Львів – як лакмусовий папірець

«Байдуже, як тече ріка – прямо чи з багатьма розгалуженнями, - головне, щоб вона впадала в море, а не в ставок, в якому замочують льон та прасують білизну». Ці слова великого Ремарка підходять найкраще саме до нашої країни. На сьогодні, ріка під назвою Україна, як полюбляє казати наш Президент, має унікальний шанс в майбутньому впадати в море європейського футболу, втілюючи в життя свої мрії та прагнення до євро інтеграції. Завдяки титанічним зусиллям президента ФФУ Григорія Михайловича Суркіса та його команди, ми здобули велику перемогу отримавши право провести у себе європейський футбольний форум під назвою чемпіонат Європи. Коли виникла ця ідея, ваш автор ставився скептично до реальності її втілення, в чому й зізнаюся. Та зараз, коли вже вляглися емоції, пройшла ейфорія, хочеться широко відкритими очима подивитися на ту ситуацію, яку ми зараз маємо, і ще раз подумати: чи зможемо, чи нічого не заважає?

Переглядаючи численні інтерв’ю високопосадовців, наприклад, губернаторів тих областей, де будуть проходити матчі європейського чемпіонату, помічали один цікавий факт: всі чиновники на місцях буквально благають офіційний Київ передати більшу частину повноважень з підготовки до Євро областям. Та за принципом психоаналітики, лікар, перед тим, як братися за рятування душі хворого, повинен, в першу чергу, сам пройти сеанс психоаналізу, аби внутрішні персональні проблеми не заважали йому об’єктивно ставитися до пацієнта. Тобто, перед тим, як брати на себе повноваження по підготовці до чемпіонату Європи, обласні федерації мусять спочатку навести лад у своїх «конюшнях». Якщо і надалі асоціювати Україну з рікою, то здається, що в самому гирлі, десь на рівні Львівської області, стоїть дамба, яка заважає нормальному руху потужної течії. Чому гирло української футбольної ріки знаходиться саме у Львові – пояснювати, я думаю, не потрібно. Адже саме в цьому центрі української культури був проведений перший футбольний матч, який і став початком розвитку футболу в нашій державі. Та, за іронією долі, саме Львівська є однією з областей, де підготовці до Євро заважає той орган, який в такій ситуації повинен працювати, як швейцарський годинник. Мова про обласну федерацію футболу.

Як запитував колись головний герой фільму «Брат-2»: «В чому сила, брат?». І сам же відповідав: «Я думаю, що сила в правді». Дійсно, питання доволі цікаве. Після того, як президент львівської обласної федерації пан Ярослав Антонович Грисьо програв шість судів і отримав «на руки» судовий вирок про свою нелигітимність, та, відповідно, до всіх рішень, які ним приймаються, пан президент вирішив довести, що сила таки не правді, і продовжує «успішно» працювати на «благо» львівського футболу. Його «мудрі» рішення змушують інколи просто хапатися за голову в намаганні зрозуміти їхню логіку. Наприклад, як вам ось це: заборона одному футболісту виступати на першість міста та на першість області? До чого це призвело? Правильно, першість міста було зірвано, адже всі гравці вибрали варіант грати на область, де вони отримують платню, на відміну від чемпіонату міста. Чому було прийняте таке рішення, які плюси намагався витягнути з цього Грисьо, чому постраждала саме першість міста, можливо, тому що нею опікувалася людина, що займає опонентську позицію до пана президента – Ігор Миронович Дутко. Зауважу, що першість було зірвано не тільки серед дорослих команд, а й серед дитячо-юнацьких. Нещодавно голова обласної державної адміністрації Петро Михайлович Олійник в одному зі своїх інтерв’ю сказав: «Той, хто засуджує дітей – не має серця». А як щодо того, хто не дає їм грати?

Та повернімося до програмних судів, яких, нагадаю, було шість. Не так давно, може, тижнів зо три тому, повинен був відбутися остаточний суд, на якому була б поставлена крапка в цій справі. Та суд не відбувся через те, що суддю, який вів цю справу півтора року несподівано замінили на іншого. Звичайно, ніхто не сумнівається, що трактування такого рішення було знайдено цілком нормальне та логічне, але чи не здається вам, що від таких ситуацій тхне часами, коли державою керував наш улюблений Леонід Данилович, який в ручному режимі, адміністративно міг повернути будь-яку ситуацію в той бік, в який йому було потрібно. Чому ж ми тоді стояли на Майдані і горлали, зриваючи зв’язки: «Фальсифікаціям – НІ, махінаціям – НІ». Як-то кажуть: «Собака гавкає – караван іде».

Так, я розумію, що федерація футболу є громадською організацією і не зобов’язана виконувати рішення суду, підкоряючись лише ФФУ. Тоді виникає питання до президента ФФУ: «Григорію Михайловичу, чому не має ніякої реакції з вашого боку? Адже це ситуація, яка просто вимагає, щоб її вирішили, тим більше, що скоро вибори президента львівської федерації і потрібно проконтролювати демократичність та прозорість цього процесу. Бо коли людина понад десять років займає якусь високу посаду і звикла до практично безмежної влади, то інколи її дуже важко повернути до реальності, давши зрозуміти, що вона не є незамінної». Щоб містечкові амбіції не слугували антирекламою для ФФУ та її президента. Без сумніву, все це потрібно вирішувати, і якомога швидше, щоб можна було повністю сконцентруватися на підготовці до Євро-2012. І саме вибори нового президента львівської обласної федерації футболу стануть свого роду лакмусовим папірцем. Особисто мені буде дуже цікаво спостерігати за процедурою виборів та їхніми результатами. Чому? Та просто цікаво – чи сила таки в правді?!

Микола МОСКВІН, газета «Український футбол»