Михайличенко допоміг Динамо. Гостра критика на його адресу безпідставна

Критика на адресу головного тренера київського «Динамо» в останні роки стала вже своєрідним мейнстрімом. Коли не знаєш, як пояснити невдачу «біло-синіх», вали все на наставника, називаючи того фізруком, або іншими гучними словами, в суті яких більшість навіть не хоче розбиратися. Головне - знайти однодумців, в компанії яких на словах можна розносити кого завгодно, і як завгодно. Як то кажуть, гуртом і батька легше бити.

Однак в ситуації з Олексієм Михайличенком все далеко не так однозначно, як може здатися на перший погляд. З одного боку все дійсно просто - «Динамо» після рестарту сезону зазнало поразки від «Шахтаря», і номінально опустилося вже на четверте місце в турнірній таблиці УПЛ. І це в чемпіонаті, де вже немає колишніх «Дніпра» і «Металіста», не в образу для міцних і дуже симпатичних «Зорі», «Десни» і «Олександрії» буде сказано! Більш того, з рівнем гри та психології, які нині існують в «Динамо», у багатьох уболівальників є побоювання того, що кияни так і не зможуть вийти переможцями в боротьбі за жадане друге місце, що дозволяє зіграти в кваліфікації Ліги чемпіонів в наступному сезоні.

Слід розуміти, що Михайличенко приходив в «Динамо» вимушено

Безумовно, певний ступінь провини Михайличенка та його помічників в нинішній ситуації присутній. Тренер заслуговує на критику, але аж ніяк не на огульний осуд, забезпечити який здатні особливо гарячі голови. Слід розуміти, що Михайличенко приходив в «Динамо» вимушено. Відставка Хацкевича, що передувала призначенню Олексія Олександровича, хоч і була для багатьох прогнозованою, але показала, що київський клуб виявився абсолютно до неї не готовий. У Ігоря Суркіса, здається, просто не було готового і гідного кандидата, здатного з ходу очолити команду і забезпечити необхідні результати. Склалося враження, що у киян не було навіть шорт-листа з потенційних тренерів... У зв'язку з цим недивно було почути, як президент «Динамо», коментуючи призначення Михайличенка, зазначив, що той чудово знайомий з трансферною роботою клубу, а також бачив попередній тренувальний процес і знає команду зсередини. Іншими словами - призначення Михайличенка в черговий раз дозволило босові «біло-синіх» відкласти на потім назрілу і, можливо, навіть вже перезрілу потребу до кардинальних змін.

До повернення на пост головного тренера «Динамо» Олексій Михайличенко, по суті, активно не працював в цьому напрямку протягом десяти років. З 2013 року він, нагадаємо, обіймав посаду спортивного директора київського клубу, а тому роботи як такої не потребував. У нього була своя сфера відповідальності, зарплата і преміальні, певні напрацювання і напрямки в розвитку «Динамо». Роль тренера, що є своєрідним «електричним стільцем», мабуть, вже й не надихала Михайличенка, як раніше, але він все одно погодився. Тим самим Олексій Олександрович допоміг Ігорю Суркісу. Він розділив відповідальність з президентом за наступні результати команди, які в силу об'єктивних причин навряд чи могли бути феєричними.

Його прихід означав тільки одне: керівництво «біло-синіх» не налаштоване на рішучі зміни і все ще розраховує, що косметичний ремонт здатний перетворити квартирку в «хрущовці» на luxury-апартаменти

Що і як потрібно змінювати в «Динамо» найближчим часом, щоб повернути клуб на саму вершину футбольної ієрархії України, - це тема для іншої, не менш об'ємної, ніж ця, розмови. Зараз же - про Михайличенка. Його прихід означав тільки одне: керівництво «біло-синіх» не налаштоване на рішучі зміни і все ще розраховує, що косметичний ремонт здатний перетворити квартирку в «хрущовці» на luxury-апартаменти.

У тренера з самого початку не було всієї широти можливостей і повного карт-бланшу від керівництва. Михайличенко був зобов'язаний забезпечити результат, але, по можливості, не створювати занадто багато проблем для керівництва. Це проявилося і в роботі на трансферному ринку, і у виборі футболістів, на яких буде робитися ставка. Багато хто говорив, що в нинішніх реаліях «Динамо» пора повернути погляди на клубну академію, і більше довіряти її дуже і дуже талановитим вихованцям. Але Михайличенко банально не міг зробити цього, тому що відповідальність за результат з нього ніхто не знімав. Якби відразу після призначення нового тренера Ігор Суркіс сказав, що готовий пожертвувати одним сезоном заради серйозної перебудови і ймовірних майбутніх успіхів, то у Михайличенка було б як мінімум право на помилку і можливість реально довіритися молоді. Але подібного з вуст президента «Динамо» не прозвучало, а тому Олексій Олександрович був зобов'язаний боротися за чемпіонство з «Шахтарем», хоча в реальності ці дві команди нині перебувають на різних щаблях розвитку...

