ДИКАНЬ: «В моем возрасте волнение - не к лицу»

Голкіпер Андрій Дикань свій дебют у національній команді відзначив кількома ефектними сейвами і, як наслідок, грою «на нуль». Норвежці так і не зуміли забити українцям, в чому безпосередня заслуга новобранця синьо-жовтих.

 

 

Дикань зізнається, що перед грою практично не переживав, а от з початком матчу певне хвилювання з‘явилося. Однак воно минулося хвилин через п‘ять після стартового свистка: «В моєму віці хвилюватися − не личить, − вважає воротар, − досвід допоміг впоратися з емоціями. Загалом у матчі почував себе впевнено. Захисники − Чигринський, Русол − подякували після гри за підказки по ситуації. Хлопці мене чули, а це, як на мене, − великий плюс». Гру дебютанта тренерський штаб оцінив позитивно: «У перерві тренери звернули увагу на вибивання м‘яча, на введення його у гру − у центрі поля у норвежців завжди стояв «стовп», виграти м‘яч в якого було дуже важко. Тобто певні корективи були внесені, але загалом наставники сказали, що все нормально».

 

 

За словам воротаря, у грі з Норвегією важко було при стандартних положеннях, які є козирем скандинавської команди: «Зіштовхнувся з такими атлетичними хлопцями, яких про себе жартома назвав «крокодилами». Вони намагаються виключити воротаря з гри при стандартах, а це − 50 відсотків успіху. При цьому в арсеналі у норвежців і дозволені, і недозволені «прийоми». Головне, аби завадити голкіперу зіграти на виході». Щодо ударів упритул, які під час гри він парирував, Дикань каже, що грав рефлекторно: «Даються взнаки роки тренувань. Коли футболіст б‘є зблизька, реагуєш по удару: кожен воротар у такій ситуації працює на інстинкті. Добре, що у цьому матчі вдалося зреагувати». Андрій не заперечує, що українцям в якихось моментах пощастило, однак водночас пригадує футбольну мудрість: «Щастить, як відомо, сильнішим, значить, на даний момент ми − сильніші за Норвегію».

 

 

Чекати виходу на поле в офіційній грі Андрієві довелося більше за інших. Якоюсь мірою це очікування доймало, але чудова атмосфера в збірній сприяла позитиву: «Нічого, більше часу провів з хлопцями, знайшли спільну мову, здружилися. Чекати, не заперечуватиму, було трохи довго. Але я розумію вибір тренерів. Нам повідомили попереднє планування: хто, в якому матчі має вийти, і я спокійно готувався до Осло». Зіграти «на нуль» дуже приємно, але стриманий в емоціях Андрій Дикань досягнення першої гри не переоцінює: «Мені телефонують друзі, мовляв, молодець, добре зіграв. Усе це, звісно, приємно. Однак про свою гру можу сказати так: задоволений, але не більше. Бачу, які моменти ще слід вдосконалювати. До того ж, у збірній дуже комфортна атмосфера, з тренером воротарів Андрієм Кудимовим і хлопцями (Горяїновим, П‘ятовим) працювати просто цікаво».

 

 

Усі три голкіпери збірної приїхали на збір до Харкова на власних авто. Як з‘ясувалося, у всіх державні номери закінчуються за порядком цифр: «29, 30, 31». Що цікаво, воротарі щодня припарковували машини чітко у такій  послідовності. «Спочатку це був збіг обставин, - запевняє Дикань, - але, ви ж зауважили, інших автівок взагалі не було − лише воротарські! Коли ми зрозуміли, що партнерам по команді це «паркування» сподобалося, то почали постійно ставити машини у порядковій послідовності. Що ж, вийшло − на «фарт»: три машини, три матчі, три перемоги».

 

 

Клуб Андрія Диканя, «Терек» із Грозного, вже 1 червня зібрав футболістів після відпустки, голкіперу ж дозволили відпочити до 8-го числа: «Я просив до 10-го, але більше не дали. Часу - небагато, проведу його у Харкові із сім‘єю, батьками, родичами. Я у рідному місті буваю нечасто, тож треба всім приділити увагу, у тому числі дитячим тренерам: уже запросили у ДЮСШ приїхати, вручити дипломи юним футболістам. Це − наше життя і наша робота».

 

 

Успішний дебют у збірній − втілення дитячої мрії, але водночас привід для ще більш завзятої роботи на тренуваннях, наголошує голкіпер: «Запитайте будь-якого хлопця з дитячої футбольної школи чи мріє він грати у збірній, і той відповість ствердно. Так само і я мріяв про це змалку. Запрошення до національної команди - це великий крок уперед. Все ж таки звернув увагу на себе грою у клубі, а у таборі синьо-жовтих, на тренуваннях, доводив, що готовий допомогти збірній. Розумію, що кожен матч − це робота, в якій треба підтверджувати своє запрошення до головної команди». Для Андрія Диканя у цій роботі нічого нового немає, а стимул віднедавна зріс у стократ: «Я завжди буду радий зіграти за синьо-жовтих і з задоволенням приїду ще. Головна мрія тепер − про Євро-2012, на якому дуже хочеться зіграти».

Sport.ua