Открываем Бразилию вместе. Бразилиа - город-самолет!

«Мундіальні» мандри завели мене до столиці країни – Бразиліа. Це місто, побудоване за три роки за наказом щойно обраного президента Жуселіну Кубічека, нагадує щось середнє між космічною станцією і омріяним містом комуністів. Велика кількість багатоповерхівок і гігантські куполи, розміщені на землі, роблять враження від Бразиліа специфічним. 

 

Слово Президента

Люди звикають до того, що є старе місто й нове, архітектурні цінності приходять з минулих століть. Але такого у Бразиліа просто не може бути, адже місту всього лиш 54 роки. Тоді ж, 1960-го року, столиця Бразилії була перенесена сюди з Ріо-де-Жанейро (ще однією столицею країни свого часу був Сальвадор). Історію міста можна прочитати просто на вулиці – на величезному стенді під назвою «Конструктори Бразиліа».

 

Президент Кубічек присягнув 1956 року на президентських виборах, що в разі свого обрання, побудує нове місто, і дотримав обіцянку фактично через 3 роки, використавши армію із 60 тисяч будівельників. До речі, про них якраз і забули. Влада думала, що роботяги після завершення роботи поїдуть собі додому, а ті захотіли залишитися тут. Дорогі новобудови були їм не по кишені, відтак почали виростати міста-супутники навколо столиці. Тепер у самому Бразиліа мешкає лише 400 тисяч, а навколо – майже два мільйони. 

 

Два архітектора

Нинішня столиця розташована на плоскогір‘ї, на висоті 1000-1200 метрів, на березі штучно створеного водосховища Параноа. Бразиліа побудована за так званим «пілотним проектом» архітектора-містобудівника Луїса Кости, а більшість адміністративних та громадських будівель – це творіння, певно, найзнаменитішого бразильського архітектора сучасності Оскара Німейера, котрий побудував дуже багато будівель по всій Бразилії. Ось ці два архітектора і є творцями міста, планування якого з висоти пташиного польоту нагадує реактивний літак або власне птаха, як кажуть самі бразиліанці.

 

На кермі чи за кермом? 

У кабіні пілота літака – той, хто «рулить» країною - головні керівні органи  країни – на Площі Трьох влад – «Праса дос Трес Подерес». Назва цілком відповідає змісту. Тут розташовані всі три владні органи – Президентський палац ліворуч, Федеральний суд – праворуч (ці дві споруди візуально схожі між собою), а по центру – влада законодавча: дві вежі, в яких працює двопалатний парламент Бразилії  - Національний Конгрес. Верхня палата – Федеральний сенат, нижня - палата депутатів.



Поруч біля хмарочосів-близнюків – дві гігантські тарілки. Місцеві мешканці жартують: тарілка, що перевернута символізує сенаторів, котрі уже наїлися владою, а більша – та, що дном догори – символ депутатів, які весь час хочуть, щоби їм у ту тарелю щось поклали (депутатів у Конгресі – ушестеро більше, ніж сенаторів:) . Народ скаже, як зав‘яже. До площі Трьох влад веде проспект, по обох боках якого розташовані міністерства – однакові-однаковісінькі будинки, лише позначені різними літерами (звичних нам назв вулиць тут немає). А завершується  колонада нестандартними будинками з кожного боку – Міністерством  закордонних справ і Міністерством юстиції, в яких є штучні ставочки і скверики. Повна геометрія – так і створювали Бразиліа. 

 

Який у Твого будинку код? 

Повертаємося до літака. Центральна частина фюзеляжу міста – то готелі, магазини, банки. У хвості – муніципальні установи міста, а у крилах – житлові квартали.  Магістральні шосе (називаються «ейшос») є осями міста. Центральна  так і називається «ейшо Монументаль», тобто найбільш монументальна. Обабіч шосе-осей – дворядні вулички, в яких є своя  спеціалізація. Наприклад, на одній – лише аптеки, на іншій – лише електротовари, на третій – самі банки.  