Але навіть в ситуації, що склалася, Михайличенко і його тренерський штаб проводять досить непогану роботу. Якщо довіритися футбольній метриці, то виходить, що на цей момент саме «Динамо» є лідером УПЛ за очікуваними очками. Це говорить про те, що методологічно в «Динамо» на рівні тренера все побудовано досить грамотно, але конвертувати задумки в набрані очки команді не вдається з регулярною постійністю. Отже, не можна знімати провини за результат і з діючих футболістів.

Непросто в це повірити, але нині, мабуть, найбільш стабільним і старанним гравцем в «Динамо» є Сергій Сидорчук, відходу якого деякі псевдоуболівальники «біло-синіх» так чекали перед початком сезону. Тоді Сидорчук ледь не поїхав до Туреччини, але залишився і зараз демонструє, як потрібно віддаватися в кожній грі і старатися на полі до останнього. Мабуть, саме Сидорчук і є справжнім лідером цього «Динамо». Не Циганков або Миколенко, а Сидорчук. Перші двоє - неймовірно здібні гравці, але Віктор починає розчаровувати своїми частими проблемами зі здоров'ям або фізичною формою, а Віталію банально все ще не вистачає стабільності.

При цьому, лають не футболістів, які після невдалих матчів у нинішньому сезоні неодноразово навіть відмовлялися спілкуватися з пресою і намагатися донести через неї до своїх же уболівальників причини не найкращих результатів, а Михайличенко. Така тренерська доля, але і не варто дивуватися, що сам Олексій Олександрович, якщо вірити чуткам, не бажає продовжувати виконувати нинішню роботу в наступному сезоні. І це не слабкість, а показник відповідальності і щирої стурбованості за долю клубу.

Очоливши «Динамо» минулого літа, Олексій Олександрович, перш за все, виграв час для керівництва «біло-синіх».

Михайличенко, думається, чудово усвідомлює, що йшов на ризик, але він не міг вчинити інакше в ситуації, коли його улюблена команда і клуб гостро потребували допомоги. Очоливши «Динамо» минулого літа, Олексій Олександрович, перш за все, виграв час для керівництва «біло-синіх». У президента Ігоря Суркіса в запасі опинився цілий сезон, щоб неспішно підготувати клуб до змін, які дозволять «біло-синім» здійснити якісний ривок вгору. Перш за все, бос «Динамо» міг спокійно вивчити всі потенційні кандидатури для наступника Михайличенка. Але, як показує практика, час минув, а «Динамо» ні на крок не наблизилося до чогось нового.

Навпаки, зараз в пресі активно циркулюють чутки про бажання керівництва «Динамо» повернути на посаду головного тренера або Сергія Реброва, або Юрія Сьоміна, тобто людей, під яких знову навряд чи доведеться проводити серйозні зміни, а тому концепція «косметичного ремонту» залишиться в силі... Та й взагалі, бажання що-небудь повернути скидається куди більше на ностальгію за «золотими часами», ніж на реальну спробу щось змінити на краще. Зрештою, Сьоміну вже 73 роки, і його кар'єра вкрай близька до завершення, а Ребров, хоч і вигравав два роки поспіль чемпіонство для «Динамо», але, по-перше, робив це на тлі війни, що розпочалася в Україні, і вслід за нею серйозних проблем у головного опонента в особі «Шахтаря» (коли «гірники» звикли до нових реалій і виконали перебудову роботи всіх служб на «нові рейки», то все швидко повернулося на круги своя, і титул чемпіона донеччани встигли собі повернути ще в останній рік перебування Реброва в Києві), а по-друге, так і не домігшись бажаного в переговорах з керівництвом клубу, прийняв рішення покинути його в пошуках більших можливостей.

Найімовірніше, Михайличенко таки вдасться виконати завдання-мінімум і привести «Динамо» до фінішу на другому місці. Київська команда банально володіє більшим досвідом в подібній боротьбі, а тому не злякається суперників, що йдуть «ніздря в ніздрю», та й кадрово виглядає куди більш підготовленою до подібних баталій. Потім Михайличенко, очевидно, повернеться до кабінетної роботи, а купу проблем, що накопичилася за довгі роки до цього, в київській команді потрібно буде вирішувати вже зовсім іншим людям. Залишається лише сподіватися, що на горизонті все ж з'явиться хтось, кому вистачить мужності та відповідальності розрубати цей «гордіїв вузол», що піде на користь не тільки «Динамо», але й всьому вітчизняному футболу, який незабаром ризикує відкотитися глибоко назад, і знову залишитися лише з однією командою в Лізі чемпіонів...

Олексій СЛИВЧЕНКО