Війна в Україні доводить, що Росія більше не наддержава

Терористичні бомбардування Росією українських міст можуть виглядати проявом сили. Мільйони людей стали біженцями, а будівлі перетворилися на руїни. Але через три тижні після катастрофічної помилки Владіміра Путіна справжня історія полягає у слабкості Росії.

Провал путінського бліцкригу більше не видається наслідком невдалого планування. Швидше за все, він свідчить про дефіцит військової сили. Російський лідер прорахувався, вважаючи, що уряд Зеленського втече, дозволяючи Києву потрапити у його лапи. Але переглянута тактика, яку зараз використовує Кремль, категорично перестала бути тактикою бойової сили ХХІ століття.

Перший день путінської дурості, 24 лютого, дуже показовий у ретроспективі. Росія розпочала своє вторгнення немов під копірку зі збірки п'єс наддержави, написаної Сполученими Штатами та їх союзниками під час війни у ​​Перській затоці 1991 року. Зібравши великі наземні сили, росіяни запустили високоточні ракети, щоб вивести з ладу радари, зенітні батареї та злітно-посадкові смуги по всій Україні.

Мета таких точкових ударів - засліпити супротивника та посадити його літаки на землю, надавши атакуючим силам контроль над небом. Потім авіація здійснює захист танків та військ, коли вони впевнено просуваються вперед.

Як зауважив Джастін Бронк із Королівського об'єднаного інституту оборонних досліджень - одного з найстаріших та найкращих у світі військових аналітичних центрів: «Цього ніколи не траплялося з Росією. Крок 1 не призвів до кроку 2. Росія не встановила перевагу у повітрі. Її танки та піхота одразу загрузли, давши час українським бійцям розставити міни, зміцнити позиції та спланувати засідки».

Бронк відразу ж це помітив і оприлюднив в есе від 28 лютого, яке мало назву «Таємнича справа про зникнення російських ВПС». З того часу аналітики спостерігають за ситуацією в небі, і констатують, що там мало що змінилося. Коли офіційна московська інформаційна агенція ТАРС заявила про повну перевагу Росії у повітрі, можна було з упевненістю констатувати, що цього ніколи не станеться.

Розмірковуючи над таким загадковим випадком, Бронк навів наступні дані: пілоти ВПС Росії проводять у повітрі близько 100 годин на рік. Це все, що може собі дозволити третєрозрядна економіка. Сто годин на рік у середньому становить менше 20 хвилин на день.

«Російське керівництво може не зважитися на великомасштабні бойові операції, які виявлять розрив між зовнішнім сприйняттям та реальними можливостями», - припустив Бронк. Незважаючи на величезні витрати на сучасні літаки, російські генерали воліли б залишити їх загрозливо припаркованими на злітно-посадкових смугах, ніж припустити, щоб вони некомпетентно літали в бою.

Нездатність розвинути початкову демонстрацію сучасної сили оголює ще одну слабкість Росії: її високоточні боєприпаси, схоже, у дефіциті. Чи це керовані за допомогою лазера або за допомогою GPS, «розумні» бомби все більше стають ключовим аргументом у війні XXI століття. Навіть збройні сили невеликих західних країн є досить укомплектованими в цьому аспекті. Наприклад, Великобританія має у своєму арсеналі приблизно дев'ять «розумних» бомб на кожну «тупу», за словами експерта з оборони Ексетерського університету Майкла Кларка, котрий підрахував, що в Росії співвідношення зворотне: дев'ять «тупих» бомб на одну «розумну».

Це може пояснити останні російські операції в Сирії. Як і в Україні, Путін наказав проводити масовані бомбардування з використанням застарілої зброї. Але деякі західні аналітики тоді припускали, що Путін робить подібне, щоб внести плутанину у питання про те, хто насправді завдає шкоди інфраструктурі - начебто Сирія, а не Росія.

Тепер Путін закидає Україну «тупими» бомбами, і плутанини більше немає. Його початковий залп високоточних боєприпасів, вочевидь, був лише вдаваним залякуванням. І це могло б спрацювати, якби Президент України Володимир Зеленський не наполіг на своєму. Натомість виявляється, що російська армія загрузла у 1970 році.

Це розкриває ще одну її слабкість. Не маючи високоточних боєприпасів, Росія при штурмах українських міст змушена покладатися на бомбардувальники, що відносно низько летять, і наземну артилерію. Це неминуче призводить до більшої кількості збитих українським опором цілей, що приносить більше трупів російських солдатів та льотчиків - і більше горя на їхній батьківщині.

Недивно, що Путін, як повідомляється, благає про допомогу китайського лідера Сі Цзіньпіна. Якби його власна військова машина була досить сильною, ми б це вже побачили, тому що московський диктатор, незважаючи на всі свої помилки, розуміє, що веде боротьбу за своє життя. Є побоювання, що Путін у відчаї вдасться до хімічної зброї - «найтупішої» з усіх бомб.

І це та сила, яку Росія так прагнула отримати. Путін створив її, коли світ був відносно дружнім, але результат опинився порожнім, як піньята (мексиканська за походженням порожня іграшка досить великих розмірів, виготовлена ​і​з пап'є-маше або легкого обгорткового паперу з орнаментом та прикрасами - прим. ред.). Він не має надії заповнити зяючі прогалини у своїх силах, у той час як безпрецедентні економічні санкції перекривають йому доступ до грошей та технологій.

Ядерний арсенал Росії захистить її від прямої військової агресії (хоча не йдеться про те, щоб хтось погрожував їй нападом). Але фіаско в Україні - це кінець статусу Росії як наддержави. У своїй одержимості Путін досяг лише нічим не спровокованого викриття справжніх масштабів занепаду своєї нації.

Девід фон Дреле, The Washington Post