Він проводжав з футболу Пеле...

Володимир (Уолт) Чижович належить до першого ряду видатних діячів американського соккеру. Уродженець українського Самбора встиг стати неодноразовим переможцем та найкориснішим гравцем американських чемпіонатів, попрацювати головним тренером головної американської збірної й закласти той фундамент професіоналізму, на якому нині тримається футбол країни, котра досягала чвертьфіналу чоловічого чемпіонату світу та жіночою збірною вигравала Олімпіаду.

Із таборів ді-пі — у вир американського соккеру

Брати Чижовичі народилися до Другої світової війни. Вони пережили всі лихоліття того часу, навіть більше: 1945-47 років їхня родина жила в легендарних таборах «ді-пі» для депортованих осіб та переселенців, зазнавши за той час чимало прикрощів. Але не було б щастя, та нещастя допомогло: в таборах біля Мюнхена розквітав футбол, і юні Чижовичі, напевно, мали щастя бачити в грі майбутніх канадських та американських збірників, а може, й самого Олександра Скоценя, який зовсім скоро засяє на полях французького вищого дивізіону. На все життя винесли звідти троє братів любов до футболу й України.

Переїхавши після таборів до США, брати-емігранти оселилися в Пенсильванії. Уродженці Літовиськів, що під Самбором, ніколи не забували рідних країв. Разом і йшли по життю: найстарший брат Ігор став багаторічним головою спортивного товариства «Тризуб» (Філадельфія). Середульший Євген народився 27 січня 1935 року. Був хорошим футболістом, головним тренером олімпійської та національної збірних США, і нині продовжує тренувати дітлахів, б'ючи з ними всі рекорди. Наймолодший, Володимир, народився у Самборі 20 квітня 1937 року. Про те, який слід він лишив у американському футболі, свідчить той факт, що Уолта Чижовича визнано одним із 20 найвизначніших діячів соккеру в США всіх часів та народів.

А поки троє братів почали грати в юнацькій команді «Тризуб». Володимир закінчив Римську католицьку вищу школу, Університет Темпл, став бакалавром з фізичного виховання і соціальних наук. Виступаючи за команду університету, Уолт побив свій перший рекорд — забив 25 м'ячів за сезон, двічі за сезон обирався до Всеамериканської команди зірок студентської ліги. Уже тоді фахівці розуміли, що на нього чекає світле майбутнє: форвардів такого рівня на всю Америку було лише кілька чоловік.

Професіональні аматори

Золотим часом діаспорянського футболу в США слід визнати 1960-ті роки. Без жодних перебільшень можна сказати, що тодішній американський соккер тримався на українцях. Разом із славетною командою «Філадельфія Тризуб Юкрейніен Нейшнелс» Володимир Чижович 4 рази ставав чемпіоном (1961, 1962, 1963, 1964) та володарем Кубка США (1960, 1961, 1963, 1965), ще двічі вигравав Кубок Льюїса (1959, 1963) та аматорську лігу (із Ньюарком 1966-го та Філадельфією 1971-го). Шість разів видатний українець був названий у складі Команди Всіх Зірок. 1961 та 1963 років українські філадельфійці робили дубль, не відпускаючи з рук і чемпіонат, і Кубок. У той період невтомний футболіст виступав ще в кількох командах: за УСВТ «Чорноморська Січ» (Ньюарк), СТ «Україна» (Торонто), «Торонто Сіті» в Східній канадській професіональній лізі (1961-64), ставши її переможцем 1964 року. У лізі АSL2 представники українських команд п'ять разів ставали найкращими бомбардирами, і двічі це вдавалося Уолту — 1964 року він забив 14 м'ячів за філадельфійських «Юкрейніен Нейшнелс», а 1966-го — 15 за «Ньюарк Юкрейніен» (інші найкращі бомбардири — філадельфійці Мігель Нога, Герман Ніс та Ісмаель Ферейра).

