З історії футболу

Футбол давно минулих днів

Скільки років криворізькому футболу? Сто? Більше? Відповідь на це запитання ми намагалися чесно віднайти. Однак ні газет кінця позаминулого — початку минулого століть, ні інших архівних документів розшукати так і не вдалося. Практично все, що могло б пролити світло на це, було знищене в роки гітлерівської окупації. Ще маємо надію, що колись побуваємо в бібліотеці імені Салтикова-Щедріна в Санкт-Петербурзі чи в московській «ленінці», де зберігаються підшивки «Екатеринославских губернских новостей», але останнім часом пристаємо до думки, що особливої потреби в цьому немає. Головне доведено: футбол обожнювало не одне покоління криворіжців. Та й на роль колиски українського футболу Кривий Ріг ніби не претендує...

Це у Львові народилася ідея зробити своє місто батьківщиною вітчизняного футболу. Нічого проти не маємо, хоча все ж — виходячи з логіки — схиляємося (і не тільки ми) до іншого варіанту: найочевидніше, що вперше футбольний м'яч задзвенів десь в одному з південних міст України. І, скоріш за все, футбол ступив на землю України років 130 тому з трапів англійських торгових суден, що заходили в порти Одеси і Миколаєва. А вже до кінця XIX століття футболом були захоплені в Харкові; Юзівці, Катеринославі та інших промислових містах України.

Сміливо можемо сказати, що саме тоді улюблена народом гра полонила і серця криворіжців. Адже наприкінці XIX століття видобутком залізної руди в Кривбасі займалися 25 акціонерних товариств, в яких переважав французький і бельгійський капітал. Та й англійські фахівці на криворізьких копальнях і Гданцівському чавуноливарному заводі працювали. І якщо в Одесі, Миколаєві, Львові, Харкові футбол був популярний «з подачі» іноземців, то чим наші «зарубіжні криворіжці» були гірші за своїх співвітчизників із інших регіонів України, щоб не побавитися у вільний час грою в ножний м'яч?

Ігри за участю іноземців залучали на спортивні майданчики велику кількість глядачів і були своєрідною школою майбутніх вітчизняних футболістів. Щоправда, український футбол тих часів можна назвати футболом з великою натяжкою. Було відсутнє будь-яке поняття про тактику й командну гру. Кожен гравець намагався забити м'яч у ворота протилежної сторони. Правила трактувалися гравцями по-своєму — в ролі суддів зазвичай виступали капітани команд. Але це був початок того футболу, який зараз привертає увагу і полонить серця шанувальників шкіряного м'яча. Кожен, хто працював з газетними архівами минулих років, знає, наскільки вони скупі на спортивну інформацію. Тому, якоюсь мірою, картину футбольного життя нашого краю доповнюють спогади учасників тих далеких подій.

Отже, футбол давно минулих днів... Старий Кривий Ріг. Це зараз на міських стадіонах смарагдові газони, а тих далеких часів у нашому місті одним з місць, де проводилися футбольні матчі, був... кінний базар. Розташований він був у кінці вулиці Базарної (нині Жовтнева), власне, біля Базарної площі та староміського кладовища. Після того, як торговці кіньми роз'їжджалися по домівках, сюди стікалася публіка, щоб подивитися на гру в ножний м'яч.

Зберігся, на щастя, старенький шкільний зошит зі спогадами учасника перших футбольних поєдинків, відомого криворізького футболіста початку 20-го століття Георгія Малікова. Читаємо:

«Перш ніж приступити до тренувань або гри, футболістам доводилося розчищати територію від гною і сміття. Стаціонарних воріт не було. Перед грою їх приносили, а після закінчення матчу гравці протиборчих сторін забирали знову. Поле було покрито пристойним шаром гною, хоча і добре утоптаним. Такий «газон» оберігав гравців від травм під час падіння». З записів Малікова дізнаємося і про деякі інші подробиці побуту тодішніх футболістів. За свої кошти вони наймали у місцевих селян воза, вистеленого соломою, на якій з піснями вирушали на товариські ігри. На багатьох копальнях у той час вже були спортивні майданчики. Стаціонарні ворота, виготовлені із залізних труб, вказували місце змагання футболістів. Найкраще поле на ті часи було в селищі залізничників — станції Долгінцеве. З часом тут з'явилися лавки-трибуни, а територія спортмайданчика «одяглася» в огорожу. За вхід на стадіон стягувалася невелика плата. Частина грошей вираховувалася командам гостей за транспортні витрати. Форму кожен футболіст шив сам. Бутси були великою рідкістю. Грати доводилося у власних черевиках з набитими упоперек шкіряними смужками-шипами».

