Олександр ПЕЛЕШЕНКО: «Я не здамся і доведу, що є найкращим»

Важкоатлет Олександр Пелешенко став п'ятим у ваговій категорії до 85 кг. 22-річний атлет зірвав мозоль у першій спробі поштовху, що не дозволило продемонструвати йому результат, на який він націлювався. В інтерв'ю кореспонденту Sport.ua одразу після завершення змагань Олександр запевнив, що продовжить шлях до своєї мети у найближчі чотири роки.

- Олександре, ви боролися до останнього, але 212 кг у поштовху взяти не змогли. Чого не вистачило?

- Занадто багато сил було віддано у тренувальному процесі, вагу притримував, перельоти, акліматизація - це все впливає. Уже під час змагання дуже багато сил віддав на ривок. На поштовх вийшов дещо в'ялим. Та ще й мозоль зірвав у першій спробі на 210 кг. З часу чемпіонату Європи, на якому я отримав одразу дві травми в останньому підході - мікро-надрив стегна і надрив плечової сумки - минуло 3 місяці. Лікувався місяць. Попри травму, у травні ще й рекорд України «зняв». Можна сказати, що за 2 з половиною місяці додав у сумі 13 кілограмів до свого ж національного рекорду. Наче й непогано, але цього замало. Я очікував не менше «бронзи».

- Причина того, що не підняли 212 кг - у фізичній втомі чи у психології?

- Питання у техніці. Десь не попав у рух. Спочатку начебто й вийшло, але з середини руху розслабив спину і спереду все наче зупинилося. У нас технічна вправа. Ми не силові, у нас практично сама лиш сила не потрібна. Тут трохи відхилився, на сантиметр-два, і все - вагу не взято.

- Ваші суперники дуже ризикували, багато хто міг заробити «баранку»…

- Не сперечатимусь, мене дуже здивував румун. Він мені програв на Європі. А зараз я додав 13 кг, а він ще більше - 20! Сильний суперник. Значить, на наступний чемпіонат будемо готуватися, щоби дати йому фору, щоби ще більше розігнатися.

- Ви націлювалися підняти у сумі 400 кг?

- Я націлювався не на 400,я націлювався з тренерами йти, боротися із суперниками, як мінімум, чіплятися за «бронзу», але сьогодні - не мій день, значить, будемо ще чотири роки чекати. Я незадоволений виступом. І хоча мене підтримав мій тренер, але я сказав і собі, і друзям: рано чи пізно я доведу всім, що я - найкращий, і здобуду титул олімпійського чемпіона. Я не здаюся.

- Хто, на вашу думку, був фаворитом до змагань?

- У мене немає фаворитів. Я йду змагатися із суперниками, а не стояти на колінках, кажучи: «ось який молодець цей атлет, що більше за мене підіймає». Я просто прагну перемагати своїх суперників. Боротися з ними на рівних. Сьогодні він олімпійський чемпіон, а завтра ним можу бути я. Штанга - це технічний вид. Один раз оступився - і можеш різко опуститися з першого місця на п'яте або, навпаки, з п'ятого на перше піднятися. Сьогодні виграв іранець, завтра може виграти китаєць, а післязавтра, може, й я. А якщо даєш слабинку, то тебе просто розтопчуть.

- Сашко, сьогодні була дуже сильна підтримка трибун під час ваших виступів. Ви чули її?

- Я це дуже добре відчував. Особливо у ривку я виходив, це так мені підіймало дух. Я повертаю голову і бачу - всі здійнялися на ноги і скандують «Україна!». Це було дуже приємно і натхненно. Я просто виходжу й думаю: «Не можу не підняти, стільки людей прийшло підтримати, вони мене навіть особисто не знають, але вболівають, бо я - український спортсмен». Я був дуже приємно здивований, коли побачив, що третина залу - українці.

Олександр ГЛИВИНСЬКИЙ, Ріо-де-Жанейро