи треба обирати кращий шлях на майбутнє.

 

ЧИ ТРЕБА ТАКИХ ГРАВЦІВ КЛИКАТИ ДО ЗБІРНОЇ?

 

З політичної точки зору — не треба. А з точки зору гри, якщо це футболіст дійсно високого рівня, то рано чи пізно він опиниться у дуже хорошому клубі. Менше політики буде у футболі, коли ми переможемо або визначимося у цій складній ситуації на Сході.

 

ІНТЕРЕСИ

 

Зрозуміло, що футболом цікавлюсь. Звичайно, дуже цікавлюся історією України. За спеціальністю я взагалі географ. Я поєдную географію, історію, краєзнавство. Я досліджую історію України принаймні з 17 століття: як розвивались різні народно-визвольні рухи в тому чи іншому куточку України, що було в Галичині, на Буковині, яка була ситуація на Слобожанщині і т.д. Дуже прикро, що головний прояв амбіцій у нас — тільки через футбол. І, можливо, трішки менше через бокс. Хотілося б, щоб українці були більш амбіційними і більше стояли за своє, більше відстоювали свою культуру. Росіяни навіть у Львові будуть росіянами. А українець, який з діда-прадіда живе в Краснодарі, наприклад, буде максимально відмежовуватися. Тому Кубань так і залишається в Росії, а Крим «віджали». В Криму по перепису населення завжди етнічне російське населення переважало, це факт. Так само етнічне українське населення, принаймні станом на 1926 рік, коли був всерадянський перепис, таких територій, як Крим, де переважали українці, було в 3,5 рази більше тільки прилеглих до України. Тобто ми теж на них можемо претендувати. Але українці в Криму асимілювались, а росіяни ні. Просто російська експансія більш успішна, тому що росіяни більш стійкі. Ми повинні підтримувати українців в Росії. Це те, чим я цікавлюсь. І цікавить, як розвивався наш кордон. Це моя дипломна робота була: «Формування державного кордону України». Зараз мені дуже соромно за цю роботу. Зараз я, думаю, написав би краще.

 

ЧИ МОГЛО Б «ДИНАМО» БУТИ НА МІСЦІ «ДНІПРА» У ФІНАЛІ ЛІГИ ЄВРОПИ?

 

Мабуть, могло б, але в жодному разі на лаври «Дніпра» ми не претендуємо. Це було б некрасиво. Ми дуже раді, що є такі клуби, як «Дніпро», «Шахтар», «Карпати». Шкода, що таке сталося із «Металістом», запорізьким «Металургом». Дуже шкода, що з різних причин зняли очки з «Волині». Нам просто не пощастило з «Фіорентиною», чомусь гра не пішла. Було видно, що перевага була на боці «Фіорентини». Щоправда, якби Гусєв тоді замкнув простріл у кінці матчу, був би рахунок 1:1 — і, можливо, ми по пенальті перемогли б. У наступному матчі «Фіорентина» беззубо програє якраз «Севільї». Здавалося б, «Динамо» не слабше за «Дніпро». «Шахтар» весь час програє «Дніпру», але «Динамо» із «Шахтарем» дуже важко грати. В результаті «Дніпро» займає у кращому випадку третє місце. Тим не менш, так складається чомусь. Можливо, якби ми грали із «Севільєю», а не «Фіорентиною», ми були б у фіналі. Можливо б, і виграли.

 

ЧИ ПОВИНЕН РАКИЦЬКИЙ СПІВАТИ ГІМН УКРАЇНИ ПЕРЕД МАТЧЕМ?

 

Взагалі я не люблю, коли комусь щось нав'язують. Лобановський теж не співав гімн України. Найцікавіше, що в результаті все одно говорять: «Тінь Сонця» — група дуже патріотична...». Я вважаю, що ми сповідуємо здорові цінності. Ми ніколи в своїх піснях не казали: «Бий того, той нехороший, а ми найкращі». Ми величезну увагу приділяємо текстам. Ми нікого не змушуємо любити Україну, ми її любимо і оспівуємо її. Єдине, що хочеться — щоб Ярославу Ракицькому, який народився на козацькій землі, в Дніпропетровській області, з часом це стало ближче. Але, наприклад, я пам'ятаю інтерв'ю з Чановим, який казав: «Ми в радянські часи ніколи за серце не трималися, але все одно ми відчували щось неймовірне, коли лунав гімн». Я дуже хотів би, щоб наші футболісти знаходили час на відчуття української землі, її історії. Тоді, можливо, поступово щось буде змінюватися. Це стосується не лише їх. Україна для мене — це не тільки територія. Всі вхопилися в територію: «Якщо ми тут живемо — значить, ми патріоти України, ми за Україну». Якщо ви за щось — треба це більше відчути. Не хочу нікому нав'язувати, але коли людина абсолютно не цікавилася все життя українськими літературою, історією, краєзнавством, етнографією, і в певний момент вона зненавиділа Президента сусідньої держави, співаючи пісні і вважаючи це проявом патріотизму — ні, це не прояв патріотизму. Ворога потрібно теж вміти поважати, але ще більше потрібно поважати самого себе і в собі це проявляти. Від того, що ми якось назвемо Путіна, у нас життя на краще не зміниться. Я так вважаю. Я вірю, що Ракицький з нами і душею він грає за Україну. Те, що він не співає гімн... Не змушуйте людину! В певний момент всі мовчатимуть, а він скаже своє вагоме слово.

 

Спілкувалася Тетяна ЯЩУК, текстова версія — Дарія ОДАРЧЕНКО