Под микроскопом: Гран При Монако

Гран Прі Монако попри свій імідж малоцікавої та практично необгінної гонки, де майже все вирішує кваліфікація, знову подарував неочікувану розв’язку разом з тим нагадавши, що боротьба триває до картатого прапора і не завершується навіть тоді, коли лідер випереджає свого переслідувача на 25 секунд.

До минулої суботи Льюіс Хемілтон ніколи не вигравав кваліфікацію в Монако, проте таку прикрість чинний чемпіон таки зумів виправити, не залишивши жодних шансів Росбергу, який попередні два рази неодмінно «брав» як кваліфікацію, так і гонку в неділю. Все складалося на користь британця та й досвід попередніх років однозначно вказував на те, що у суботнього тріумфатора (якщо він не отримує штраф і не відсувається нижче, як Міхаель Шумахер у 2012-му) шанси виграти Гран Прі стрімко наближаються до 100%, проте часом стаються речі, пояснити які логічно якщо не дуже тяжко, то й узагалі неможливо.

Звісно ключовий епізод всієї гонки стався в момент, коли Льюіс вдруге повернув на піт-лейн, очолюючи пелотон, а повернувся на трасу позаду Феттеля. І тут одразу виникає сила силенна питань до Мерседес стосовно того, а що це було і найголовніше – навіщо?

З першим питанням все тепер зрозуміло – це була одна із тих рідкісних помилок епічних за своєї суттю, які на довгі роки відкладуться у пам’яті як учасників, так і вболівальників. Причому в кар’єрі Льюіса щось аналогічне за наслідками вже траплялося, але тоді було навпаки – у 2007-му в Шанхаї він з командою затягнув із заїздом в бокси настільки, що доїхати до них не зумів. Зрештою, з тих пір багато чого змінилося, а сам британець нині виступає в складі іншої команди.

Чому Льюіса закликали в бокси і яким чином команда прорахувалася з відривом від Росберга? «Срібні стріли» вирішили, що відриву у 25,727 секунди після 64-го кола буде більш ніж достатньо аби провести піт-стоп після якого Хемілтон неодмінно мав би повернутися лідером, але в команді просто не встигли зреагувати на різку зміну ситуації, коли режим віртуальної машини безпеки змінився появою реального автомобіля, що почав уповільнювати британця раніше за інших, в той час як Росберг хоч і в режимі жовтих прапорів, але мав можливість відставання скоротити. Зрештою, Тото Вольфф не приховував, що остаточне рішення і команда по радіо Льюісу заїжджати за свіжою гумою були зроблені в Раскасс – за 50 метрів до в’їзду на піт-лейн. Уже на той момент в команді не могли не помітити, що Ніко «з’їв» близько 7-8 секунд, а отже із повністю безпечного такий піт-стоп перетворювався на авантюру. У чому за півхвилини змогли переконатися всі без винятку – особливо смішно виглядали спроби Льюіса відтерти Феттеля і вийти хоча б на друге місце. Повтор однозначно показував, що тактичний провал команди відкинув британця на третє місце.

Та найцікавішим є питання для чого взагалі було закликати Хемілтона за свіжою гумою? В команді після гонки нічого кращого не придумали, як розказати історію про те, що боялися опинитися в ситуації, коли Феттель на свіжому SuperSoft зможе претендувати на перемогу, а також про те, що комплект м’яких шин, який стояв у Льюіса з 38-го кола йому не дуже подобався. Проте це все звучить геть несерйозно: по-перше, боятися Феттеля було абсолютно безглуздо, бо він все-одно на трасу повернувся б третім позаду того ж таки Росберга, і як Себастіан мав обігнати спочатку співвітчизника на цій трасі, а потім ще й Хемілтона – залишається загадкою, особливо тепер, коли ми побачили, що і Льюіс пройти більш повільну Феррарі не зумів, то чому ситуація повинна була бути дзеркальною? По-друге, ситуація за якої шини не працюють так, як команда очікувала, як хоче пілот або працюють зовсім не так – це все різні речі. В Монако всі чудово знають, що гоночну дистанцію (яка є меншою, ніж на решті трас) легко і без проблем сучасні машини долають з одним піт-стопом, тож логіки у перестраховці Мерседес не було. Для цього достатньо подивитися на шинні тактики пілотів: Сайнс та Грожан провели по одному піт-стопу, причому обоє зробили досить ранні зупинки, набагато раніше, ніж рекомендували в Піреллі. Іспанець зупинявся на 12-му колі й дістався фінішу на непоганій як для нього і Торо Россо 10-й позиції. Француза механіки Лотус обслужили на 17-колі, цього Ромену також вистачило аби доїхати до картатого прапора. Хемілтон міняв стартовий комплект SuperSoft на м’які шини на 38-му витку гонки – останнім серед усіх, хто на початку гонки не зупинявся позапланово. Тож якщо Карлос зумів проїхати 67 кіл на Soft, Грожан – 62, то що ж заважало Льюісу проїхати 41 коло? Відповідь більш ніж очевидна – нічого! Тоді нащо було влаштовувати цей цирк команді, і чому пілот не наполіг на тому, що цієї зупинки йому не потрібно? В Мерседес часто можна почути, що виграє і програє команда, тож і цього разу попри очевидну вину командних стратегів, дещицю провини на себе має приміряти і сам британець – за те, що повірив у безглузде за своєю сутністю рішення.