Вони були першими

Зі спогадів Георгія Малікова дізнаємося прізвища відомих криворізьких футболістів 20-х років. У ті далекі часи своєю грою радували глядачів В.Калашніков, В.Сушко, Г.Єрмак, Л.Заранкін, П.Новицький, Є.Нечупуренко, П.Фабрика, П.Ліхман, М.Максименко, Я.Чуй, П.Колайдо, М.Цофнас, брати Чупарські... Добре були знайомі уболівальникам і брати Горохови: Віктор — як польовий гравець, а Костянтин виступав в ролі футбольного арбітра. Можливо, до футбольної династії Горохових належить і Анатолій, який став першим представником Кривого Рогу у команді вищої ліги — харківському «Сільмаші». Але це було вже 1938 року. А до цього А.Горохов виступав за криворізьке і дніпропетровське «Динамо». У команді майстрів наш земляк зіграв 69 матчів, забив 10 м'ячів, шість з яких записав на свій рахунок у рік дебюту в складі «Сільмашу».

...Громадянська війна, руїна, голод. Про який футбол і спорт може йти мова?! Але ентузіасти не здавалися. У роки Громадянської війни в місті активізувалася діяльність військово-спортивної організації бойскаутів і національної спортивної групи єврейської молоді «Маккабі». Однак обидві ці організації як «чужі пролетарському спортивному руху» було розігнано.

Із середини 1921-го і весь 1922-й Кривому Рогу було не до спортивних заходів. В Україні почався страшний голод. Правда, на Криворіжжі це явище було помітно не так, як, скажімо, у прилеглих до міста сільських районах. У квітні 1923 року Пленум ВЦРПС ухвалив постанову «Про культроботу профспілок», в якій йшлося про необхідність використання спорту в клубній роботі, а потім XII з'їзд ВКП(б) ухвалив резолюцію «Про роботу ВЛКСМ», у якій вказав на необхідність використання спорту як для фізичного оздоровлення підростаючого покоління, так і «для посилення спайки Комуністичного союзу молоді із загальною масою молоді».

На початку літа того ж року ВЦВК ухвалив декрет про утворення вищої та місцевих рад фізичної культури. Такий керівний спортивний орган з'явився і в Кривому Розі. На розвиток фізкультури і спорту вже виділялися гроші. У центральній частині міста, в колишньому саду Мершавцева (тепер тут СШ № 8), почалося будівництво спортивного комплексу імені Першого травня. Він включав у себе гімнастичне містечко, сектор для занять легкоатлетів і футбольне поле, навколо якого з одного боку було встановлено два ряди лавок для глядачів.

Спортивна хроніка 1924—1925 років повідомляє про перші міжміські товариські ігри з футболу. Команда станції Долгінцеве взяла участь у першості Катерининської залізниці. Проходила вона в Катеринославі. Дебют криворізьких залізничників був не зовсім вдалим. Після другої гри вони вибули зі змагань, поступившись сильній команді Миколаєва, в лавах якої виступали добре відомі в Україні футболісти Кондратенко, Смоленський, Шульц, Диркач і воротар збірної республіки Димов.

