Олександр БАРАНОВ: «Я, як і Джон Леннон, — космополіт»

Нещодавно дванадцять команд розпочали турнірний марафон 15-го чемпіонату України. Київський «Арсенал» стартував матчем в Одесі проти «Чорноморця». Другий за рангом столичний клуб, усвідомлюючи можливості муніципальної підтримки, як завдання-максимум визначає нині потрапляння до чільної п'ятірки. Це значно вище, аніж дев'ята позиція, яку «каноніри» посіли за підсумками минулої першості — тієї, коли і в клубі, і на тренерській роботі в Україні дебютував Олександр Баранов. Чи до снаги команді київської громади повернення до кола претендентів на «зону УЄФА»? Адже минулого року «арсенальці» також починали з претензій на «п'ятірку»...

Сподіватимемося, конкурентна спроможність клубу цього разу таки зросте. Якщо в попередні роки «каноніри» відзначалися майже цілковитим перекроюванням складу після кожного кола, то тепер принаймні кістяк команди в основному зберігся, при цьому є й досить суттєве підсилення. А чого саме можна сподіватися від «Арсеналу», «УМ» поцікавилася у наставника команди Олександра Баранова.

— Олександре Івановичу, які зміни відбулися в «Арсеналі» за коротке літнє міжсезоння?
— Пішов із клубу білоруський захисник Андрій Островський. З метою підсилення складу й збільшення конкуренції ми запросили на збори київських динамівців — Олександра Ситника, Дмитра Воробея, Харрісона Омоко та Ігоря Петковича, а також росіянина Олексія Уварова із «Чорноморця». Це молоді амбітні хлопці, які внесли у наші тренування свіжість, швидкість і навіть змагальний момент. До кондицій нігерійця Омоко я як слід не придивився, але відомо, що він кваліфікований захисник, провів кілька сезонів у вищій лізі (останній — у «Волині»).

— Питання з «Динамо» стосовно їхнього переходу вже вирішене?
— Ми зустрічалися з керівництвом віце-чемпіонів наприкінці минулого тижня й домовилися про умови оренди українців. Чому оренди? По-перше, «Динамо» не палає бажанням їх продавати, а по-друге, ми не можемо собі дозволити викупити їхні контракти. Але для молоді виступи за «Арсенал» будуть чудовою можливістю відчути дух «вишки», продемонструвати свої можливості. Стосовно Ситника й Воробея такий варіант є прийнятний і для «Динамо», і для нас, і для збірної України. Адже вони виступають за «молодіжку» і з часом мають стукати у двері головної команди країни. А ось Омоко і Петкович повертаються до «Динамо».

— На вашу думку, чи буде в орендованих динамівців бажання викладатися на повну потужність, адже «Арсенал» для них — лише тимчасовий притулок?
— Я провів бесіди з цими гравцями. У них справді є бажання грати і явити світові свій потенціал у нашій команді. Адже в «Динамо» вони такої можливості наразі не мають. Наскільки я зрозумів, гроші на цьому етапі для них— не головне, вони згодні на наші умови. Купити зірок ми собі не можемо дозволити, та вони нам і не дуже потрібні, на відміну від таких мотивованих молодих гравців.

— Показники минулого чемпіонату навряд чи задовольнили і керівництво клубу, і вас особисто. Що збираєтеся робити, аби цього сезону піднятися в турнірній таблиці вище?
— Ми намагаємося стабілізувати гру, награючи командні дії. При цьому не обов'язково, щоб діяли одні й ті самі футболісти, адже існує поняття ротації складу. Зараз у нас в обоймі є 22-24 гравці, з яких 18 заявляються на матчі. Дехто два-три тижні готуватиметься, чекаючи на свою чергу, аби замінити тих, хто втомився. Таким чином можна вберегти людей від «зносу» й травм, вносити певну свіжість у гру команди, аби вона не була монотонною. Окремі зміни у складі не повинні впливати на малюнок колективних дій — усі хлопці мають бути однаково навченими.

— Це означає, що всі матимуть однаковий шанс вийти у стартовому складі, чи все-таки буде «кістяк»?
— Я можу лише умовно розбити наш склад на молодих і більш досвідчених футболістів. Добре, що нині «Арсенал» має можливість варіювати складом: виставляти або молодих, або «ветеранів», або ж, що найкраще, сплав досвіду й молодості. Гірше було минулого сезону, коли сидиш і думаєш, кого ж поставити, бо просто нема з кого вибирати. А тепер не знаю, кого ставити, бо на деякі позиції є аж по троє виконавців, — це приємний головний біль. Наприклад, у нас троє гарних воротарів — Байрашевський, Бажан, Павленко.