 

 Дякувати Богу, аптеки є не лише на спеціалізованих вулицях, а то б довелося за аспірином їхати з далекого краю міста:)  Як я уже писав – назв вулиць, крім ось цих осей, тут немає. Житлові будинки позначено літерами і цифрами. Це лише спочатку здається, що важко розібратися, а насправді, все вкладено у код супер-блоку (так тут називають квартали): цифри і літери дають чітке розуміння у Південному (парні «сотні») чи Північному (непарні «сотні») крилі розміщено будинок. Менші числа ближче до осьової магістралі, більші – далі. Наприклад, номер «S-205-K» означає, що будинок розташовано у південному крилі, кварталі 205, номер самого будинку – «К».  Ось так і живуть. До речі, вище шести поверхів житлових будинків не зводять, зате всі вони – на палях. Це для того, щоби у регіоні, де часто буває засуха, був постійний продув повітря і можна було б легко проходити між спорудами, не обходячи їх. Літерами позначені й урядові будинки. Тут можна обійтися і без цифр. 

 

Сповідь у паралельному світі 

 

Головна візитна картка міста – Кафедральний Собор Пресвятої Богородиці. Німейер розташував зал для Богослужінь нижче рівня землі, а над поверхнею здійняв оригінальний купол, зроблений з бетону і вітражного скла. Колони символізують руки, здійняті до неба. Всередині простора зала справляє враження, однак асоціювати її з  храмом трохи складно. Великий круглий зал швидше нагадує виставкове приміщення. Але це – Собор, який минулого року відвідав Папа Римський Франциск, відслуживши тут месу.  Сповідальні у храмі також зроблено у стилі. Подивишся збоку – це   наче якісь дерев‘яні дуги, а підійдеш ближче – побачиш у кожній зі стінок вузенький прохід «у світ сповіді», наче у паралельний світ:)  

 

Кажуть, що у Соборі Німейер не дуже добре продумав систему вентиляції і храм дуже швидко нагрівається. Відверто скажу, цього не відчув, оскільки з Собору почав відвідування міста, о 9-ій  ранку, тому усередині було прохолодно. Але минулого року тут робили реконструкцію систем, можливо, вже й налагодити вентиляцію. 

 

Велетенський купол поблизу Собору – це Національний музей, одразу за ним – гігантський паралелепіпед – Національна бібліотека. Піраміда навпроти – на фоні банківських небошкрябів – це театр «всього»: тут показують вистави всіх напрямків творчості і гастролі всіх приїжджих колективів. До речі, у «піраміді» Бразиліа виступав в наш славнозвісний танцювальний «Ансамбль Вірського». 

 

Фонтан біля телевежі також вартий Вашої уваги. Тут розмістили напис «Ми любимо Бразиліа», і туристи залюбки біля нього фотографуються. А фонтан утворює просто таки «хмари» води, в яких романтично проявляється веселка. Нігерійські фанати, побачивши, симпатичну бразилійку, що якраз робила фото-сесію, ледь не налетіли на дівчину зі своїми фотоапаратами. Так хотілося сфотографуватися із місцевою красунею.

 

Тротуари миють шампунем 

І ще ненадовго повернемося до Площі Трьох влад. На власні очі бачив і задокументував для Вас: тротуари і доріжки тут миють спеціальною машинкою, в яку заливають шампунь. Отакої! Якщо відверто, не чекав. Але цей факт лише підтверджує, що Бразиліа зробили як місто показове, і тим паче  площу, на якій розташовано всі головні споруди країни. 

 

«Вона працює» - «Вона відпочиває»

До речі, у бразильського Президента одразу два палаци. На головній площі розташовано «Паласіо Планальото» - Президентський Палац, в якому бос держави працює  (нині, нагадаю, це жінка – Ділма Русефф, тож там «Вона працює»), а за 5 хвилин їзди від «Трес Подерес» – «Паласіо да Альворада» - там «Вона відпочиває» :) Дві споруди – як брати-близнюки.







І біля обох – розташовані довжелезні щогли з велетенським прапором Бразилії. Національне знамено змінюють щогодини. Одну церемонію мені вдалося відзняти. Ось подивіться, яка у бразильської армії парадна форма. Як у кожній країні, церемонія виглядає піднесено. Але не стримаюся і скажу, що хлопцям вишколу трохи бракує. Відчувається, що рухи не відточені. Але ж хіба вони можуть гарцювати на плацу, як німецькі вояки? У бразильців же зовсім інший ритм життя. А церемонія все одно симпатична. 