1925 року збірна Криворіжжя здобула бойове хрещення в міжнародному матчі з одним з фінських робітничих клубів. Поєдинок відбувся на стадіоні «Динамо» і закінчився внічию — 2:2. На жаль, історія не зберегла для нас прізвища учасників того матчу і авторів голів. Та й про перебіг зустрічі можна лише здогадуватися. Але можна припустити, що особливого опору гості не чинили, позаяк футбол у країні Суомі тих років робив перші кроки, а наші футболісти особливо не напружувалися... 1925-й став роком першого розіграшу першості Криворізького округу з футболу. У змаганнях взяли участь команди Кривого Рогу, станцій Долинська та Долгінцеве, копалень імені Карла Лібкнехта, Ленінська, Жовтневої революції. У фіналі гірники копальні імені Карла Лібкнехта зустрілися з футболістами з Долинської. Останній команді й дісталася перемога з рахунком 2:0.

Антифутбольна кампанія

Середина 20-х років. Бурхливі більшовицькі перетворення перших післяреволюційних років торкнулися і спорту, в тому числі й футболу, який вабив дедалі більше шанувальників серед мешканців гірницького краю. Але чекали на нього і нелегкі випробування. 1925—1927 років було розгорнуто «антифутбольну кампанію». Окремі керівники Пролеткульту розрізняли види спорту на «пролетарські» і «непролетарські». З їхньої точки зору, футбол не заслуговував місця серед видів спорту, необхідних робітничому класу. Ось кілька згадок на цю тему.

31 жовтня 1925-го окружна газета «Червоний гірник» опублікувала повідомлення якогось В.Ялова. Називалося воно «Футбольні ухили». Автор повідомляв читачам таке:

«Настав кінець літнього сезону фізкультури. Необхідно відзначити підсумковий момент у частині футболу. У цьому році ми мали значне захоплення «футболізацією», часом на шкоду іншим видам фізкультури. Азарт у футболі, на жаль, дуже часто призводить до побиття і каліцтва. Досить згадати гучні дії Долгінцевської футбольної команди в останній окружній олімпіаді, коли потрібна була «швидка допомога» гравцю команди копальні імені К.Лібкнехта. Неодноразово окружній раді фізкультури доводилося розглядати заяви команд, що вони ніяк не згодні грати з Долгінцевим, «щоб не бути покаліченими». Підсумок такий: надмірне захоплення футболом за рахунок інших видів спорту, нездоровий азарт привів нас не до повального фізоздоровлення, а до покалічення. На майбутнє необхідно запам'ятати, що футбол — це теж частинка фізичної культури, і боротьба з азартом повинна бути самою рішучою. Нещадна боротьба з грубим каліцтвом дає максимум користі учасникам змагань. Необхідно встановити особливий лікарський нагляд за роботою футбольних команд. Строго заборонити брати участь у футбольній грі дітям».

Той же «Червоний гірник» (25.05.26 р.) помістив повідомлення про засідання окружного бюро ДКД, на якому обговорювалася доповідь «Про дітей та фізкультуру». По ньому було ухвалено резолюцію, що закликала повести рішучу боротьбу проти захоплення дітей футболом. Через місяць ОСФК відновив клопотання перед окружним виконавчим комітетом, в якому знову пропонувалося негайно ухвалити постанову «Про заборону гри у футбол дітям».

А ось ще одна публікація на цю тему. Називалася вона «Про футбол». «З настанням весняно-літнього періоду настає «гаряча» пора футболу, що захоплює не лише дорослих, але і дітей. Гра у футбол настільки поширена, настільки всім знайома, що говорити багато про неї не доводиться. Слід тільки розкрити і хороші, і погані сторони, щоб бачити в ній не тільки гру, але і те, що вона дає для здоров'я. Незаперечно, що гра в футбол по своїм своєрідним прийомам відноситься до числа спеціальних вправ. Удари м'яча головою, удари по ногах, різного роду падіння, удари, нервове збудження — все це є поганою і невід'ємною частиною цієї гри. Взагалі футбол, завдяки своїй інтенсивності, забирає стільки енергії, скільки не здатний відняти ні один вид важкої продуктивної виробничої праці. Звідси зрозуміло, чому в даний час так гостро висувається питання про заміну футболу іншими іграми. Ці ігри — баскетбол, гандбол і волейбол — знайшли собі широке застосування в пролетарських організаціях фізкультури і дають максимум користі, яку можна вимагати від усякої розумної гри. Ось чому, культивуючи футбол, ми маємо право претендувати на радикальну переробку цієї гри з розрахунком, що ця переробка зживе всі старі, непотрібні для нас навички, включить певні виховні результати /допоможе поступово включити в гру такі елементи рухів, які зможуть дати повноту здоров'я і всі необхідні для людини фізичні та духовні якості. Б. Гвоздьов». («Червоний гірник», 30.03.27 р.).

