ХРИСТИЧ: «Спроби реанімувати хокей в Україні надто кволі»

Перед нашою хокейною збірною чітке завдання — повернутися у вищий дивізіон чемпіонату світу і пробитися на наступну Олімпіаду.

Та з огляду на недавню поразку від білорусів із рахунком 2:7 підстав для оптимізму мало. Чому український хокей нині в скруті? Чому він втратив популярність? Як виправити становище? Відповіді кореспондент «Експресу» спитав у легендарного українського хокеїста Дмитра Христича.

— За часів Союзу хокей разом із футболом був спортом номер один. Після 1991 року між ними виникла величезна прірва. Чому так сталося?
— У Росії хокей нині теж вважається спортом номер один. А в Україні взагалі не зважали на хокей. Ніхто його не підтримував, він виживав лише на ентузіазмі відданих йому людей. У таких умовах важко бути на плаву.

— Та в Україні і хокей, і футбол збиткові. Проте у футбол гроші вкладають, а в хокей — ні. Чому?
— Футбол — доступніша гра. Вийшов на будь-яке поле і бігаєш. А в хокеї потрібен лід. На природному в Україні не дуже поковзаєш, а штучних у нас обмаль. Але наші люди радо стають на ковзани. Ви ж бачите: щойно десь обладнають ковзанку, то нема відбою від охочих повозитися. Грали б і в хокей, якби біля цих ковзанок організовували дитячі хокейні школи. Нині роблять певні спроби реанімувати хокей, та вони надто кволі.

— Що треба, аби хокей в Україні став таким популярним, як, приміром, у Росії? Щоб у нас з'явились газ і нафта?
— (Сміється). Звісно, потрібні гроші. Та навіть за їх наявності хокей за рік не відродиш. Треба все будувати з нуля. І цей процес й за належного фінансування затягнеться щонайменше на п'ять років.

— Нині в українському хокеї якась хаотична структура. Є кілька регіональних аматорських ліг, а на вершині — єдиний професійний клуб «Сокіл»...
— Цього року вперше в чемпіонаті України грають 11 чи 12 команд. Хоча, мені так здається, основна маса уболівальників — це наближені до хокеїстів люди. Масового вболівання у нас ще немає.
Звісно, шкода, що в нас тільки один професіональний клуб, який змушений грати в чемпіонаті Росії. На його гравців падає величезне навантаження, адже їм доводиться грати за збірну України, перед якою ставлять серйозні завдання — повернутися до елітної ліги і пробитися на Олімпіаду.

— Ви грали в НХЛ у прибуткових клубах. Як тамтешні команди заробляють гроші?
— Я в це не вникав, але знаю, що ціни на квитки там досить високі. Клуби добряче заробляють на продажу телевізійних і рекламних прав, на атрибутиці, супутніх розвагах. Ось у Броварах, де грає «Сокіл», теж
можна зайти в кафе, перекусити, випити пива, але ці заклади ніякого стосунку до хокейного клубу не мають. А там усе, з чого можна мати бодай якийсь зиск, під контролем хокейного клубу. І що краще грає команда, то більше приходить людей, а відтак зростає виторг від реалізації квитків, атрибутики, продуктів харчування...

— В Америці за хокеїстами преса стежить так само уважно, як в Італії за футболістами?
— У США хокей не є спортом номер один. Домінують баскетбол, американський футбол і бейсбол. А от у Канаді хокеїсти дуже розкручені. Там справді преса стежить за гравцями, їх упізнають на вулицях. А в Україні хто розпізнає в перехожому бодай одного хокеїста?

Максим КАЧУРІВСЬКИЙ, газета «Експрес»