Павло ПІЧКУРОВ: «Я зробив свій вибір на користь Енергії»

- Павло, розкажіть, будь-ласка, як ви починали свій шлях у футзалі?
- У жодній дитячій школі я не вчився. Займався у секції Сергія Анатолійовича Ярошенко. У великий футбол ніколи не грав, завжди був у міні-футболі. Ми виступали спершу на першість міста, а у 2007-му році у складі «Дніпро-ШВСМ» виступав у першій лізі. Мені тоді було 17 років. Можна сказати, «ШВСМ» - моя перша професійна команда.

- Більшість дітей марять великим футболом, хочуть бути схожими на Андрія Шевченка чи Кріштіану Роналду. Вас не тягнуло на велике поле?
- Справа в тому, що мої антропометричні дані не дозволяли грати у великий футбол. Я був дуже худим, низьким хлопчиком, якого могли просто затоптати на великому полі. Там би я був непомітним. Тому спробував себе в міні-футболі.

- Який зараз у вас зріст?
- Зріст 1 метр 83 сантиметри. Коли почав займатися міні-футболом, десь за півтора роки я дуже виріс, зміцнів. Коли антропометричні дані уже не перешкоджали, було пізно пробуватися у великому футболі. Зрештою, і не дуже хотілося. Мені сподобався міні-футбол, його динаміка. Щось у мене виходило, щось - ні. Але я вирішив залишитися у цьому виді спорту.

- Після «Дніпро-ШВСМ» ви грали за «Будівел»…
- Так, відіграв півроку за цю команду. В «Будівел» мене запросив Олександр Дмитрович Юзик. У вищій лізі дебютував у 2008-му році в матчі із одеським «Марріоном». В першій же грі відзначився голом, одеситів ми тоді обіграли з рахунком 2:1. А через чотири місяці нам було оголошено, що команда припиняє існування через фінансові причини.

- Крім дебютного матчу, ще які яскраві ігри за «Будівел» можете пригадати?
- Ось так сходу, навіть, важко пригадати. Той матч із «Марріоном» особливий, адже це був дебют та ще, крім того, я відзначився голом. Таке не швидко забувається. Який матч ще можу пригадати…? Вкарбувалася в пам'ять кубкова гра проти донецької команди «ДЮСШ-5». Ми вигравали з рахунком 3:2. За 3 секунди до кінця протистояння суперник зрівняв рахунок. Серія післяматчевих пенальті була дуже довгою. Якщо не помиляюся, було пробито по десять пенальті гравцями обох команд. У підсумку ми перемогли.

- Продовжуючи кубкову тему… У минулому сезоні «Титан-Зоря», за яку ви виступали, створила сенсацію в розіграші Кубка, вибивши зі змагань «Єнакієвець». Підозрюю, це один із найпам'ятніших для вас моментів, пов'язаних із цією командою?
- Напевно, так. Тоді, вочевидь, практично уся команда вийшла на пік форми. За два роки, проведені мною в «Титан-Зорі» це найпам'ятніший матч. У попередньому сезоні ми відразу попали на харківський «Локомотив» і вибули з розіграшу Кубка. А із «Єнакієвцем» ми вдали два суперматчі і пройшли далі.

- Були у вас пропозиції від інших клубів елітного дивізіону?
- Були. Але не має сенсу зараз про це говорити. Я зробив свій вибір на користь «Енергії», мене тут усе влаштовує.

- Упродовж своєї кар'єри ви грали за команди з Дніпропетровського регіону. Не важко вам буде адаптуватися у новому місті?
- Адаптація уже в минулому, зараз жодного дискомфорту не відчуваю. Мені Львів дуже подобається. В колективі мене хлопці дуже добре прийняли, це допомогло швидше адаптуватися. Хлопці завжди підказують, підтримують. Тому проблем не має.

- Чим вам сподобався Львів?
- Мені сподобався центр міста, його архітектура. Також впало в очі те, що у Львові чисті вулиці. Менталітет у людей тут інший, чим у мешканців Дніпропетровська. Загалом, як уже казав, мені тут подобається.

- У чому відмінність менталітету мешканців Львова та Дніпропетровська?
- Ця різниця проявляється в дрібницях. ЇЇ важко словами передати, її потрібно відчути у розмові, інших моментах.

- Якщо порівнювати із вашим попереднім досвідом, що скажете про теперішні навантаження?
- Навантаження більші, чим в «Титан-Зорі». Усе закономірно, «Енергія» ж виконує зовсім інші завдання. Але нічого, справляємося, працюємо, ніхто не хоче відставати, увесь колектив тримається вкупі, так легше.

- Що вам більше до вподоби - атакувати чи руйнувати атаки суперника?
- Мені більше подобається атакувати. Чорнову роботу мало хто любить. Безперечно, викладаюся по максимуму і в грі в обороні, але більше подобається атакувати.

- Павло, останнє питання: до Львова з вами хтось переїхав?
- Зі мною тут кохана дівчина. Вона є моєю другою половинкою, я без неї нікуди.

www.energia.lviv.ua