Але, попри галас, піднятий у пресі, юний криворізький футбол вижив! Матчі на стадіонах копалень не припинялися. Футбольна хроніка 1926-го рясніє численними повідомленнями з міських стадіонів. У футбольних баталіях беруть участь команди станцій Долгінцеве і Долинської, копалень імені Карла Лібкнехта, Ленінська, Дзержинська, Жовтнева, Артемівська, імені Комінтерну, Гданцівки. Збірна Кривого Рогу приймає суперників з Миколаєва, Херсона, Запоріжжя, Марганця, Дніпропетровська. Наприкінці липня міська команда двічі зустрічалася зі збірною Грузії. В обох поєдинках перемогу здобули гості — 4:1 і 3:0. Було проведено окружну спартакіаду. Звання найсильніших виборювали футболісти Кривого Рогу, станції Долгінцеве, копалень імені Артема та Карла Лібкнехта. Чемпіоном стала команда Кривого Рогу.

Футбольна лихоманка

Футбольний сезон 1927-го відкрився поєдинком, в якому брали участь команди Кривого Рогу і Дзержинки. Репортер міської газети, який побував на спортмайданчику імені Першого травня, так описував події того червневого дня: «Перший в цьому році футбольний матч відбувся між командами Кривого Рогу і Дзержинської копальні і пройшов дуже жваво, при величезному скупченні глядачів. Паркани з колючим дротом, як горобцями, були усипані «зайцями». Глядацькі лави зайняті. На лавах щільною стіною стояли глядачі...»

Як бачимо, футбол уже тоді полонив серця багатьох криворіжців. А яка атмосфера панувала тоді на футбольному полі та трибунах! Ось кілька звітів, опублікований на сторінках «Червоного гірника» 1927 року.
«У неділю, 11 вересня, відбувся футбольний матч між командами Кривого Рогу і станції Долгінцеве. Чотири години дня. На спортмайданчику імені Першого травня велике пожвавлення. Грають найкращі команди округу. Всі місця зайняті. Зазвичай, гаряча суперечка про результат матчу. Після свистка судді настає мертва тиша. Почали. .. У першому хавтаймі гра пройшла під сильним натиском обох команд. Однак до кінця хавтайму криворіжці отримали перший гол. Більш гаряче змагання починається лише в другому хавтаймі. Криворіжці почали наступати, і незабаром у ворота Долгінцевської команди потрапляє м'яч. До кінця другого хавтайму криворіжці забивають ще один гол. Слід зауважити, що поведінка футболістів Долгінцевської команди носила характер хуліганства. Вони не гребували нічим: матерщиною, підніжкою та іншими не фізкультурними прийомами. Тому матч не був закінчений. Однак, незважаючи на грубу гру Долгінцевської команди, результат вийшов 2:1 на користь Кривого Рогу». («Червоний гірник», 11.09.27 р.).

Утім, випадки дострокового закінчення матчів за тих часів не були поодинокими. Так, у поєдинку між командами Долгінцеве-1 і Долинська-1 утворилося «звалище»! Суддя призначив пенальті у ворота команди Долинської, яка, не визнавши його, пішла з поля... Траплялися й курйози. Ось що писав «Червоний гірник» 22 червня 1927 року:

«На спортивному майданчику імені Першого травня відбувся футбольний матч між командами Кривого Рогу і Жовтневої копальні. На 22-й хвилині другого хавтайму через настання темряви матч був перерваний. Результат першого хавтайму 1:0 на користь Кривого Рогу. Окрколегія суддів ОСФК постановила: другий хавтайм дограти в найближчі дні, з урахуванням результату першого хавтайму».

