ГАБОВДА: «Лучше всего быть крайним форвардом»

– Без сумніву, його запам’ятаю на все життя. Адже в складі молодіжної команди «Карпат» став чемпіоном України серед молоді. Знаєте, коли в перерві матчу «Карпати» - «Кривбас» нагороджували моїх партнерів, мені старшенно хотілося до них приєднатися. Але я в цей момент готувався до можливого виходу на поле в другому таймі.

 

– Так, але я нічим не зміг допомогти команді, і ми програли, хоча по грі нічим не поступалися «Кривбасу». Моментів у нас було достатньо, аби, щонайменше, не програти. Але не вийшло. Напевно, це був не наш день. Однак у будь-якому разі треба визнати, що «Кривбас» зіграв дуже добре. І я радий, що ця команда залишилися у Прем’єр-лізі. Адже криворіжці насправді грають у футбол, а Юрій Максимов сформував непоганий колектив, місце якому аж ніяк не в першій лізі. Також шкодую, що вилетіло «Закарпаття». І не лише з тої причини, що я також родом із Закарпаття. Просто вважаю, що у цьому сезоні були більш «гідні» претенденти на пониження в класі. Наприклад, ті ж «Зоря» чи «Оболонь».

 

 

– Думаю, два: з «Динамо» і з «Таврією». З динамівцями я зіграв лише лічені хвилини, а точніше, секунди, але хіба можна забути те, що творилося на стадіоні?! А я до цього хоча й трішечки, але був причетний. Це ж мій дебют! Ну й, звісно, банер фанатів... У Сімферополі я відіграв уже півгодини. Команда зіграла внічию, але при цьому гарантувала собі Лігу Європи. Таке також ніколи не забудеться.

 

– Я виконував установку Олега Кононова, який нас вчить, що крайній нападник повинен завжди замикати дальню стійку. М’яч йшов верхом, тому бити довелося головою. А те, що удар вийшов з рикошетом від землі – чиста випадковість. Але дуже шкода, що не забив. По-перше, ми б майже напевно виграли гру. А по-друге, забити перший гол за основу в стилі дядька – про таке можна тільки мріяти.

 

– Як що?.. Тепер необхідно зробити все, щоб мати стабільне місце в основному складі «Карпат» і разом з командою досягти якомога більших успіхів. Я чим стаю старшим, тим більше переконуюся, що мрії, коли для цього щось робити, обов’язково збуваються. Наприклад, нам у молодіжній команді «Карпат» перед початком сезону поставили завдання вибороти комплект медалей, але ми мріяли про «золото». І от воно й стало нашим.

 

– Скажу чесно – наразі молодіжної.

 

– Це питання моєї психології. Не сумніваюся, що все стане на свої місця, як тільки я зіграю кілька матчів за овновний склад. А основне, я повинен відчути, що головний тренер мені довіряє. Зараз Олег Кононов не стільки мені довіряє, скільки в мене вірить – а це не зовсім одне й теж. Але я знаю, що він на мене сподівається. І зроблю все, аби ці сподівання виправдати.

 

 

– Звісно, так. Подібне зі мною трапляється кожного разу, коли я виходжу на новий для себе рівень. Так було, коли я з дитячої команди Мукачева приїхав до Львова в УФК, а потім став гравцем «Карпат-2». А коли мене перевели в карпатівську молодіжку, я деякий час навіть не міг повірити, що так близько підійшов до своєї мрії дитинства – грати за «Карпати». Але при цьому я добре усвідомлюю, що піднятися на новий рівень, це ще не все – головне, на ньому закріпитися і йти далі.

 

– В цьому заслуга перш за все нашого тренера Романа Толочка. Я і в попередні сезони мав чимало моментів забивати, але, як правило, сам не бив по воротах, а весь час шукав парнера, щоб віддати передачу.

