Милетий БАЛЬЧОС: «Реформы должны быть!»

Колишній керманич ПФЛ сповнений оптимізму на майбутнє, готуючи кілька цікавих проектів щодо розвитку футболу.

 

— Мілетію Володимировичу, дозвольте поцікавитися, де ви тепер мешкаєте?

— У Бердичеві, у моєму рідному містечку на Житомирщині, котре я обожнюю.

 

— Я помітив, що всі українські бізнесмени й політики дуже люб­лять свій регіон акурат до тієї миті, поки не переїжджають у Київ.

— Хочете запитати, чому не залишився в столиці? Причина банальна: не маю в Києві квартири.

 

— Слідкуєте за подіями в першій і другій лігах?

— Безумовно, проте не дуже глибоко. Аналізую перипетії в турнірній таблиці, спілкуюсь із деякими тренерами, функціонерами — телефоную, мені телефонують. Десь так.

 

— Маю враження, що минулорічні вибори голови ПФЛ стали для вас шоком, унаслідок якого ви відійшли од футболу… Як ви це пережили?

— Коли стисло — то була велика несподіванка. Втім, уже минуло багато часу, мав змогу все обміркувати, зважити нюанси… То вже історія, пот­рібно думати про майбутнє — залишаюсь оптимістом.

 

— Напередодні голосування ніщо не свідчило, що ПФЛ отримає нового керманича. Тим паче ви, перебуваючи на посаді, часто бували в регіонах, спілкувалися не тільки з футбольними людьми, а й із держчиновниками, добре знали проблеми на місцях. Аж тут…

— Справді, я дуже багато їздив, так складалася об’єктивна картина стану справ. Тому, на мій погляд, на своїй посаді ухвалював переважно правильні рішення на підставі аналізу отриманої інформації на місцях. Можливо, це нескромно прозвучало, але я насправді намагаюся бути об’єктивним. Чому ж тоді мене не переобрали? Відповім так: не люблю зради.

 

— Судячи з деяких фактів, «зрада» була подвійна: після зміни президента штат професіональної ліги зазнав незначних змін. Натомість на Заході діє закон: пішов керівник — іде весь почет.

— Насправді Сергій Макаров зробив «суттєві» зміни: замінив багатьох досвідчених працівників на нових. До чого призвели перестановки? Мене не цікавить стан справ ізсередини, проте я регулярно відвідую офіційний сайт організації, котрий нині в стані глибокого сну, а це красномовне свідчення «копіткої» праці ПФЛ.

 

— Іще одною зміною від нового президента був переїзд у Будинок футболу. Кажуть, це зекономило видатки.

— У частині орендної плати економія є. Але загалом економії в тілі бюджету не досягнуто. По-перше, рік тому ми орендували новий офіс у центрі міста, де квадрат коштував усього 22 долари, і тоді вже зекономили майже 400 тис. гривень із річного бюджету ліги. По-друге, наприклад, протягом 2010–2014 років ми оптимізували видатки майже на чотири млн. грн (при загальному бюджеті 11-12 млн). По-третє, у поточному сезоні новим керівництвом збільшено заявковий внесок клубів у статті «витрати на утримання адміністрації». По-четверте, ми вели активну маркетингову політику, мали титульного спонсора та залучали інших за напрямами роботи, а тепер цього просто немає… Загалом же зміна офісу стала можливою через відданість Макарова колишньому очільникові ФФУ — Конькову. Самі зробіть висновки.

 

— Люди не звикли самокритично ставитися до себе, та все ж: чи не допускаєте, що відставку спричинили деякі ваші помилки?

— Не виключаю, що траплялися промахи, проте, на мій погляд, серед них не було глобальних. Знаєте, досі спілкуюся з клубами, намагаючись збагнути, що робив не так, але жодного разу не почув серйозних претензій. Справді, мені інколи закидали, що я не мав контакту з Анатолієм Коньковим. Річ у тім, що спілкувався з ним всього двічі, після чого зрозумів: од цієї людини не варто очікувати конструктиву. Тож вирішив будувати функціонування ПФЛ за межами співпраці з ФФУ. Це як у прислів’ї: кожен молотить свою копицю сіна. Клуби поставилися до цього з розумінням. Як вважаєте, це похибка? Ні, на моє переконання.

 

— Чи плануєте повертатись у великий футбол?

— Та я й не залишав його! Торік, восени, багато друкувався, а нині працюю над деякими проектами, що їх планую невдовзі представити новому керівництву ФФУ.

 

— Ви вірите, що Андрій Павелко здатен на реформи?

— Особисто я голосував за нього, як за прагматичного реформатора. Звичайно, реформи повинні бути! В Україні розпочато реформування в усіх сферах життєдіяльності. Футбол — учасник цього процесу.

 

— Мене цікавить нюанс із давно назрілим питанням змін у нижчоліговому професіональному футболі. Знаю, що за останні п’ять років столичний журналіст Валерій Валерко мінімум двічі виносив на розгляд громадськості проект переформатування другого дивізіону в напіваматорський із регіональним принципом. А у відповідь — тиша.

— Розповідаю. У першому півріччі 2012-го я об’їздив ледь не всю Україну, намагаючись зрозуміти, як бачать розвиток футболу в областях, містах, клубах. Було багато пропозицій, але ідея утворення базової для професіонального футболу структури, можливо, напіваматорської, сподобалась усім. Без винятку! Ми підготували проект Положення про таке змагання і направили в ФФУ. Але тодішній президент ФФУ Коньков у відповідь сказав: «Не суньте носа не в свою парафію». На цьому все скінчилося… Сьогодні істотних змін чекають не лише нижчі дивізіо­ни, а весь футбол. Маю надію, що невдовзі процес реформ набере потужних обертів.