Не дивно, що в той період у національній збірній США було чути українську мову: в її складі виступало справді чимало українців. Упродовж 1964-65 років три матчі за США провів і Володимир Чижович (дебютував у товариському матчі в Нью-Йорку проти англійців, а наступного року двічі зіграв у відборі ЧС проти Гондурасу). Прикро, що тогочасна збірна Сполучених Штатів збиралася нерегулярно й просіювала масу кандидатів. У певні періоди збірна взагалі не проводила матчів і не мала тренера. Неодноразовий найкращий бомбардир американських ліг Уолт Чижович, безсумнівно, міг би допомогти їй як гравець. Пройдуть роки, й він виправить стан справ у збірній як директор тренерської ради США. У часи його роботи збірна отримає регулярну ігрову практику, постійних тренерів та нормальну піраміду збірних команд.

А поки що в американському футболі назрівала реформа професіоналізму, яка парадоксальним чином не пішла на користь тамтешньому футболу. 1966 року Уолт Чижович став найкориснішим гравцем (МVР) ліги, а наступного, 1967 року його Американська ліга соккеру (АSL, Аmеrісаn Sоссеr Lеаguе) опинилася другою за рангом, а вищими стали дві новостворені професіональні конкуруючі дивізії: Північна Професіональна Ліга Соккеру (NРSL) та Ліга USA. Починання було цікавим і своєчасним — хто скаже, що тодішній американський футбол був слабким, хай перечитає імена гравців, котрі виступали в тих лігах. Однак реалізація масштабного проекту підвела. Команди деяких міст на 99% складалися з легіонерів, а численні маловідомі бразильці, югослави, британці зовсім розчинили собою колишній рівень так званої аматорської ліги. Ось і вийшло, що США отримали професіональну лігу, але професіонали, які там грали, часом не витримували жодної критики. Попри все, треба було грати, й Уолт Чижович пристав на запрошення команд «Філадельфія Спартанс» та «Балтимор Бейс».

У лізі майбутніх тренерів

Уже будучи вельми досвідченим гравцем, Володимир дебютував у першому сезоні професіональної Північноамериканської футбольної ліги, забивши за філадельфійських спартанців три м'ячі й віддавши три результативні передачі (9 очок) у 15 матчах 1967 року. Що являв собою тодішній американський професіональний футбол? У Національній Професіональній Лізі Соккеру (NPSL) проти Чижовича грали Ладислао Кубала («Торонто Фелконс»), Драгослав Шекуларац («Сент-Луїс Старc»), Луїс Менотті («Нью-Йорк Дженералс»), а в іншій, менш престижній, зате підтриманій ФІФА, професіональній лізі «United Sоссеr Аssосіаtіоn (USА)» виступали Роберто Бонісенья («Чикаго») та Дік Адвокат («Сан-Франциско Гейлс»). У «Філадельфії Спартанс» поряд із Уолтом Чижовичем грали й інші українці — оборонець Хуан Бородяк із аргентинським паспортом та хавбек Уолтер Каздоба. Команда виступила невдало, і Чижович вирішив за краще продовжити роботу з українськими командами, думаючи й про тренерське ремесло.

У тодішньому американському футболі догравало чимало відомих особистостей, і більшість із них стали потім титулованими тренерами. Досить згадати Менотті, який привів Аргентину до перемоги на чемпіонаті світу, або Йохана Кройффа і його подальшу роботу з «Барселоною». В американській лізі було в кого повчитися, і було що аналізувати. Перші сезони новоствореної професіональної дивізії давали чимало підстав для роздумів. Аналізував та міркував і Володимир Чижович. 14 сезонів у якості гравця дали йому неоціненний досвід для подальшої роботи.

Зі своїм баченням футболу

Ще в 24 роки Уолт почне тренувати, очоливши «Філадельфію Текстайл». 1966 року, не маючи ще й 30-ти, із братом Джином та колегою по університету Леном Луценком вони відкрили Всеамериканський табір соккеру, де проводили навчально-тренувальні збори дитячих команд. Це був один із найперших та найдавніших подібних центрів для юних футболістів.

Із філадельфійськими «текстильниками» він працюватиме у 1961-1963 та у 1966-1975 роках. Останній сезон, по суті, й дасть молодому тренеру путівку в еліту. Його команда втретє дійде до чвертьфіналу студентської ліги NСАА, а її тренер, якому не виповнилося ще й сорока років, буде названий найкращим тренером NSСАА 1975-го. Того ж року Володимира Чижовича запросили очолити тренерську дирекцію федерації футболу США. На цій посаді він пропрацював у 1975-81 роках, і можна сміливо говорити, що це був період, упродовж якого були закладені підмурки майбутніх успіхів соккеру. Українець особисто очолював національну, олімпійську і юнацьку збірні США. Під його керівництвом перша збірна грала у відбіркових іграх до чемпіонатів світу 1978 та 1982 років. Олімпійську збірну США Уолт Чижович вивів на московську Олімпіаду, але 1980 року через політичні причини американці бойкотували ігри. Під його керівництвом успіхи прийшли і до молодіжної збірної, яку він вивів на фінальний турнір молодіжного чемпіонату світу 1981 року.