А от у поєдинок між збірними командами Кривого Рогу і Дніпропетровська втрутилася негода. Читаємо рядки з репортажу про цей матч:

«Вже о 4 годині дня на Долгінцеве пішли, поїхали групами, поодинці, на велосипедах, візниках, автомобілях футболені вболівальники Кривого Рогу. От і Долгінцеве, ось і майданчик... Вже з першого хавтайму, з перших кроків видна зіграність і сила дніпропетровської команди. Вона відразу перейшла в наступ і таким темпом грає весь тайм. М'яч весь час біля воріт Кривого Рогу. І недаремно. Гол за голом отримує Кривий Ріг. Хавтайм закінчився з рахунком 4:0 на користь Дніпропетровська. Другий хавтайм починається дружним натиском криворізької команди, і незабаром Дніпропетровськ отримує гол. Скоро, однак, він його відквитав. Дощ і буря не дають можливості продовжувати хавтайм. Змагання закінчується з рахунком 5:1 на користь Дніпропетровська. По грязюці, ледве волочачи ноги, а часто несучи на собі велосипеди, поверталася додому армія «уболівальників». («Червоний гірник», 15.07.27 р.).

Улітку 1928 року для участі в першості України серед міст було створено збірну команду Кривого Рогу. Захищати честь гірницького краю довірили кращим на той час футболістам Криворіжжя: Дроздовському, Шевченку, Гречаненку, Крючкову, Цофнасу, Дяченку, Малікову, Горохову, Нечіпорову, Мінаєву, Чую, Чумаку, Чернецькому. Вони представляли найкращі футбольні колективи округу: станції Долгінцеве і Долинська, «Динамо», Ленінської копальні та рудоуправління імені Карла Лібкнехта.

Того ж року на весь голос заявила про себе команда товариства «Динамо», яка незабаром стала однією з найсильніших в окрузі. Її посилили такі досвідчені гравці, як Мінаєв, Горохов, Столітній, Донцов — учасники футбольних баталій минулих років. У футбольній хроніці 1928-го вперше згадуються команди Будинку оборони, «Службовець», «НЕС», зв'язківців, хіміків, а також Ліхмановської, Чубар'євської і низки інших копалень. Схоже, що і Кривий Ріг не обійшла нова мода, коли під вивіскою деяких відомств та установ створювалися команди з осіб, які належать до якої-небудь соціальної групи. Але, як справедливо було відзначено в замітці «Футбольні матчі» («Червоний гірник», 21.08.1928 р.), «...цілий ряд гравців багатьох команд не знайомі навіть з елементарними правилами гри». Не дивно, що поєдинки з участю таких футбольних колективів нерідко закінчувалися з хокейним рахунком. Найзначнішою подією сезону 1929-го стали зустрічі криворізького «Динамо» зі своїми одноклубниками. Турнір динамівських команд проходив у середині літа в Києві. А ось увагу місцевих любителів футболу привернули поєдинки між підмосковною командою з Орєхово-Зуєво і збірними Кривого Рогу і Криворізького округу. Гості здобули дві перемоги: у першому матчі вони здолали команду Криворіжжя — 4:1, а на наступний день з рахунком 2:0 домоглися успіху в грі проти збірної округу. За повідомленнями преси, «футболісти з Підмосков'я показали непоганий футбол, однак місцеві вболівальники очікували від них більшого».

Хоча Центральний Комітет ВКП(б) уже давно дав рішучу відсіч псевдопролетарським «заскокам» у спорті, 1929—1930-х років у місті не припинялася кампанія гоніння на футбол. А газета «Червоний гірник» час від часу вміщала на своїх сторінках карикатури на футбольні теми та їдкі нотатки із заголовками типу «Футболоманія нам не потрібна». Критика звучала на адресу окружного СФК і тих гуртків фізкультури, які «надто захопилися футболом і забули про інші форми спортивно-масової роботи».

