«Жіночі перегони прикрашають біатлон»

Українська біатлонна дружина готується до нового сезону - вже через місяць у фінському Контіолахті розпочнуться змагання на розіграш Кубка світу.

Серед лижників зі зброєю «вітчизняного виробництва» найбільше оплесків минулого сезону зірвала чернігівка Оксана Хвостенко, яка зібрала повний комплект кубкових нагород і увійшла до десятки найкращих біатлоністок світу.

- Минулий сезон у мене склався вдало: я б оцінила свій виступ на дев'ять балів за десятибальною шкалою. Якщо б і на чемпіонаті світу потрапила б до призерів, то поставила б собі найвищу оцінку, - пригадує найбільший успіх у своїй кар'єрі Оксана Хвостенко. - Цього сезону конкуренція ще більше загостриться: повернуться у спорт сильні росіянки, які брали декретну відпустку чи заліковували травми. Головна наша з тренером Миколою Зоцем мета - наступні Олімпійські ігри. Важливою передумовою зимового успіху є літня підготовка. Цього року ми дещо змінили спрямованість нашої роботи, акцентували увагу на довготривалих навантаженнях, при цьому не забуваючи про швидкісну підготовку.

- Ти виступаєш за збірну вже багато років, але лише минулого сезону відбувся «результативний вибух». З чим це пов'язано?
- Нарешті досягла стабільності у стрільбі, плюс зросли функціональні показники. Перша моя медаль на етапі Кубка світу зробила добру справу - додала мені впевненості. Я зрозуміла, що боротися можна з усіма. Хоча сперечатися з німкенями Катею Вільхельм, Мартіною Глагов, Андреа Хенкель чи деякими іншими надзвичайно складно.

- На відміну від тебе у твого чоловіка В'ячеслава Деркача сезон не склався взагалі. Чи не було у нього ревнощів до твого успіху?
- Ми ж одна сім'я, живемо разом і дуже прив'язані одне до одного. Хіба у такій ситуації можуть виникати ревнощі? Водночас я чудово розуміла, як йому було важко. По собі знаю, що відчуває спортсмен, який не потрапляє до команди, не знає, що йому робити далі, як готуватися і чи варто це робити взагалі. Тому з усіх сил намагалась підтримати чоловіка. Казала Славіку, що спорт - це не найбільше щастя у житті, що нам є заради кого жити - адже є дитина.

- Минулого року ти вперше стала переможницею етапу Кубка світу…
- Так дивно було, коли мене привітав тренер «короля біатлону» норвежця Бйорндалена! Здавалось, ну хто я така, щоб такі видатні люди приділяли мені увагу... Це один із най-
приємніших спогадів тієї перемоги у мас-старті. На п'єдесталі пошани я ще не могла повірити у те, що зробила. Зрозуміти, що ж я такого «накоїла» у Поклюці, змогла лише в автобусі, коли аналізувала ті перегони, заново, наче збоку, передивлялась окремі кадри. Потім мені телефонували друзі і запитували, навіщо я крутила на зброї «поправку на вітер». Я сама не знаю, навіщо - все було «на автоматі»... Приємною несподіванкою був телефонний дзвінок мера рідного Чернігова і його привітання з перемогою.

- А як відреагував син?
- Ще до завершення перегонів на щасливому для мене етапі Кубка світу мій трирічний син вишикував бабусю з дідусем і сказав, шепелявлячи: «Моя мама Оксана - молодець, вона перемогла. Давайте пити шампанське! Відкривайте!». І дістав пляшку, яку ми приготували на день народження. Через десять хвилин привід справді з'явився - я таки перемогла. А син нутром відчував цю перемогу. Я точно не можу сказати, чи хоче Микита бути біатлоністом, однак час від часу дістає з шафи лижі, уважно їх оглядає і каже: «Мамо, я назбираю гроші, куплю фуру і приїду до тебе на роботу в Карпати кататися на лижах». Його виховує бабуся, ми зі Славіком так рідко приїжджаємо додому! Але як тільки випадає найменша нагода, намагаємося взяти Микиту зі собою в Тисовець.

- Чи вартують спортивні досягнення того, щоб жертвувати заради них особистим життям?
- Я ніколи не казала, що я - фанат спорту. Я відмовляю собі у спілкуванні з сином лише тому, що завдяки спорту я зможу нормально забезпечити його майбутнє життя. Син для нас - це стимул для спортивних результатів. Поєднувати спорт з особистим життям просто нереально. Звичайно, приємно, коли тебе всі знають і про тебе говорять, однак сім'я від спорту страждає... Я бігатиму, доки є здоров'я і результати. Попрощатися зі спортом планую після Олімпійських ігор у Ванкувері. Тоді я стану зразковим сім'янином.

- Ти пам'ятаєш той момент, коли спорт із захоплення перетворився на роботу?
- Колись, десь у віці десяти років, я займалась легкою атлетикою. Пізніше я перейшла на лижні перегони, а з 16-ти років - на біатлон. На щастя, тоді було на кого рівнятись - на Валю Цербе, Таню Водоп'янову, Олену Зубрилову. Дуже хотілось повторити їхні досягнення, тому був спортивний азарт і зацікавленість. Біатлон - це важка робота. Якби вона не подобалась і не приносила морального задоволення, витримати такі навантаження було б неможливо.

- Комусь із журналістів ти сказала: «Якщо жінці дали зброю, значить, це комусь потрібно». Чи часто доводиться чути, що біатлон - справа нежіноча?
- Ця фраза облетіла вже, мабуть, всі спортивні Інтернет-сайти. Але я такого не казала... Жіночі перегони лише прикрашають біатлон. Якщо жінкам це подобається, значить, це - жіночий вид. Наша робота непогано оплачується. Може, не так, як праця тенісисток чи майстрів гольфу, однак на життя вистачає. Але коли журналісти пишуть, що я заробила 32 тисячі доларів, вони забувають зазначити, що з цієї суми знімають 25% податків. На що я витрачаю призові? Потрібно допомогти батькам і брату, якому я завдячую тим, що стала спортсменкою. Він мене свого часу привів у лижний спорт, а потім забрав за собою у біатлон. Олександр - майстер спорту з біатлону, був четвертим на юніорській першості світу, привозив медалі з чемпіонатів Європи, але далі піти не вдалось. Він палко вболіває за мене, у нас з ним повне порозуміння. А більше поки що призових не витрачала. Є мрія - купити авто «Сузукі ґранд Вітара», але це так, почекає. Мріяти про щось неспортивне почну вже після завершення кар'єри.

- Чи вже думала про те, чим тоді займешся?
- Народжу другу дитину.

ДОВІДКА
Оксана Хвостенко народилась 27 листопада у Чернігові. У сезоні 2006/07 стала переможницею перегонів з масовим стартом на 12,5 км у Поклюці, срібною призеркою у цій же дисципліні у Ханти-Мансійську, бронзовою - в індивідуальних перегонах на 15 км у Хохфільцені.

Олена САДОВНИК

Високий Замок