Теорії змови німецької команди проти британського пілота на користь німця в присутності голови ради директорів концерну, Дітріха Цетше, в принципі навіть не мають права на існування, бо Мерседес не для того минулого тижня продовжив контракт з Льюісом на більш вигідних для пілота умовах, щоб одразу ж працювати проти нього. Та й зі слів Тото Вольффа герра Цетше побачене не задовольнило жодним чином. Воно й зрозуміло – виставили команду посміховиськом та блазнями, а ще й переможний дубль «вигідно» розміняли на перше з третім місцями на радість Феттеля і Феррарі.

Звертає на себе увагу і той факт, що Росбергу вистачило почуття такту й розуміння чесно визнати, що переміг він великою мірою випадково: «Мені немов подарували цю перемогу в Монако». А це значить, що в Монреалі протистояння Ніко з Льюісом буде цікавим: один розуміє про «подарунок», інший – надмотивований довести це якомога раніше.

Оскільки потужність силової установки в Монако ніколи не була ключовим фактором, то нікого не мала здивувати гарна форма і гоночний темп Макларен. Досвід і майстерність Баттона з Алонсо свою справу зробили на відмінно – от тільки техніка іспанця вкотре підвела. В Хонді тепер збираються працювати над збільшенням потужності установки, хоча стає зрозумілим, що в Канаді з її постійними прямими та розгонами навряд чи Макларен зможе повторити приємний для такого важкого сезону результат. Зрозуміло одне – в команді, як зрештою і в Хонді, розуміють не тільки якою дорогою варто рухатися, а й у який саме бік. Хоча у слова про подіуми наприкінці сезону віри поки що немає, як і про боротьбу за титул наступного року.

Якщо у Уокінгу було локальне свято, то в стані Вільямс реально варто розпочати розслідування на тему хто вкрав гоночні машини, а замість них в Монако привіз два карбонових бідони на колесах? Тести в Барселоні, новинки аеродинаміки, третя сила чемпіонату, претенденти на місце Феррарі на подіумі – забудьте про все, нічого не було. Саме таке враження склалося від того, в яку яму примудрилися впасти Масса з Боттасом. Так-так, з тим самим Валттері, який дві попередні гонки зумів стримати позаду себе Феттеля, а потім Ряйкконена. Крах у кваліфікації навіть не натякав, а досить таки голосно розповідав, що у «білих» проблеми, але ж під час гонки виявилося, що проблеми далеко не тільки з темпом на одному швидкому колі, а на гоночній дистанції в цілому. І не можна було сказати, що виключно через вузьку трасу та погані кваліфікаційні здобутки результат вийшов незадовільним – тут все набагато складніше і у Гроув це розглядатимуть у комплексі.

Наприкінці гонки ми стали свідками досить цікавої командної тактики у виконанні Ред Булл: спочатку Квята попросили поступитися місцем напарнику, який мав шанси за рахунок більш м’якої та свіжої гуми поборотися за подіум, проте коли стало зрозуміло, що Хемілтон не обжене Феттеля та й себе образити не дасть, то на фінальному колі в боксах прозвучала команда вже Даніелю повернути позицію напарнику. Цікаве, водночас не дуже стандартне й поширене рішення, хоча його можна назвати справедливим – Ріккардо отримав шанс здобути для команди і для себе більше, ніж вони мали, але як тільки стало остаточно ясно, що дивідендів нікому не дістанеться, місце Даниілу довелося віддати. Можеш – їдь, не можеш – вертай як було. Добре що жоден з пілотів команди не претендує на титул, інакше ситуація навряд чи закінчилася б так спокійно та майже непомітно.

Макс Ферстаппен до аварії був одним із претендентів на звання найкращого (або принаймні найкмітливішого та хитрішого) пілота гонки – те, як він грамотно використовував Феррарі Феттеля, який проходив Макса і його опонентів на коло, для обгону суперників, використовуючи ефект несподіванки, однозначно потрапить до підручників з гоночної тактики та майстерності. Так само туди потрапить, але до розділу про те, як чинити категорично не можна, аварія голландця у першому повороті. Звісно якби не це зіткнення з Грожаном, то не було б низки інших доленосних рішень, а проте так необачно пробувати обганяти в Сен-Дево просто не можна. Тож і штраф від стюардів виглядає більш ніж виправданим.

Якби пілоти Лотус вірили у містику чи потойбіччя, то до Монако могли б навіть не приїжджати, не витрачаючи ресурс силових установок та гроші, яких у команди не так уже й багато. Мальдонадо за п’ять років в Формулі 1 ще жодного разу в Монако до фінішу не доїжджав. Жодного. А Грожан вирізняється також 100% умінням потрапляти у халепи та аварії, як за власної вини, так і за чужої. Цього разу він постраждав від дій Ферстаппена, минулого року – отримав від Сутіла, 2013 – виніс Ріккардо, а у 2012 – примудрився перевірити на міцність машини Алонсо та Шумахера, поки не отримав від Кобаясі. Карма, не інакше.