ПІДДУБНИЙ: «За бронзу і за кубок ми ще поборемось...»

- Всього за два тижні ти двічі виходив на майданчик коледжу фізвиховання: одного разу - у складі «Енергії», в іншому - дебютував у футболці «Урагану» в грі з «Таймом». Як гадаєш, можливо саме та поразка в «енергетичному» дербі спричинила подальший розпуск провідних гравців «зелено-білих», і ти несподівано опинився в Івано-Франківську?
- Та ні, незважаючи на цю поразку, усе було нормально і нічого не передбачало такого різкого повороту подій. Ми дізнались, що «Енергія» розпускається напередодні кубкового матчу з «Шахтарем». Про це нас перед грою повідомило керівництво клубу. Хоча ще за декілька днів до цього, коли наша збірна перебувала у Польщі, вже тоді почали ходити подібні чутки. Основні мотиви почесного президента клубу Володимира Матвіїшина були такі, що, мовляв, немає змісту грати цією командою, якщо цього сезону «Енергія» вже не стане чемпіоном і не виграє Кубок України. Оскільки відіграти дев'ять очок буде надзвичайно складно, тому вони зважились на цей крок. А завдання стояли лише максимальні...

У мене є своє бачення цих подій. «Енергія» створювалась не один рік, а створювалась 4-5 років. Той кістяк команди в обличчі Піддубного, Легчанова, Паршикова, Брунька, Ткаченка, Луціва, Вацяка і Кардаша награвався не один сезон. І цілком логічно, що до нас з часом прийшли результати: спершу вибороли срібло, а вже за рік - золото. На той час ми і справді були найсильнішими в України. З нами не могли конкурувати ані «Шахтар», ані «Інтеркас». Потім у команду прийшов Юрій Кобзар. Спочатку він нічого не міняв, але вже за рік почав робити зміни. Запросив у команду Овсяннікова та Кондратюка, натомість виставив з клубу Ткаченка та Брунька. Причому втрату останнього ми дуже боляче перенесли, особливо на фоні виступів у Кубку УЄФА.

- За час твого перебування в «Енергії» змінилося чимало тренерів. Мабуть кожен залишив свій слід?
- За той час, з 2001-го поки я грав у Львові, змінилося шість тренерів: Когут, Стефанків, Василитчук, Сафонов, Вонярха та Кобзар. Кожен з цих наставників мав свої плюси та мінуси. Вонярха, скажімо, пропонував більш прагматичний футзал, у нього було все просто. А от Кобзар - навпаки був теоретиком. Запам'ятався білоруський наставник Сафонов, у нього був свій підхід до роботи і власне бачення гри. В усіх тренерів була своя концепція і я, як професіонал, виконував їх настанови, а не вступав у суперечки чи конфлікти.

- А як взагалі ти сприйняв новину про те, що «Енергія» розпускається?
- Дуже важко сприйняв цю інформацію. Не міг до кінця повірити. Чотири чи п'ять ночей взагалі не міг спати...

- Чи знаєш ти на даний момент істинну причину такого рішення керівництва львівського клубу?
- Ні, я й досі не знаю про причини такого рішення. Я особисто просто не бачу сенсу у такому рішенні, хоча все, що не робиться - до кращого. Скажімо, якщо б команді про це повідомили після виїзду в Донецьк (примітка: 24 і 26 січня «Енергія» мала зіграти два матчі - Чемпіонату і матчі-відповідь Кубку України), то важко було б далі за день-два змінювати клуб, переїздити кудись.

- Коли ти дізнався про те, що переходиш в «Ураган»?
- Напевне, одразу після завершення кубкового матчу з «Шахтарем». Приїхавши до Івано-Франківська лише після двох тренувань - у суботу випало грати з «Таймом», командою, яка цього сезону має реальну можливість стати чемпіоном. Тим паче, я переживав і через той факт, що ще не дуже зіграний з новими партнерами по «Урагану». Знав і вже тут пересвідчився, що по підбору гравців «Ураган» - досить сильна команда, але вона просто не готова зараз боротись за найвищі місця, скажімо, з тими самими «таймівцями». А от за «бронзу» і за Кубок ми маємо усі шанси поборотись...