 

І ще Президентський палац «для праці» дуже гарно світиться ввечері – патріотичними зелено-жовтими кольорами. Так само, як і «Понте ЖК» - «Міст Жуселіну Кубічека», який киянам може перегукнутися з Московським мостом. 

 

Франція - Нігерія

І, нарешті, сам матч. 1/8 фіналу. Франція – Нігерія. Те, як стояли до останнього африканці, ви бачили самі. Я ж хочу додати Вам трохи вражень навколо гри. Вболівальників було однозначно більше французьких. Хоча, коли за 10 хвилин до стартового свистка французи дружно проскандували «France! France!», бразильці усім стадіоном відповіли дружнім «Nigeria! Nigeria». Було потішно. Французькі фани, як завжди, експлуатували в образі свого  національного півника. Особливо весело виглядав когут із реплікою Кубка світу. 

 

Астерікс, Обелікс і куртизанки 

Відзначився  дует дівчат, які доволі запально зобразили паризьке вар‘єте перед ареною «Мане Гаррінча». З усього видно, що дівчата гарно підготувалися і знайшли класні сукні куртизанок! 

 

Та найбільший фурор зробила весела компанія у костюмах Остерікса, Обелікса, Параномікса та інших героїв славетного галльського етносу! З цими хлопцями хотіли сфотографуватися усі! А самі вони дарували вболівальниками, що стояли у черзі на вхід до стадіону, справжнє шоу!

 

Національний стадіон «Мане Гаррінча» - другий за місткістю на цьому Кубку світу – 70 042 глядачів, на цьому турнірі прийме сім матчів(стільки ж, скільки й Ріо, останній матч – за 3-є місце). Споруда виконана цілком у стилі більшості своїх столичних братів – монументальна і якщо чим і оригінальна, то специфічністю :)



Всередині футбол видно добре: трибуни підіймаються догори доволі різко. Коли спускаєшся з горішнього ярусу, здається, що, як перечепишся, полетиш просто вниз. Оманливе, звісно, відчуття, але все ж має місце. 

 

Незручний медіа-центр

І на завершення трохи внутрішньої специфіки. Про журналістів на арені «Мане Гаррінча» якщо й думали, то в останню чергу. Щоби потрапити у медіа-центр, в якому слід отримати медіа-квиток на гру і, взагалі, є можливість працювати, спочатку треба обійти дві третіх стадіону зовні, а потім таких же дві треті всередині! У сумі спокійно намотуєш парочку кілометрів. Так далеко від входу на стадіон медіа-центр не розміщений на жодній іншій арені турніру. Я навіть сфотографував один із довжелезний проходів на «мінус третьому» рівні, аби вам показати. Ще один доказ того, що стадіони у Бразилії до пуття не довели. 

 

Кілометри  кабелю 

Зайвий доказ цьому – сотні кабелів, що висять просто біля тих стометрових проходів, якими ходили сотні журналістів. Бразильці не переймалися, щоби сховати свої недопрацювання від очей тих, хто може розповісти про це на весь світ. Добре, хоч у підтрибунному  приміщенні – дощ не намочить і короткого замикання не буде. 

 

Але завжди є місце для позитиву. Саме серед кілометрів усього цього кабелю я зустрів ще одну футбольну зірку. Пам‘ятаєте екс-гравця «Мілана» і збірної Бразилії Роке Жуніора? Зізнаюся, я не одразу його впізнав, але таки ідентифікував. Роке зараз працює у штабі  збірної своєї країні і з цією метою приїхав подивитися матч можливого суперника по півфіналу. Дізнавшись, що я  з України, Роке сам згадав, що грав з Андрієм Шевченком три з половиною роки. «І з Кахою ж теж!» - «Так, із Кахою, він тепер – віце-президент уряду Грузії!». Роке погодився, що грати усім фаворитам турніру зараз вкрай складно, оскільки серйозно підтягнулися інші команди. Але вірить, що Бразилія пройде крізь всі терни до своєї мрії.  Пройшлися повз кабелі, поговорили, а на прощання - потисли один одному  руку і обопільно побажали нашим збірним успіху. 

 

О. ГЛИВИНСЬКИЙ, Sport.ua