Правда, були публікації й по суті. Автор, який сховався під псевдонімом «Свій», повідомив читачів про зловживання в Інституті профосвіти. Замітка називалася «У першу чергу — собі». У ній говорилося:
«Голова футбольних команд Інституту профосвіти тов. Кошіленко, отримавши в «Динамо» взуття та одяг, одинадцять пар бутс, розподілив їх не серед фізкультурників, а роздав своїм знайомим. Майки з трусами дісталися також секретарю партосередку Сіножацькому, який жодного разу не був на спортмайданчику, та Лесі Івановій, яка не має нічого спільного ні з волейболом, ні баскетболом. А ті фізкультурники, що дійсно беруть участь у змаганнях, нічого не отримали».

А як виглядали афіші того часу? Ось текст однієї з них:

«25 червня 1931 року на стадіоні ГОФК відбудеться футбольний матч між командами Одеса — Кривий Ріг («Динамо»), 26 червня — Кривий Ріг (збірна) — Одеса. Грає духовий оркестр, буде влаштовано буфет. Початок о 5:00 вечора. Ціна квитків на колективні заявки для фізкультурників 50 копійок, для інших — 1 рубль. Квитки продаються в ГОФК і в магазині «Динамо». Удень матчу — в касі стадіону».

Ось таким ми побачили футбол Криворіжжя періоду 20-30-х років...

Перші стадіони міста

Масовість спорту і популярність футболу серед населення Кривого Рогу, зокрема, сприяли збільшенню кількості спортивних споруд на Криворіжжі. Про це повідомлялося й у газетах. На початку 30-х у місті виходили багатотиражки, крім «Червоного гірника», «Фізкультурник Криворіжжя» і «Динамівець Криворіжжя». Нерідко на сторінках цих видань друкувалися замітки під рубриками «На стадіон, до річки» або «Сьогодні — масова гулянка». Робочі кореспонденти інформували читачів про те, які культурно-масові і спортивні заходи очікують гірників і членів їхніх сімей найближчого вихідного дня.

Обов'язковим атрибутом всенародних гулянь були волейбольні поєдинки і футбольні матчі. Для їх проведення були потрібні поля та спортивні майданчики. 1933 року чудовий на ті часи стадіон був на Жовтневій копальні. За рік до будівництва спортивної арени приступили гірники Дзержинки. Але головною спортивною спорудою тих часів вважався стадіон добровільного спортивного товариства «Спартак». Він був розташований у парку імені газети «Правда».

У перших числах червня 1935-го газета «Червоний гірник» вмістила ілюстровану кореспонденцію «Це справжній стадіон» (про відкриття оновленої спортарени). Читаємо на пожовклих від часу сторінках:
«Тепер стадіон важко впізнати. Проти минулого року він зразково виглядає. Передній фасад весь цегляний, пофарбований, розбиті клумби, доріжки, посаджено квіти, збудовано буфет та роздягальні для приїжджих фізкультурників і футболістів. Футбольне поле і бігові доріжки вирівняні. Для сидіння зроблено 10 рядів лавок на 4 тис. місць (раніше за змаганнями футболістів спостерігали стоячи). Окремо є майданчик для музикантів».

У цій же кореспонденції повідомляється, що в день відкриття стадіону глядачі стануть свідками поєдинку між збірною Криворізького району та командою Одеси. Автор повідомляє також цікавий факт — ось уже кілька тижнів за ініціативи міської ради фізичної культури при стадіоні працює футбольна школа, яку очолює член збірної команди України Георгій Маліков. У ній тренуються перспективні молоді футболісти.

У кореспонденції наводиться склад знову затвердженої збірної Криворізького району у складі 16 гравців. Серед них — Бойко, Юркевич, Івко, Ваєцький, Норов, Багно. В одній компанії з відомими футболістами виявився і учень школи № 8 А. Горохов. Шкода тільки, що невідомо, як закінчився 18 червня 1935-го матч криворізької та одеської команд. Але, судячи зі спогадів старожилів, товариські поєдинки з командами інших міст у 30-і роки були не рідкістю.

Допитливі робкори на газетних сторінках критикували недбайливих спортивних фізкультурних працівників. Читаємо в «Червоному гірнику» замітку «Гравців багато, а косарів ні»:

«Зараз проходять матчі між футбольними командами на першість міста, а стадіони так позаростали бур'янами, що немає ніякої можливості грати». Нижче поміщена карикатура, підпис під якою говорить: «І радіють, що м'яко падати, так шкода, що важко у футбол грати».