— Як проходила підготовка до 15-го чемпіонату?
— Спочатку київське «Динамо» надало нам можливість провести кілька тренувань на базі в Кончі-Заспі, за що я їм дякую. Потім, коли підготували газон на стадіоні ЦСКА, ми перебралися туди й тренувалися двічі на день. Всі хлопці працювали добросовісно, з великим бажанням і самовіддачею. Провели двосторонню гру і два спаринги. Обіграли азербайджанський «Інтер» (1:0, Окодува) і команду другої ліги — «Освіту» з Бородянки (2:1, двічі Воробей). Другий склад поступився «Динамо-2» з рахунком 1:3.

З'явився у нас тренер із фізичної підготовки — сподіваємося на його допомогу. Хоча недавні тести показали, що в порівнянні із зимовими зборами всі футболісти й так додали у швидкості — 30 метрів долають швидше на 0,2-1,5 секунди. Але ми хочемо ще поліпшити швидкісні якості.

— Вже, мабуть, замислювалися, на що здатен нинішній склад «Арсеналу»? Яке завдання ставитимете перед командою?
— Не можна досягти успіху лише зусиллями гравців — у футболі не буває дрібниць. На гідному рівні має бути організація клубу, фінансова ситуація, його історія, традиції. Нашому клубу лише три роки, тому й розвивається він відповідно до цього терміну — ми не можемо відразу поставити перед собою захмарні завдання. Ви бачите, що клуби роблять багатомільйонні вклади у гравців і то не досягають успіху. Московське «Динамо» виклало за нових футболістів шалені гроші — 70 мільйонів євро, але результат поки що не приходить.

Цього сезону ми знову намагатимемося потрапити до п'ятірки кращих в Україні, може, навіть до четвірки. Ми не знімаємо минулорічної мети, адже крутитися у вищій лізі без завдань — нецікаво. А в чому «родзинка» нашої ситуації? Не володіючи, здавалося б, усіма необхідними для цього умовами і виконавши сенсаційне сходження, можна справді всіх здивувати. В цьому є великий стимул — довести свою конкурентоспроможність на внутрішній арені. У цьому виклик і для мене як тренера — інакше навіщо працювати?

— Якою ви бачите роль ветеранів українського футболу у складі «Арсеналу» — Мізіна, Кардаша, Коновалова?
— Своїм ставленням до професії той же Сергій Мізін може бути прикладом для всіх партнерів, ця людина — справжній професіонал. Звичайно, у ветеранів можуть бути якісь мікротравми, як у Мізіна й Коновалова зараз, болі, адже відіграно багато років на високому рівні. Хлопці впродовж кар'єри перенесли операції, а це не може не позначитися на здоров'ї. Коли ж вони перебувають у гарній фізичній формі — мають перевагу, бо спроможні взяти на себе функції лідерів, повести партнерів за собою, подати їм приклад. З іншого боку, коли певний час не тренуються через травму, то через брак «фізики» до складу можуть і не потрапити, адже на полі треба виконувати величезний обсяг роботи. Зараз Кардаш після операції на плечі не можне віддаватися боротьбі на всі сто відсотків.

— Те, що ви самі берете участь у тренуваннях, несе у собі виховний елемент? Чи просто підтримуєте форму?
-  Я вже навряд чи можу чимось здивувати своїх підлеглих — вони грають в інший футбол, швидші й хитріші. Але у світі це нормальне явище, поширене ще за часів СРСР, коли наставник бере участь у тренуваннях. Я й досі бігаю з хлопцями спринтерські тести на витривалість, коли пульс доходить до 200. Треба разом із командою все відчути — з балкона зараз важко тренувати. Коли я виступав за «Спартак», Костянтин Бєсков у віці 60 років приходив у спортивному костюмі, білій сорочці з краваткою і грав із нами на утримання м'яча.

— Судячи з ваших тренувань, у захисті ви плануєте діяти в лінію?
— Зараз у світі більшість команд грають саме так — три або чотири захисники в лінію. Діяти з ліберо непопулярно — такі сучасні віяння. При цьому активні оборонці підключаються до атак, тобто вся команда атакує і так само вся захищається. Але це не «лінія», це так званий зонний захист. «Лінія» — це лише назва цієї концепції побудови гри. Створення при такій грі штучного положення «поза грою» вимагає від форвардів суперника повернень назад. Але водночас лінійний захист — це й слабка ланка, бо при провалі можна отримати гол у власні ворота. При зонному захисті футболісти заощаджують чимало сил — не треба бігати за суперниками по всьому полю, а треба працювати з ними у своїй зоні. Саме так футбол стає не суцільним забігом, а розумним дійством. При цьому швидкість гри в цілому зростає, бо гравець, прискорившись, має потім можливість відпочити.

— Як ви ставитеся до запровадження ліміту на легіонерів?
— Як мешканцеві планети Земля мені все одно, хто грає у мене в команді. Я, як Джон Леннон, — космополіт. З іншого боку, треба враховувати національні збірні. Обмеження кількості легіонерів — нормальне явище, до якого я ставлюся з розумінням. З точки зору ФФУ, навіть краще було б, якби на полі бігали не вісім іноземців, а вісім українців, чи не так?

Андрій ФОМЕНКО, "Україна молода"