Гра слів про «гру мільйонів»

«Я б не так іще послав...»

...Пригадую, як у середині 1960-х років під час одного з засідань Комісії пропаганди та агітації Української федерації футболу (якою, до слова, успішно тоді керував авторитетний вчений Оратовський) цитували віршики відомого поета-гумориста Павла Глазового (працював він тоді заступником головного редактора журналу «Мистецтво»), чиї римовані гуморески, байки та усмішки були винятково популярні. До слова, далеко не всі з них виходили друком. Деякі — тільки усно!

Під час засідань комісії всі реготали, коли Павло Прокопович виголошував свої поетичні шедеври на футбольні теми.

Згадую, наприклад, одну з гуморесок (текст — як запам'ятав):

Розкричався на суддю
Саливон Макуха.
Поруч дамочка сидить,
Затуляє вуха.
А Макуха каже їй:
— Крєпко ізвіняюсь!
Я б не так іще послав,
Та жінок стісняюсь...

В одній з його друкованих збірок мені пощастило побачити ще й таку — під назвою «Добра пам'ять»:

Сидить жінка, зажурилась,
Хита головою:
—Оце рівно вже три роки
Ми живем з тобою.
А ти тільки про футбол свій
Плетеш-теліпаєш...
Де зустрілися ми вперше?
Ти хоч пам'ятаєш?
—Пам'ятаю. Ми зустрілись
Біля автомата.
Після того, як «Динамо»
Виграло в «Кайрата».

...І ми уже — упереді!

Була й народна творчість. Зокрема, присвячена певним подіям.

...1966 рік. Київське «Динамо», ставши чемпіоном СРСР, зустрічається в Москві у фінальному матчі за Кубок СРСР зі столичним «Торпедо». Досі лише московським командам щастило, ставши чемпіонами, здобути й Кубок: «Динамо» (1937), «Спартак» (1938, 1939, 1958), ЦБЧА (1948, 1951), «Торпедо» (1960). І все.

І в фіналі Кубка-1966 шанси киян на «золотий дубль» здавалися не дуже реальними. Адже матч був у Москві. І все ж — Кубок виграли кияни! А відтак — і зробили «Золотий дубль!». Це було свято на всю Україну.

Негайно ж до редакції «Молоді України» стали надходити листи з різних куточків України (майже однаковими текстами на стиль і мотив популярної тоді пісні з якогось популярного тоді радянського кінофільму, яка починалася словами: «Как провожают пароходы — совсем не так, как поезда», з приспівом «Вода, вода — кругом вода».

Отже, футбольний український варіант:

Як проводжали ми «Динамо»
Зовсім не так, як ЦСКА!
Ми твердо вірили у Сабо,
В стрімкі прориви Бишовця!
А Біба наш як їм закрутить,
То буде їм не до лиця
Андрійко Кубок наш полупить,
Пожме п'ятак у Бишовця!

Приспів:
Ах, Кубок — наш!
Ми вірим в це
Бо Сабо наш
Зробить усе!

Та зустрічало нас «Торпедо»
Зовсім не так, як ждали ми,
Та ось наш Толя робить фінтик,
І ми уже — упереді!
Приспів...

На жаль, далі не пам'ятаю. Може, хтось із наших читачів-ветеранів оце згадає й нам нагадає?

А суть оспіваних подій, згадую (їздив на цей матч з командою «Динамо» як спецкор «Молоді України», в якій відтак надрукував репортаж під назвою — «Подорож за Кубком і з Кубком»), була, всі знають, така: у першому таймі Анатолій Бишовець красивим ударом відкрив рахунок. Москвичі його так і не зрівняли. А в другому таймі Андрій Біба завдав завершального удару — 2:0! І Кубок — наш! А з ним — і «Золотий дубль»!

І знов — на честь «Динамо»

...Згадую подеколи ті далекі роки, коли мені доводилося активно виступати з публікаціями на футбольні теми (під псевдонімом — прізвищем моєї мами Явдохи Ходун) не лише на шпальтах «Молоді України» (де, між іншим, я працював у штаті до квітня 1973 р., коли перейшов у «Спортивну газету»). А також багато років у співтоваристві з видатним футбольним суддею Іваном Васильовичем Мироновим складав тексти друкованих програмок-буклетів (без наших підписів) на кожен календарний домашній матч київського «Динамо». Гонорар отримував він, а мені за кожну програму давав 10 рублів.