Звичайно, так було не на всіх стадіонах. Адже фактів, які свідчать, що до початку Великої Вітчизняної війни футбол на Криворіжжі залишався улюбленим видом спорту, історія зберегла достатньо.

Від аматорів — до професіоналів

У великий (професійний) футбол є тільки один шлях — створення сильного клубу. Однак в умовах, коли криворізькі команди «варилися у власному соку», про це не могло бути й мови. Правда, в кінці 20-х років збірна Кривого Рогу кілька разів брала участь у Всеукраїнських спартакіадах та першості УРСР. Приміром, 1936 року криворіжці, виступаючи в третій групі, досить легко переграли команди Полтави —.5:1 і Кам'янець-Подільського (6:1), а у фіналі крупно програли землякам з обласного центру — дніпропетровцям —  1:4.

Цього ж року відбувся дебют команди Кривого Рогу на всесоюзній арені. Спортивне керівництво країни ухвалило рішення проводити розіграш Кубка СРСР. Честь захищати наше місто випало команді «Динамо», її суперником в 1/64 фіналу були футболісти заводу імені Ілліча з Маріуполя. Матч закінчився розгромом металургів з рахунком 5:0. Але вже в наступній стадії турніру наші поступилися бакинському «Будівельнику» — 2:5. У тих пам'ятних матчах грали: Махорт, Бойко, Безуглий, Юркевич, Панченко, Сорокін, Радзівілович, М'яч, Плохотниченко, Столітній, Ільїн, Ярина, Івко, Горохов.

Гра останнього сподобалася керівникам харківського «Сільмашу», який виступав у класі «А». І незабаром криворізький динамівець переїхав до Харкова. 28 травня 1938-го вихованець криворізького футболу відкрив рахунок «нашим» голам у чемпіонатах СРСР. Він змусив капітулювати голкіпера ростовського «Динамо» Миколу Божка — учасника матчів з легендарними басками...

До 1959 року, поки в місті не з'явилася команда майстрів, єдиним серйозним змаганням для провідних клубів була участь у чемпіонаті України серед колективів фізкультури. Кращі криворізькі команди брали участь у подібних турнірах ще з довоєнної пори. Відразу зауважимо, що високих результатів представники Криворіжжя в них не досягали. Та все ж, свою сторінку в літописі цих змагань залишили команди «Ротфронт», «Сталь», «Спартак», «Металург», рудоуправління імені Карла Лібкнехта.

Багато пам'ятних віх у біографії однієї з найстаріших футбольних команд Криворіжжя — станції Долгінцеве. Одне з досягнень датоване 1957 роком, коли криворізькі залізничники стали чемпіонами Сталінської залізниці.

Футбол (як і розвиток всього спортивного руху на Криворіжжі) отримав новий поштовх у повоєнні роки. Кожен керівник копальні справою честі вважав мати на підприємстві футбольну команду.

Про те, яка аудиторія глядачів збиралася на стадіонах рудоуправлінь ім. Дзержинського, ім. Карла Лібкнехта, ім. ХХ партз'їзду, інших спортивних спорудах, свідчать фотографії тих років. У п'ятдесяті роки минулого століття криворізький футбол переживав справжній бум. Матчі першості міста, у тому числі й зимової, збирали на трибунах величезну кількість уболівальників, а гравців команд так само шанували, як і нинішніх майстрів шкіряного м'яча, які виступають в елітних клубах. їх впізнавали на вулицях, дружити з ними була велика честь.

Найуспішніше в другій половині 50-х років у першостях міста та Дніпропетровської області виступала команда «Металург» спортклубу «Гірник» рудоуправління імені Дзержинського. Її було засновано в травні 1945-го, відразу ж після закінчення Другої світової війни. Саме на базі «Металурга» за чотирнадцять років у Кривому Розі буде створено першу команду майстрів.. 1959 року Кривий Ріг зробить крок у великий футбол...


Станіслав АЗАРКІН, Василь ГНАТЮК, газета «Український футбол»