- Як прийняли тебе у команді? З ким із нинішніх гравців «Урагану» ти був знайомий до цього?
- Ще раніше мій друг і земляк Андрій Паршиков розповідав, що в «Урагані» інфраструктура на дуже високому рівні. В «Енергії» все набагато слабкіше. Крім Паршикова, добре знайомий з Романом Кіндратівим і Едуардом Куликом, з якими один сезон пограли в «Енергії». Свого часу на перегляд до Львова приїжджав Андрій Сімка...

- З Андрієм Паршиковим ви обидва родом з Рівного. Коли і де вперше перетнулися на майданчику?
- Вперше з Андрієм нас звела доля у 1998-ому, коли разом грали у вищоліговому «Случі» (Рівне). Але тоді я з ним не грав в одній четвірці. Згодом у першій лізі потім виступали разом за МФК «Рівне». У 2001 році мене запросили в «Енергію», після чого я порекомендував тренерам Андрія Паршикова, Сергія Тригубця та Олександра Бондара. Усі вони також з Рівного. В «Енергії» лише декілька разів грав з Паршиковим. І от тільки в «Урагані» ми знову разом продовжимо виступи в одній четвірці.

- Цього сезону до вищої ліги увійшов МФК «Рівне». Чи отримував пропозиції від цього клубу?
- Звичайно, влітку були з їхнього боку телефонні дзвінки. Навіть тепер - одразу після розпаду «Енергії» запрошували до Рівного, пропонували будь-які умови. Але мене зараз цікавить боротьба не за виживання, а за найвищі місця. І «Ураган» у цьому плані мені дуже підходить.

- Як вважаєш, які задачі може виконувати нинішній «ураганівський» склад?
- Я думаю, що нам буде цілком до снаги поборотися за «бронзові» нагороди чемпіонату і вийти до фіналу Кубку. Звісно ж, усе залежить тільки від нас самих. До того ж, в «Урагану» досить сприятливий календар у другому колі, адже ми приймаємо вдома основних конкурентів - «Єнакієвець», «Планету-Міст», ТВД, «Моноліт», «ЛТК» - команди, які наразі знаходяться вище нас у турнірній таблиці. Було б непогано видати хорошу переможну серію, щоб відчути впевненість у своїх силах.

- З якими думками ти виходив у своєму дебютному матчі за франківський клуб проти «Тайму»?
- Мандражу, як такого, у мене не було. Але було переживання, що це - перший матч у новій для себе команді. Краще, якщо б суперник був трохи слабший, аніж «Тайм». Вважаю, що колектив Станіслава Гончаренка - зараз найсильніший в Україні, і саме в боротьбі з «Шахтарем» вирішиться доля «золотих» нагород першості.

- Наскільки для тебе було важливо перейти у команду саме з Західної України, а не, скажімо зі Сходу? Чи для тебе це не має принципового значення?
- Для мене це мало велике значення. Скажімо, я ніколи б не переїхав до Єнакієвого чи Одеси. А зміну Львова на Івано-Франківськ практично не відчув. Зараз я вже нарешті облаштувався, вирішив побутові справи і тепер можу без зайвих думок з головою зануритись у роботу. А роботи і справді на перших порах буде дуже багато. Зараз нас очікує нелегкий кубковий матч з «Локомотивом», а згодом - ще один важкий виїзд до Сум.

- Чому ти обрав саме 20-й ігровий номер на футболці, а не 10-й, під яким раніше грав у Львові?
- Справа у тому, що під цим номером в «Урагані» постійно грав Юрій Сендецький. Він за шість років зробив для команди дуже багато. Пригадую, як усі гравці «Енергії» було просто шоковані, коли дізнались, що Сендецького виставлено на трансфер. Доволі несподіване рішення... Щодо номера, нехай під «десяткою» грає молодий гравець Шотурма, тим більше, він - місцевий вихованець. Я ж обрав для себе 20-й номер, оскільки під таким в «Урагані» ще ніхто не грав.

Розмовляли Олег ЛАНЯК та Андрій МЕНІВ. Прес-служба НФК «Ураган»