Також ФФУ ще й, як відомо, здавна щороку навесні видавала друком у Києві щорічні довідники-календарі з багатьма подробицями найцікавіших подій минулого сезону, анонсуючи також усе найвагоміше на поточний рік. І раптом ФФУ наприкінці 1971 року запропонувала мені стати упорядником чергового такого довідника-календаря під назвою «Футбол-72».

Цю пропозицію мені особисто зробив дуже авторитетний працівник ФФУ Петро Безносенко, детально розповівши, що необхідно, а що бажано включити до збірочки. Мені надали допомогу деякі інші спортивні журналісти, і збірка «Футбол-72» з підзаголовком «Довідник-календар XXXIV чемпіонату СРСР з футболу» вийшла друком навесні того року у київському видавництві «Здоров'я» (на останній сторінці зазначено, що укладач — Ю.М. Лазарєв).

Передусім у збірці було щедро відзначено той радісний факт, що 1971 року чемпіоном СРСР уп'яте стало київське «Динамо». З тієї нагоди було включено до згаданої збірки «Футбол-72» пісню під назвою «Команда високої проби» (автор слів — поет Василь Юхимович, мій давній друг, віце-редактор журналу «Україна»; автор мелодії — відомий тоді композитор Яків Цегляр). Вдалося вмістити не лише весь текст пісні, а й ноти!

Ось її текст:

В пошані майстри-ветерани,
Когорта надійна сьогодні
в строю.
Кришталь, і медалі, і травми, і рани
Позначили долю твою.
Могутньою радуєш грою,
Гримить стадіон:
«Мо-лод-ці! Мо-лод-ці!»
Бувало складали до ніг твоїх зброю
І грізні «шотландські стрільці».

Приспів:
На святі й твої нагороди
Спортивна колона нестиме.
Нехай назове і футбольні ворота
Наш Київ-герой золотими!
Ото гравці! Ура, фізкультура
Ой молодці! Ура, фізкульт-ура!
Блискуча, славна гра
Над схилами Дніпра.
Ура динамівцям, ура!

Великого спорту окраса,
Мужніла команда киян в боротьбі.
І напад, і захист найвищого класу
В двобої здавались тобі.
Як ворог почав наступати,
Ти в нього стріляла м'ячем, як ядром.
Хоч Київ палав, не взяли окупанти
Й півполя твого над Дніпром.

Приспів:
Ростуть в областях і в столиці
Резерви твої, переможні дублі.
Тримайся, «Динамо», в турнірній таблиці
На верхнім, обжитім щаблі!

Вже золото вищої проби
Вітчизна вручала киянам не раз.
Пора і званням чемпіона Європи,
Командо, порадувати нас!

Пророчий вірш

З цього ж приводу відомий тоді спортивний журналіст Леонід Горіловський запропонував мені включити до збірки свою віршовану добірку під загальною назвою «Шаржі й епіграми на декого з «Динамо».

Навряд чи є змога передрукувати тут усі рядки, героями яких були: тодішній наставник «золотих киян» Олександр Севидов, деякі з чемпіонів СРСР-1971 — Євген Рудаков, Віктор Колотов, Стефан Решко, Віктор Матвієнко, Сергій Доценко, Володимир Веремеєв... Може, буде ще нагода.

А останнім героєм цих епіграм було обрано динамівця, ще не удостоєного золотої медалі, бо того року він виступив у основному складі команди лише в одному матчі. Постійно ж грав лише в дублюючому складі. Але вже тоді привернув увагу своєю яскравою атакувальною грою, своїм, як писали тоді про нього, «чуттям голу».

Хто ж був отим обранцем? Цей вибір став пророчим. Олег Блохін!

Ось цей віршик, присвячений тодішньому дублерові «Динамо»:

Влучить мить, візьме приціл —
І в «дев'ятку» прямо...
Отакі-то є стрільці,
Наймолодші молодці
У сім'ї «Динамо»!

Це був лише початок. Вірш, присвячений Олегу Блохіну, виявився пророчим.