Визнанням роботи Уолта Чижовича стало запрошення у раду з фізичної культури та фітнесу президентів США Форда та Картера. Багато років до його порад прислуховувалися навіть американські очільники.

Роботу в федерації він поєднував із клубною. У 1981-1982 роках він був головним тренером команди «Філадельфія Фівер», яка виступала в футзалі, маючи змогу апробувати винайдений ним формат змагань у закритих аренах. 1986-го Уолт очолював футболістів університету «Вейк Форест», з якими виграв усі турніри. Усе це він поєднував із методологічно-теоретичною роботою. Як член технічного комітету федерації, він працював над пірамідою ліг та рівнів американського футболу, методикою тренерської роботи. Зробив неабиякий внесок у пошук та розвиток місцевих талантів, багато працював як теоретик футболу. Автор кількох книг та монографій з теорії та практики футболу. Саме Уолт Чижович винайшов і розробив концепцію формату змагань у закритих аренах (indооr sоссеr). Не випадково 1989 року його було названо найкращим тренером Південного Регіону.

1990 року досвідчений і шанований фахівець став технічним директором делегації США на чемпіонаті світу в Італії. Подейкують, саме Уолт помітив на тому турнірі Бору Мілутиновича, який за чотири роки готував збірну Сполучених Штатів до домашнього мундіалю. А ще за рік, 1991-го, національна збірна США стала чемпіоном світу серед жінок, до чого також приклалася тренерська дирекція під керівництвом Чижовича.

На жаль, 2 вересня 1994 року, сповнений сил, 57-річний Володимир (Уолт) Чижович раптово помер під час гри в теніс. Підвело серце... Але пам'ять про нього американці зберігають і нині: ім'я Володимира Чижовича внесене до Залів Слави клубу «Філадельфія Текстайл», Університету Темпл, Пенсильванського спорту та Східної Пенсильванії. 1997 року Уолта Чижовича посмертно включено у Залу слави футболу США.

Один із найсильніших гравців та тренерів американського футболу свого часу увійшов у історію і як телекоментатор: саме йому випала честь коментувати для багатомільйонної аудиторії SuреrВоwl 1977 року, у якому нью-йоркський «Космос» грав проти «Сіеттл Саундерс». У тому матчі молодий голкіпер «Сіеттлу» Тоні Хурський, іще один герой нашої рубрики, припустився фатальної помилки, тому прощальний матч Пеле, який коментував саме Уолт Чижович, приніс бразильцю й останній титул у професійному футболі. Уолт Чижович як коментатор того матчу фактично проводжав Пеле з футболу, і на фото з того дня вони обидва дивляться в камеру із сумними, стомленими усмішками...

Добру справу продовжено

Попри те, що Володимир Чижович рано пішов із життя, його справу розбудови соккеру продовжує нове покоління діячів футболу США. «Фонд Володимира Чижовича» (WСМF), заснований для вшанування пам'яті про видатного діяча соккеру, робить чимало добрих справ. Серед лауреатів Премії імені Уолта Чижовича за життєві досягнення в футболі — чимало видатних американських тренерів. 2003 року, приміром, таку відзнаку отримав Брюс Арена — багаторічний наставник національної збірної США.

Є у справи братів Чижовичів молодий послідовник — Ігор Чижович, син найстаршого з братів, молодий амбітний футбольний фахівець. Ігор виграв три Фінали чотирьох (США), виступав у складі олімпійської збірної країни, обирався в драфті NАSL, АSL та МІSL. Стажувався у європейських клубах, зокрема в «Аяксі», «Баваріі» та «Динамо». Як тренер працював у клубі МЛС «Коламбус Крю» та в збірних США різного віку. У штаті Цинциннаті очолює футбольну школу.

Артур ВАЛЕРКО, газета «Український футбол»