Максим ПАВЛЕНКО: «Я не почуваюся 34-річним»

«Тайм» і надалі є єдиною командою, яка ще в цьогорічному чемпіонаті не програвала. В перенесеному матчі 10-го туру лідер першості з рахунком 4:2 переміг івано-франківський «Ураган».

У розмові з капітаном «Тайму» Максимом Павленко про гру проти «Урагану», його кар'єру в київському «Динамо» та відмінності великого футболу і футзалу.

– Ми почали матч агресивно, а «Ураган» діяв від захисту, – розпочав він. – У нас було кілька гольових моментів, однак із реалізацією не склалося. Івано-франківська команда продовжувала чекати на свій шанс. І в середині першого тайму таки дочекалася – суперники спіймали нас на контратаці, забили перший гол, потім одразу другий, могли забити і втретє. Потрібно було щось змінювати. Станіслав Гончаренко ще в першому таймі вирішив випустити п’ятого польового гравця. До перерви ми могли відквитати гол. Мали моменти, але не реалізували їх. Під час перерви в нашій роздягальні відбувся діалог, вирішили, що потрібно завдавати більше ударів по воротах. Другий тайм розпочали з бажанням якомога швидше відігратися. В принципі так і сталося. За рахунку 2:0 і 2:1 «Тайм» міг пропустити втретє, але нам пощастило. Свої ж моменти реалізували. Наприкінці поєдинку «Ураган» випустив п’ятого польового, вважаю, що ми при цьому зіграли дуже добре.

– У п’ятницю, 2 квітня, розпочинається стадія плей-офф (точнее, второй этап - прим. www.sport.ua). З усіма суперниками впродовж цього чемпіонату «Тайм» уже проводив по два матчі. Перемогу над якими командами «червоно-чорним» було найскладніше здобути?
– У двобоях із суперниками з першої шістки в нас не було великої переваги. За винятком домашнього протистояння з «Шахтарем». А так перемагали з різницею в гол-два. Переконаний, у плей-офф вийшли сильні команди, які насправді заслуговують на це. Той самий харківський «Локомотив» на початку чемпіонату втратив багато очок, якби його старт був вдалий, то «залізничники» претендували б на медалі. Кожна гра на стадії плей-оф буде цікавою та напруженою. Ми ж налаштовані лише на перемогу, розуміємо, що все залежить тільки від нас.

– Схему з проведенням міні-турніру за участю шести найкращих команд в українському чемпіонаті застосовують удруге. За такої схеми команди, які не входять у шістку найкращих, на завершальній стадії втрачають стимул для виступів. Як ви ставитися до такої формули першості?
–- Справді, шість найкращих команд боротимуться за нагороди, а решта навряд підніме свій рівень в очних зустрічах між собою. Складно сказати, за якою схемою було б краще проводити чемпіонат. Урешті, завдання гравців – виходити на майданчик і грати за схемою, яку затвердила Асоціація.

– Максиме, ви починали з великого футболу. На якій позиції діяли і як склалася ваша кар’єра?
– Навчався в школі київського «Динамо» (Максим Павленко займався в одній групі з Андрієм Шевченком і В’ячеславом Кернозенком, – Авт). У великому футболі грав на позиції лівого півзахисника та в нападі. Тренери вірили в мене, однак не зміг використати свій шанс у футболі. Після закінчення школи виступав у «Динамо-3», провів кілька тренувальних зборів разом із «Динамо-2». Але закріпитися не зміг, пізніше перейшов у міні-футбол.

– Як гадаєте, попри схожість футболу та футзалу, ці виду спорту потребують різних природних здібностей?
– Так воно і є. Можна мати хорошу техніку, але через відсутність певних фізичних якостей, не підійти великому футболу. Не поодинокі випадки, коли людина не може проявити себе у футболі, але має талант для футзалу.    

– Якщо трохи пофантазувати, то як би завершилися матчі «Тайму» з футбольними донецьким «Шахтарем» чи київським «Динамо» на великому полі та в залі?
– У великому футболі нам навряд вдалося б скласти конкуренцію грандам – у футболі інші фізичні навантаження. А в залі була б інша ситуація. Взагалі, цікава ідея зіграти в залі з львівськими «Карпатами» чи якоюсь іншою футбольною командою. До речі, в «Інтеркасі» під керівництвом Станіслава Гончаренка ми провели десять поєдинків у першості Києва з футболу. В дев’яти перемогли, а в одному зіграли внічию. Суперників переважали у вмінні втримувати м’яч.

– Ваша «динамівська» група збирається на святкування ювілеїв завершення навчання?
– Ні, ми з таких нагод не збиралися. Можливо, все ще попереду. Тим паче, Андрій Шевченко повернувся в київське «Динамо». Було б цікаво зустрітися зі своїми давніми товаришами.

– Ви згадали про Шевченка. Навчаючись у школі, він суттєво вирізнявся своєю грою? 
– Так, вирізнявся. Андрій іще в школі був дуже працелюбним, міг самотужки вирішити долю найскладнішого протистояння. Міг «узяти» м’яч, обійти кількох захисників і забити дуже потрібний гол. 

– Вважають, що у футболіста чи футзаліста після 30 років кар’єра йде на спад. Як вам удається в 34 роки перебувати в такій хорошій формі, бути одним із лідерів бомбардирської гонки чемпіонату України?
– Не почуваюся 34-річним. Намагаюся тренуватися на одному рівні з молодшими хлопцями, на кожному тренуванні працюю на максимумі. Тільки завдяки наполегливій праці можна ще довго перебувати в хорошій формі та продовжувати виступати не один рік. Виступаючи в Казахстані, доводилося грати проти бразильців, яким уже по 36 чи 37 років. Вони не втратили швидкості й інших потрібних якостей. Бразильцеві Афраніо, який грає в російській «Тюмені», через кілька днів виповниться 39 років. А він і досі в чудовій формі, в останньому турі чемпіонату Росії забив п’ять голів «Динамо-Ямалу». Якщо в тебе правильне ставлення до справи, то можна довго залишатися на високому рівні. 

– Наостанок, у цьогорічному чемпіонаті ви забили 18 голів. У Валентина Цвєлих з «Урагану», який очолює гонку бомбардирів, на дев’ять м’ячів більше. Чи реально вам, як і торік, стати найкращим голеадором України?
– Для мене це не є самоціллю. Головне – підтвердити статус чемпіона України. Якщо вдасться знову стати найкращим бомбардиром, буде приємно, але не ставлю перед собою такої мети.

«Львівська газета»