«Золотий рік»

Уже наступний рік став для Блохіна «золотим». Не для команди вже, ні. Динамівці Києва тоді задовольнилися «сріблом», а чемпіоном СРСР стала луганська «Зоря».

Уже у наступному моєму довідникові-календарі «Футбол-73» цей черговий успіх українського спорту було відзначено як слід. У тому числі й віршиком:

Наш тепловоз вперед летить
У сяйві перемоги,
І в стукоті коліс звучить:
«Зоря» зійшла, «Зорі» - дорогу!

Але цей рік уперше став «золотим» не лише для луганської команди. А й для Олега Блохіна, який забив у чемпіонаті СРСР за основний склад київського «Динамо» найбільше — 14 м'ячів.

Окрім того, Блохін, водночас, здобув у чемпіонаті СРСР єдиний з призів великого футболу, який доти вперто обминав динамівців Києва, — Кубок газети «Труд» найкращому бомбардиру. У тій же збірочці «Футбол-73» не залишилися в боргу перед 20-річним голеадором і любителі віршованого слова.

Ой, пушкарику, пушкар!
Ще удар і ще удар!
Може, врешті вдасться взуться
В Золоту футбольну Бутсу!

Як відомо, наступні призові вершини великого футболу Блохін брав не раз. А хто ж був автором ще одного того пророчого віршика? Відомий тоді (та ще й нині) футбольний журналіст Олександр Маноха, постійний автор «Молоді України»! Цей віршик був частиною його нарису під назвою «Щасливий дебют», присвяченого бомбардирському злету Олега Блохіна в чемпіонаті СРСР, а також деяких інших змаганнях 1972 року. Нарис і вірш було надруковано в згаданій збірці «Футбол-73».

У тій же збірочці, між іншим, знайшлося місце і для привітання на честь славетного Валерія Лобановського, котрий тоді вдало очолював дніпропетровський «Дніпро». Його команда 1971 року вперше вторувала шлях до вищої ліги, де в чемпіонаті СРСР-1972 дебютувала на високій шостій сходинці.

Між іншим, «Дніпро» набрав стільки ж очок, як іще два клуби, «Арарат» і ЦСКА, але поступився їм за різницею забитих і пропущених м'ячів. І лише на одне очко відстав од динамівців Києва та Тбілісі. Отже:

Іде на всіх парах
Футбольний корабель дніпровський,
Стерно в міцних руках
Тримає лоцман Лобановський!

А блискучий злет Блохіна не припиняли оспівувати любителі римованих рядків. Згадую, що сталося після виходу друком збірки «Футбол-73». Я тоді якраз перейшов з «Молоді України» в «Спортивну газету», де мене відразу попросили, зокрема, не совати свого носа в чуже просо, тож збірку «Футбол-74» і програмки на матчі робив уже Валера Мирський (між іншим, уже зі своїм підписом). Переглядаючи свіжу редакційну пошту (а мене «СГ» призначили зав. відділом листів і масової роботи), раптом бачу добірку спортивних віршиків якоїсь ентузіастки. Серед них був і футбольний: з таким захоплюючим текстом на мотив популярної народної пісні:

Ой у лузі, та ще й при березі,
Розцвіла калина...
Народила Адаменко
Бомбардиром сина!

Річ у тім, що мати Олега Блохіна Катерина Захарівна Адаменко була дуже відомою легкоатлеткою — колишня чемпіонка і рекордсменка СРСР зі спринтерського бігу, відтак — заслужений майстер спорту. І ось маєте: порадувала спорт новим блискучим досягненням. Яке й спонукало читачку присвятити їй маленьку оду (яку тоді в редакції «СГ» запам'ятали всі)...

П'ємо до дна?!

Оце поки що все, що я наразі можу згадати з «футбольної поезії» тих далеких-далеких років.

Щодо ближчих часів... Якось у Києві на Республіканському стадіоні відзначали один з яскравих ювілеїв легендарного бомбардира. Не раз прилюдно та гучно лунали такі, начебто, тости (а то й справжні):

За Блохіна!
За Блохіна!
П'ємо до дна!
П'ємо до дна!

Можливо, хтось із читачів згадає та надішле нам повний текст? А то й власні цікаві зразки цього жанру?!

Юхим ЛАЗАРЄВ, газета «Украънський футбол»