 

– У принципі, так. Але спочатку Вадим Аркадійович Белоцерковський у «Карпатах-2», а згодом і Роман Толочко в молодіжці дуже багато зі мною говорили про те, що нападник повинен забивати і сам, а не кожен раз робити передачу партнеру. Схоже, це приносить результат. Дай Боже, щоб почав забивати за основу.

 

– У мукачевських «Соколятах» я грав вільного художника – тренер дозволяв мені робити на полі все, що заманеться. Коли поступив в УФК, то Олег Дмитрович Родін мене ставив на позицію під нападниками. А в молодіжці я граю на правому фланзі – в півзахисті або в нападі. А самому мені найкраще грати крайнього форварда. Причому фланг для мене ролі не відіграє.

 

– Ніколи цього не роблю. Загалом для мене немає значення, якою ногою грати. Практично однаково б’ю і з лівої, і з правої. У цьому сезоні мене значно частіше ставили на правий фланг, але і з лівого я також забив не один гол.

 

– Зараз треба доздати «борги». Адже я навчаюся на четвертому курсі Львівського державного аграрного університету. А після сесії держекзамени на бакалавраті. Думаю поступати в магістратуру. Так що відпочивати особливо ніколи.

 

ДО ТЕМИ

Віктор ГАБОВДА, батько Юрія Габовди:

– Радий, що мій син грає за «Карпати» і став продовжувачем нашої родини в цій славній команді. Знаєте, ще коли він пацаном бігав за дитячі команди, то багато хто з моїх товаришів казали мені, що його треба обов’яково везти до Львова, щоб він, як і мій старший брат Янош, грав за «Карпати». Ми з дружиною спочатку боялися його так далеко відпускати – куди малого хлопця в таке велике місто. Але сам Юра ще років з 11-ти просив мене, щоб я його показав тренерам у Львові. На цей крок ми з жінкою наважилися, коли син закінчив 9-й клас. Я через знайомих з’ясував, хто з хороших тренерів працює у Львові. Мені порадили Олега Дмитровича Родіна. Коли він побачив Юру у грі, то відразу сказав, що бере його в спортінтернат. Так наш син почав займатися футболом на професійному рівні. Тепер ми з ним бачимося не так часто. Але він майже щодня телефонує додому, а за першої ж нагоди приїздить до батьків. Бачу, що у нього справи йдуть вгору, і це нас всіх дуже тішить. Він хлопець достатньо самостійний і розумний. Тому не сумніваюся, що в нього вистачить розуму, аби досягти таких же успіхів, як і його дядько. Головне, щоб було здоров’я. А я йому кожен раз говорю, що саме «Карпати» є тією командою, в якій він повинен розкритися як футболіст. Додам, що вся наша родина і всі наші друзі та знайомі вболівають саме за львівську команду і вважають її для себе рідною. 

 

Олег РОДІН, тренер Юрія Габовди в УФК:

– Юрко з тих рідкісних хлопців, у яких майже немає недоліків. Причому це стосується його і як футболіста, і як особистості. Він дуже дисциплінований, цілеспрямований, на тренуваннях виконував все, що йому казали, і крім того, завжди залишався попрацювати самостійно. Щодо футбольних якостей, то Юра має хорошу техніку, володіє добре поставленим ударом з обох ніг, має чудову стартову і дистанційну швидкості та «чуйку» на гольові моменти, які частенько реалізує. Єдине, чого йому трохи бракує, це атлетизму – кілька кілограмів м’язів, як на мене, йому б не завадили. Щодо особистісних якостей, то у нього величезне бажання грати у футбол на найвищому рівні і заради цього він готовий пожертвувати багатьма моментами, які є в житті кожної молодої людини. Не можу не сказати добрі слова на адресу його батьків, які виховали його порядним, скромним і працьовитим. Юрко дуже любить своїх батьків, всю свою родину і дуже хоче продовжити родинну футбольну славу, а також сам стати на ноги та допомагати батькам.