Юрий ВИРТ: «Срна пошутил, что мне пора на пенсию»

Чутки про те, що вiдомий воротар Юрiй Вiрт вирiшив закiнчити спортивну кар'єру, виявилися перебiльшеними.

На тренуваннях вiн нiчим не поступається молодим, i його завдання, за оновленим контрактом, - посилити конкуренцiю серед голкiперiв клубу.

- Чи правда, що у мiжсезоннi ви розмiрковували над тим, чи не пора вже пiти?
- У командi п'ятеро сильних воротарiв. Зрозумiло, що тренери роблять ставку на молодих. Менi вже 37 рокiв, i все-таки я  хотiв залишитися. Усе залежало вiд Рустама Худжамова. Якби вiн зостався в командi, то я б пiшов. А що Рустам продовжив кар'єру в «Металурзi», менi запропонували продовжити угоду. Умови -- тi самi, що й дотепер.

- Чи поступається 37-рiчний воротар молодим колегам?
- Нi, навпаки. Я ж маю бiльший досвiд. Виконую тi самi вправи, що й iншi голкiпери. Повiрте, якби не чувся на силi, то не продовжив би угоди. Менi приємно конкурувати з Андрiєм П'ятовим, Олександром Рибкою та iншими хлопцями. Та й, знаєте, для воротаря все ж вiк не такий критичний показник, як для польових гравцiв. Он у «Барселонi» Пiнто, їхнiй другий
воротар, що регулярно виходить на поле, -- мiй ровесник.

- Чи можете назвати нинiшнiх гравцiв «Шахтаря», що прийшли в команду ранiше за вас?
- Нi, таких немає. У «Шахтарi» я найдосвiдченiший, адже прийшов у донбасiвський клуб у далекому 1999 роцi. Були перiоди, коли я виступав в iнших колективах, але все одно повертався у «Шахтар». Пiзнiше за мене прийшли Олексiй Гай та В'ячеслав Шевчук. Ми троє -- старожили.

- Чи користуєтеся цим статусом?
- Нi. Я почуваюся молодим i не використовую вiк як аргумент. Нiде правди дiти, у колективi iнодi пiджартовують iз приводу мого вiку. Ось недавно Дарiо Срна жартома сказав, що менi пора на пенсiю. Я ж нагадав йому, що й вiн футболiст немолодий.

- А хто у «Шахтарi» найчастiше жартує?
- В'ячеслав Шевчук. Той може таке загнути, що вся команда корчитиметься вiд смiху. Як на мене, всi у нас вмiють кепкувати.

- Ви не вiдстаєте?
- Нi, люблю дотепно пожартувати. Але анекдотiв не розповiдаю. Я їх в одне вухо впускаю, а в друге випускаю. Та й у нас бiльше в пошанi всiлякi веселi iсторiї та «пiдколки».

- Як Мiрча Луческу сприймає жарти футболiстiв?
- Нормально. Вiн також любить послухати нашi iсторiї i сам має почуття гумору. Всi ми знаємо, коли i де можна жартувати.

- А коли не можна?
- Пiсля невдалого результату нiхто не посмiє навiть усмiхнутися. Нам не до цього. Луческу не зрозумiв би того, хто пiсля поразки жартує. От коли виграли -- смiємося досхочу.

- Чи аж так треба бути зосередженим i серйозним перед грою?
- На початку 2000-х рокiв, пригадую, так i було: боронь Боже, щоб перед матчем в автобусi хтось усмiхнувся! Розстрiл на мiсцi. А нинi смiливо жартуємо, хоч галасу не здiймаємо. Можна посмiятися, але не реготати.

- То на початку 2000-х рокiв були суворiшi правила? Хто їх встановив?
- Нiхто таких правил не встановлював. Я кажу не лише про «Шахтар», але й про весь український футбол. Нинi гравцi розкутiше i вiльнiше почуваються, нiж десять рокiв тому.

- Виходить, свою футбольну молодiсть ви пережили за суворими правилами...
- Можна i так сказати. Молодим було нелегко. Бувало, м'ячi носили, а як поклали не там, де треба, спортивну амунiцiю, то вона одразу ж вилiтала через вiкно на вулицю. Тепер молодим живеться легше. Вони мають у колективi однаковi права iз ветеранами. От я нiколи молодших не ображаю.

- Юрiю, а закiнчивши кар'єру воротаря, ви плануєте i далi працювати в «Шахтарi»?
- Знаю, що президент Ринат Ахметов цiнує тих гравцiв, якi довго служили «Шахтарю». Побачимо. Буде пропозицiя залишитися в дитячiй академiї клубу -- розгляну її. Та якщо вже нинi планувати життя пiсля спорту, то можна дуже скоро закiнчити кар'єру. Про таке не думаю.

- Як вам Донецьк? Як ви ставитеся до розмов, буцiмто мiсто -- доволi сiре?
- Я пригадую Донецьк зразка 1997 року, коли перейшов у «Металург». Тодi мiсто справдi було сiреньким. А нинi яскраве, красиве i вiдповiдає європейським стандартам. Пiсля Євро-2012 стане ще симпатичнiшим. Принаймнi менi тут зручно. Комфортно й моїй сiм'ї. Мої дiти Михайло i Софiя виросли тут. Я готовий жити у донбаськiй столицi по завершеннi кар'єри. Зрештою, у Донецьку я знайшов своє щастя. Тож грiх нарiкати на долю, що закинула мене на Схiд України.

www.expres.ua